Мы ВКонтакте

Стаття 76. Щорічні додаткові відпустки та їх тривалість

Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам:

1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

2) за особливий характер праці;

3) в інших випадках, передбачених законодавством.

Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Коментар:

1. Додаткові відпустки, що передбачені ст. 76 КЗпП, ст. 7 і 8 Закону "Про відпустки", називаються щорічними, як і основна.

Не цілком, однак ясно, про який рік мова йде, коли говорять - "щорічна". Щодо основної відпустки слово "щорічна" означає, що відпустка надається за робочий рік, що обчислюється з дня початку роботи до закінчення 365 (366) днів. При цьому день закінчення робочого року відповідно відсувається на кількість днів, які відповідно до законодавства не включаються до стажу роботи, що дає право на відпустку.

Правила обчислення стажу, що дає право на додаткову відпустку, є більш суворими. Законом "Про відпустки" вони зроблені ще жорсткішими. Періоди, що включаються до стажу роботи, що дає право на відпустку у зв'язку із шкідливими умовами праці, не збігаються з періодами, що зараховуються в рахунок щорічної основної відпустки. Тому робочий рік, що дає право на додаткову відпустку, далеко не завжди буде збігатися з робочим роком, що дає право на основну відпустку.

2. Ст. 7 і 8 Закону "Про відпустки" передбачають можливість надання працівникам двох видів щорічних додаткових відпусток:

1) щорічної додаткової відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці;

2) щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. У цій категорії додаткових відпусток виділяється два підвиди: а) додаткова відпустка окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я; б) додаткова відпустка працівникам з ненормованим робочим днем.

Крім того, у ст. 4 Закону "Про відпустки" виділяються інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

3. За роботу із шкідливими і важкими умовами праці додаткова відпустка тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку. В межах до 35 календарних днів конкретна тривалість такої додаткової відпустки повинна встановлюватися колективним чи трудовим договором. Вживання в частині другій ст. 7 Закону "Про відпустки" саме сполучника "чи" означає, що колективно-договірне та індивідуально-договірне регулювання тривалості додаткової відпустки, яка розглядається в даному пункті коментаря, повинне здійснюватися відповідно до загального правила ст. 5 Закону "Про колективні договори і угоди", яким забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з колективними договорами.

Критеріями, на підставі яких повинна визначатися конкретна тривалість додаткової відпустки, наданої за роботу із шкідливими і важкими умовами праці в колективному чи трудовому договорі, є результати атестації робочих місць за умовами праці і час зайнятості працівника в таких умовах. На цей час діє Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України. Хоча цей акт затверджено відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення" і він не був безпосередньо зорієнтований на визначення тривалості щорічної додаткової відпустки, все-таки його слід застосовувати за відсутності іншого. Безпосередньою правовою підставою для визначення тривалості додаткової відпустки з розглянутої підстави, що розглядається, є Показники і критерії умов праці, за якими будуть надаватися щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів (далі для стислості - Показники і критерії). Цей нормативний акт визначає тривалість додаткової відпустки залежно від виду шкідливих виробничих факторів, класу, умов і характеру праці. Тривалість додаткової відпустки в Показниках і критеріях визначена на основі Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 2001 р. N 528.

Зміст Показників і критеріїв свідчить про те, що вони не допускають урахування інших факторів при визначенні тривалості додаткової відпустки. Тим самим у них поки що не враховане положення частини другої ст. 7 Закону "Про відпустки", яке приписує при визначенні конкретної тривалості щорічної додаткової відпустки враховувати не лише результати атестації робочих місць за умовами праці, а й час зайнятості працівників в таких умовах. Виправити цю ситуацію на підприємстві практично досить складно, оскільки врахування зайнятості працівників в умовах, які дають підстави для додаткової відпустки, порушило б усю систему Показників і критеріїв. Тільки в окремих випадках у зв'язку з постійною зайнятістю на роботах із шкідливими і важкими умовами праці можна було б установлювати кілька додаткових днів відпустки з урахуванням часу зайнятості в таких умовах.

