Мы ВКонтакте

Стаття 113. Порядок оплати часу простою, а також при освоєнні нового виробництва (продукції)

Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб.

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

Час простою з вини працівника не оплачується.

На період освоєння нового виробництва (продукції) власник або уповноважений ним орган може провадити робітникам доплату до попереднього середнього заробітку на строк не більш як шість місяців. 

Коментар:

1. Частина перша ст. 113 КЗпП підлягає застосуванню, зокрема у випадках призупинення робіт із причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника.

2. Як простій можуть бути кваліфіковані тільки такі випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює із зазначених вище причин. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не може вимагати оплати відповідного часу відповідно до частини першої ст. 113 КЗпП, хоча б йому було зарані відомо про неминучість простою. Якщо власник усупереч законодавству про працю надає працівникам на час призупинення робіт відпустку без збереження заробітної плати, частина перша ст. 113 КЗпП підлягає застосуванню до відносин, що виникають при цьому, за аналогією. Власник, природно, при цьому повинен нести також публічно-правову відповідальність за порушення законодавства про працю. При наданні в подібних випадках працівникові відпустки без збереження заробітної плати за погодженням між сторонами трудового договору застосування частини першої ст. 113 КЗпП було б недопустимим. Оскільки така угода суперечить законодавству про працю, власник повинен нести встановлену відповідальність за допущене порушення.

3. Стаття, що коментується, встановлює мінімальний розмір оплати часу простою. Він становить дві третини тарифної ставки встановленого працівникові розряду або посадового окладу. Це - мінімальний розмір даного роду виплат, встановлений законодавчо, як цього вимагає ст. 12 Закону "Про оплату праці". З дотриманням зазначеного мінімуму підприємство вправі в колективному договорі встановлювати вищий розмір оплати часу простою (ст. 15 Закону "Про оплату праці"). Однак підприємства і госпрозрахункові організації, що отримують дотації з бюджету, мають право встановлювати колективними договорами підвищені розміри цих виплат тільки в межах встановлених дотацій і власних доходів. Встановлення вищих, ніж це передбачено ст. 113 КЗпП, розмірів оплати часу простою в установах теоретично не виключається. Щодо бюджетних установ встановлений ст. 113 КЗпП мінімальний розмір оплати часу простою повинен розглядатися як норма прямої дії. Проте він може і встановлюватись Кабінетом Міністрів за погодженням з відповідними профспілками і в більш високих розмірах відповідно до п. 2.3 Генеральної угоди на 2004 - 2005 роки.

4. Оплата часу простою в розмірі середнього заробітку передбачена у випадках, коли за відсутності вини працівника виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Це передбачено частиною другою ст. 6 Закону "Про охорону праці".

5. Ст. 6 Закону "Про охорону праці" передбачає необхідність підтвердження факту наявності зазначеної ситуації спеціалістом з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої є працівники, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо працівник не є членом профспілки, що діє на підприємстві), а також страхового експерта з питань охорони праці (ст. 23 Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"). Таким чином, питання наявності підстави для застосування частини третьої ст. 113 КЗпП повинне вирішуватися вже колегіально. Однак це не позбавляє працівника права доводити у суді наявність таких підстав і вимагати оплати часу простою в розмірі, який встановлено частиною третьою ст. 113 КЗпП.

6. В розмірі середньої заробітної плати підлягає оплаті час простою і в тих випадках, коли простій викликано зупиненням експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва чи обладнання органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці (частина шоста ст. 6 Закону "Про охорону праці").

7. Працівники, праця яких оплачується почасово, на відміну від працівників-відрядників, не зацікавлені в належному оформленні часу простою, оскільки за час простою їм виплачується лише частина тарифної ставки, а неоформлений простій враховується як час праці, який оплачується за повною тарифною ставкою (окладом). Однак, законодавець покладає на всіх працівників обов'язок попереджати власника, або уповноважений ним орган, або бригадира, майстра, іншу посадову особу про початок простою. Невиконання працівниками цього обов'язку є дисциплінарним проступком, за вчинення якого працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Але це не може бути підставою не тільки для притягнення працівника до матеріальної відповідальності, але й для відмови власника або уповноваженого ним органу оплатити час простою, оскільки обов'язок провести таку оплату закон не ставить у залежність від виконання працівником обов'язку попередити власника.

8. Доплата до попереднього середнього заробітку на період освоєння нового виробництва (продукції) може провадитися в силу частини п'ятої ст. 113 КЗпП. Така доплата можлива і на підприємствах (в організаціях), що одержують дотацію з бюджету. В установах вона навряд чи можлива, оскільки звичайно вони не займаються освоєнням нового виробництва (продукції). Граничний термін доплати на період освоєння нового виробництва (продукції) на підставі частини п'ятої ст. 113 КЗпП - шість місяців. Надалі така доплата можлива тільки на підставі ст. 91 КЗпП.