Мы ВКонтакте

Стаття 112. Порядок оплати праці при виготовленні продукції, що виявилася браком

При виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата працівника в цих випадках не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується залежно від ступеня придатності продукції за зниженими розцінками.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, проектувалася і в основному формулювалася ще при соціалізмі, вона досить жорстко підходить до людини праці. Відсутність вини працівника у виготовленні продукції, що виявилася браком, тягне оплату праці за зниженими розцінками. З цим правилом можна було б, з точки зору принципів справедливості, погодитися, якби відсутність вини працівника зводилося до випадкового виготовлення продукції, що виявилася браком, тобто при відсутності вини в цьому будь-якої особи вини взагалі або вини суб'єкта, на якого відповідальність за це можна покласти. Але ж відсутність вини працівника може означати вину власника. І за принципами справедливості оплачувати працю працівника при таких обставинах за зниженими розцінками не зовсім справедливо. Але закон не передбачає оплату браку за повними розцінками, навіть якщо в його випуску винен виключно власник.

2. При визначенні розміру зниження розцінок належить керуватися ст. 15 Закону "Про оплату праці". Відповідно до цієї статті умови оплати праці встановлюються підприємством у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством. Ст. 12 Закону "Про оплату праці" передбачає встановлення законодавством мінімальних норм оплати при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника. Ця мінімальна норма і встановлена коментованою статтею: оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника, не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду. Колективними договорами розмір оплати браку не з вини працівника може збільшуватися. Підприємства і організації, що знаходяться на госпрозрахунку, але отримують дотацію з бюджету, вправі встановлювати більш високий розмір оплати браку, який стався не з вини працівника, у межах, встановлених для сум дотацій і власних доходів (ст. 16 Закону "Про оплату праці"). Для установ, що фінансуються з бюджетів, законодавством відповідно до ст. 8 Закону "Про оплату праці" конкретний розмір оплати браку не з вини працівника не встановлено, тому тут розмір, передбачений ст. 112 КЗпП, може застосовуватися як норма прямої дії з урахуванням можливості встановлення угодою або колективним договором вищого розміру оплати в межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів (ст. 13 Закону "Про оплату праці"), якщо це не суперечить нормам оплати браку, що встановлені Кабінетом Міністрів відповідно до п. 2.3 Генеральної угоди на 2004 - 2005 роки.

3. Однак при виявленні браку, що стався не з вини працівника, після прийняття виробів органом технічного контролю, оплата праці працівника провадиться на загальних підставах (як і при виготовленні придатної продукції). У такому ж порядку оплачується праця працівника, якщо брак виробів стався через дефект оброблюваного матеріалу.

4. Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується за зниженими розцінками залежно (очевидно, пропорційно) від ступеня придатності продукції. Якщо брак призвів до псування або знищення матеріалів, напівфабрикатів, то при наявності необережної вини працівника він несе обмежену матеріальну відповідальність за п. 1 ст. 133 КЗпП, а при наявності умислу працівник притягується до повної матеріальної відповідальності (п. 5 ст. 134 КЗпП).