Зазначені нормативні акти створюють достатню юридичну основу для проведення атестації робочих місць і визначення на її основі тривалості додаткової відпустки у зв'язку із шкідливими і важкими умовами праці. І все-таки Кабінет Міністрів при затвердженні згаданого Списку встановив, як правило, максимальну тривалість відпустки, а в окремих випадках - мінімальну і максимальну її тривалість. Оскільки це правило не цілком відповідає закону, підприємства за умови додержання правил, що регулюють порядок проведення атестації, визначення тривалості додаткової відпустки та юридичного закріплення цього в колективному чи трудовому договорі, можуть, на наш погляд, відійти від тривалості додаткової відпустки, встановленої Кабінетом Міністрів.

І все-таки Порядок застосування Списків виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку, приписує: "У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за результатами атестації робочих місць перевищує максимальну тривалість зазначеної в Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підприємства". Це положення, на наш погляд, не повинно застосовуватися з двох причин: 1) воно не відповідає частині другій ст. 7 Закону "Про відпустки", яка дає сторонам колективного (трудового) договору безумовне право визначати тривалість відпустки відповідно до результатів атестації робочих місць; 2) питання про джерела витрат підприємства-платника податку на прибуток на оплату додаткової відпустки вирішується виключно Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" (ч. 5.10 ст. 5). Дані відносини не можуть регулюватися навіть нормами Кодексу законів про працю, не говорячи вже про підзаконний акт, що розглядається. Тому визначення в названому Порядку джерел витрат на оплату додаткової відпустки чинності не має. Та й як положення методичного характеру воно на законі не грунтується.

4. При затвердженні зазначеного Списку Кабінет Міністрів у низці випадків вніс до нього роботи і посади із застереженням "постійно зайнятий", "який постійно працює". З урахуванням цього Міністерство праці та соціальної політики при затвердженні Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку змушене було встановити: "Якщо в Списку зазначено "постійно зайнятий" чи "який постійно працює", в рахунок часу, відпрацьованого в шкідливих і важких умовах праці, зараховуються лише ті дні, коли працівник фактично був зайнятий у цих умовах повний робочий день, встановлений для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад". Це правило, як і зазначення в Списку на постійно зайнятих, тих, які постійно працюють, не відповідає, на нашу думку, п. 1 частини другої ст. 9 Закону "Про відпустки", відповідно до якого до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії чи посади. Природно, застосуванню підлягає Закон, а не названі підзаконні акти.

5. П. 1 частини першої ст. 8 Закону "Про відпустки" передбачає надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я. Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів України. У цьому Списку також у деяких випадків передбачене надання щорічної додаткової відпустки з підстави, що розглядається лише тим, хто постійно працює (зайнятий), у той час як п. 1 частини другої ст. 9 Закону "Про відпустки" встановлює, що до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховується час фактичної роботи в шкідливих і важких умовах праці або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного підприємства, цеху, професії чи посади. Таке ж, як у названому Списку, правило повторюється в Порядку застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та в умовах підвищеного ризику для здоров'я, що надає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. За наявності суперечностей між законом і підзаконними актами повинна застосовуватися норма Закону "Про відпустки".

6. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці (п. 1 ст. 8 Закону "Про відпустки") встановлюється колективним чи трудовим договорами залежно від часу зайнятості працівника в таких умовах. Критерій диференціації тривалості щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці законом встановлено такий, що не дозволяє досить обґрунтовано диференціювати його тривалість для окремих категорій працівників. Справді, абсолютна більшість працівників постійно зайнята в умовах, що дають право на додаткову відпустку за особливий характер праці. Оскільки інші критерії для диференціації відсутні, усім цим працівникам, які мають максимальний показник за критерієм диференціації тривалості додаткової відпустки (стовідсоткова зайнятість у відповідних умовах), довелося б встановлювати тривалість додаткової відпустки в 35 календарних днів.

