Мы ВКонтакте

Стаття 102(1). Оплата праці за сумісництвом

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Коментар:

1. Формулювання "за фактичну роботу" не означає, що праця працівників, які уклали трудовий договір про роботу за сумісництвом, повинна оплачуватися тільки відрядно. Почасова оплата праці сумісників є цілком допустимою. Встановлення для працівників-сумісників нормованих виробничих завдань практика також вважає необов'язковим. Теоретично із ст. 1021 КЗпП можна вивести вимогу про обов'язкове встановлення нормованих завдань при почасовій оплаті праці, але ця вимога, якби вона пред'являлася, була б відірваною від реальних умов організації праці, була б нездійсненною і тому б не виконувалася. До того ж законодавство не передбачає механізму урахування в заробітній платі невиконання нормованих завдань. Викладене дозволяє зробити висновок про те, що під фактично виконаною роботою в частині першій ст. 1021 КЗпП повинна матися на увазі або робота, виконання якої відображено у відрядному наряді, або робота, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.

Видача працівникові-суміснику нормованого завдання може виключати конфлікт підприємства з органами державної податкової служби в тих випадках, коли викликає сумнів дотримання працівником-сумісником графіку виходу на роботу і правильність відбиття робочого часу працівника-сумісника в табелі обліку робочого часу. Ці сумніви можуть бути викликані тим, що в один і той же час працівник-сумісник може вважатися за документами як працюючий на основному робочому місці і на роботі за сумісництвом. Але поки що працівники державної податкової служби на такі речі не звертають уваги.

2. Якщо орган державної податкової служби володіє відомостями про те, що в той самий час працівник-сумісник обліковується як такий, що виконує роботу за основним місцем роботи і місцем роботи за сумісництвом, цілком можлива постановка питання про необґрунтованість віднесення на валові витрати підприємства заробітної плати, виплаченої працівникові-суміснику, а також нарахованих на цю заробітну плату обов'язкових зборів. Водночас законодавство в окремих випадках допускає одержання працівником винагороди за той самий час у двох місцях: 1) висококваліфікованим спеціалістам народного господарства дозволяється за погодженням із власником здійснювати педагогічну діяльність у вищих навчальних закладах підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів у робочий час до 4 годин на тиждень із збереженням за ними середньої заробітної плати за місцем основної роботи (п. 11 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій); 2) додаток до названого Положення допускає виконання працівниками з дозволу керівника підприємства робіт, зазначених у п. 2 - 7 цього додатка, у робочий час "без утримання із заробітної плати"; 3) незалежним посередникам, членам примирних комісій і трудових арбітражів гарантується збереження середнього заробітку за основним місцем роботи і, крім того, за рахунок сторін, що спорять, виплачується винагорода за участь у вирішенні колективного трудового спору в розмірі "не менше середньомісячної заробітної плати" (ст. 14 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"; 4) за особами, що належать до категорії тимчасового переписного персоналу, було передбачено збереження середньої заробітної плати і, крім того, оплата їх праці щодо здійснення перепису населення провадилась в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів (ст. 9 Закону "Про Всеукраїнський перепис населення").