За таких умов Кабінет Міністрів у зазначеному вище Списку встановив конкретну тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці щодо відповідних виробництв, робіт, професій і посад. З погляду звичайної логіки Кабінет Міністрів цілком правий. Однак, встановивши конкретну тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці щодо кожного виробництва, кожної роботи, професії, виду посад, Кабінет Міністрів все-таки, на нашу думку, дещо відступив від правила частини другої ст. 8 Закону "Про відпустки", відповідно до якого конкретна тривалість цієї додаткової відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором.

Визначати тривалість щорічних додаткових відпусток за особливий характер роботи в колективних договорах все-таки цілком необхідно. Тривалість, встановлену названим вище Списком, варто використовувати як обов'язкову мінімальну гарантію. Відступ при цьому від тривалості часу такої відпустки, зазначеної в Списку, в бік збільшення уявляється цілком допустимим. При цьому затрати роботодавців на оплату часу відпусток більшої тривалості, ніж встановлена законодавством, відносяться на валові витрати платників податку на прибуток.

7. Іншим різновидом щорічних додаткових відпусток за особливий характер праці є відпустка, надана працівникам з ненормованим робочим днем.

Про ненормований робочий день див. п. 4 - 13 коментаря до ст. 65 КЗпП.

Списки посад, робіт і професій, робота за якими надає право на щорічну додаткову відпустку за ненормований робочий день, визначаються угодами і колективними договорами (п. 2 частини першої ст. 8 Закону "Про відпустки"). При цьому співвідношення між угодами різних рівнів, між угодами і колективними договорами визначається ст. 16 КЗпП, ст. 5 і 8 Закону "Про колективні договори і угоди": списки, внесені до колективних договорів, можуть доповнювати списки, внесені до галузевих і регіональних угод, однак не можуть їх звужувати.

Угодами не може визначатися тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер роботи працівникам з ненормованим робочим днем. Це питання повинне вирішуватися колективними чи трудовими договорами. У силу права сторін трудового договору визначати в ньому тривалість відпустки за особливий характер праці (ненормований робочий день) до трудового договору можна включити умову про більшу тривалість додаткової відпустки, ніж це встановлено колективним договором, однак про меншу - не можна.

8. Щорічна додаткова відпустка може бути надана працівникові з однієї з підстав на вибір працівника. Однак Кабінету Міністрів надане право (частина перша ст. 10 Закону "Про відпустки") визначення порядку надання щорічних додаткових відпусток з кількох підстав. Використовуючи це право, Кабінет Міністрів у деяких випадках щодо конкретних виробництв, цехів, робіт, професій і посад у затверджених ним названих вище Списках передбачив право працівників на одержання щорічної додаткової відпустки з двох підстав (за шкідливі і важкі умови і за особливий характер праці).

Обмеження можливості надання працівникам додаткових відпусток з кількох підстав стосується лише відпусток, встановлених ст. 7 і 8 Закону "Про відпустки". Це обмеження не поширюється на інші види відпусток, передбачені абзацом п'ятим (останнім) п. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки", п. 2 - 5 і частиною другою ст. 4 Закону "Про відпустки", хоча б вони і називалися додатковими.

9. П. 1 частини першої ст. 4 Закону "Про відпустки" встановлює можливість надання працівникам інших щорічних додаткових відпусток, передбачених законодавством. Це означає, що з набранням чинності Законом "Про відпустки" зберегли чинність правила, якими встановлені щорічні додаткові відпустки, зокрема, для таких категорій працівників:

1) державним службовцям, що мають стаж роботи в державних органах більше 10 років, надається щорічна додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток" передбачено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби не більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з одинадцятого року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік роботи на посадах державного службовця;

2) суддям надається щорічна додаткова відпустка тривалістю 15 календарних днів. Така відпустка надається за наявності стажу роботи понад 10 років (ч. 5 ст. 44 Закону "Про статус суддів"). До зазначеного стажу зараховується час роботи на посаді судді, а також на посадах слідчих, прокурорських працівників. Крім того, до цього стажу зараховується час роботи на посадах, де законом передбачені такі ж пільги (ч. 6 ст. 44 Закону "Про статус суддів"), тобто при визначенні наявності права на додаткову відпустку враховується стаж роботи, зокрема, на посадах державних службовців;

3) атестованим працівникам прокуратури надається щорічна додаткова відпустка, тривалість якої диференціюється залежно від стажу роботи в прокуратурі і складає: а) при стажі більше 10 років - 5 календарних днів; б) при стажі більш 15 років - 10 календарних днів; в) при стажі більш 20 років - 15 календарних днів (ст. 49 Закону "Про прокуратуру").

10. До числа інших щорічних додаткових відпусток, які можуть встановлюватися законодавством відповідно до абзацу п'ятого ст. 4 Закону "Про відпустки", слід віднести додаткові відпустки, передбачені Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Пункт 22 ст. 20 і ст. 21 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачають надання додаткової відпустки тривалістю 14 робочих днів на рік особам, віднесеним до категорії 1 і 2 потерпілих внаслідок катастрофи. За заявою працівника, статус якого як потерпілого відповідної категорії належно підтверджений, власник зобов'язаний надати йому зазначену додаткову відпустку.

Один з батьків дитини з числа зазначених у ст. 27 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має право на додаткову відпустку тривалістю 14 робочих днів щорічно (ст. 30 названого Закону).

11. Членам добровільних пожежних дружин (команд) може надаватися додаткова відпустка із збереженням заробітної плати до 10 робочих днів (частина третя ст. 29 Закону "Про пожежну безпеку"). Зазначається, що відпустка такої тривалості надається "на рік".

12. В деяких випадках відповідно до частини другої ст. 4 Закону "Про відпустки" законодавством передбачається надання інших відпусток, які до категорії щорічних не належать, а тому повинні надаватись за інший період або взагалі незалежно від періоду.

Потерпілим, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, якщо вони використали свою щорічну відпустку до одержання путівки на санаторно-курортне лікування, наданої Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України чи придбаної потерпілим на умовах, коли витрати на придбання путівки відповідно до законодавства компенсуються зазначеним Фондом, власник зобов'язаний надати додаткову оплачувану відпустку на період санаторно-курортного лікування і проїзду до місця лікування і назад.

13. За поданням керівних органів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону підприємства, установи, організації мають право надавати членам таких об'єднань додаткову відпустку тривалістю до п'яти днів (частина перша ст. 18 Закону "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону"). Обов'язки надавати такі відпустки роботодавці не несуть. Такі відпустки надаються підприємствами "за рахунок власних коштів". Платники податку на прибуток не вправі відносити такі витрати на валові витрати, оскільки вони не несуть обов'язку надавати такі відпустки. А бюджетні установи вправі надавати такі відпустки при наявності коштів у межах кошторису.

14. Працівники, що обрані до складу виборних профспілкових органів підприємств, установ, організацій, мають право на додаткову відпустку тривалістю до 6 календарних днів із збереженням заробітної плати за рахунок роботодавця на час профспілкового навчання (частина сьома ст. 41 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності").

15. Про соціальні відпустки див. коментар до ст. 179 КЗпП.

16. Зберігається раніше встановлена тривалість відпусток на весь період подальшої роботи працівника на тому ж підприємстві, в установі, організації за цією ж посадою, якщо працівник користувався відпустками більшої загальної тривалості, ніж це передбачено Законом "Про відпустки". Зрозуміло, ця пільга надається працівникам тільки у тих випадках, коли зберігаються умови, які надавали працівникові раніше право на відпустки більшої тривалості.

Слід звернути увагу на ту обставину, що Постановою Верховної Ради "Про порядок введення в дію Закону "Про відпустки" (в редакції від 2 листопада 2000 р.) передбачено збереження права на більшу тривалість не кожної з відпусток, на які працівник має право, а лише загальної тривалості щорічних відпусток. Це означає, що з урахуванням встановлення Законом "Про відпустки" більш тривалої щорічної основної відпустки тривалість додаткових відпусток відповідно до нового законодавства може бути скорочена, якщо тільки при цьому загальна тривалість щорічних відпусток не виявиться меншою тієї загальної тривалості щорічних основної і додаткових відпусток, якими раніше працівник користувався.