Мы ВКонтакте

Стаття 241(1). Обчислення строків, передбачених цим Кодексом

Строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Коментар:

1. Частина перша ст. 2411 КЗпП розширює перелік одиниць часу, якими вимірюються строки в трудовому праві, порівняно з правилами статей 68 ЦПК, які набули загального поширення. Цивільний процесуальний кодекс визнає за можливе обчислювати строки роками, місяцями і днями. Кодекс законів про працю допускає можливість обчислення строків також тижнями. Встановлення можливості обчислення строків також тижнями дозволило у зв'язку з доповненням Кодексу законів про працю статтею 2411 не змінювати ст. 38, 170 КЗпП та інші статті Кодексу законів про працю, які визначають тиждень як одиницю часу, яку використовують при обчисленні строків.

2. Умови формування правової держави диктують необхідність рішучого перетворення в життя букви закону. Однак правозастосовчі органи опиняються в непростій ситуації, коли сторони трудового або колективного договору порушили вимогу ст. 2411 КЗпП та обчислили строк в інших одиницях (квартал, декада тощо). Практика сьогодні вважає, що визначати в такий спосіб строки можливо. Ця практика є реакцією на зарегульованість трудових правовідносин. Дійсно, не було ніякої потреби імперативно визначати перелік одиниць часу, якими обчислюються строки у сфері, що регулюється законодавством про працю. Тому важко очікувати наближення практики до букви ст. 2411 КЗпП. Більш ймовірним є пом'якшення вимог щодо одиниць, якими будуть визначатися строки у сфері трудового права, з боку законодавця. Ці вимоги повинні зводитися до одного - строки повинні визначатися так, щоб це було однозначно зрозуміло і для сторін трудового договору, і для контролюючих правоохоронних органів, а також для суду та інших правозастосовчих органів.

3. У законодавчих актах Союзу РСР допускалося обчислення строків кварталами. Положеннями про робочий час і час відпочинку як облікові періоди (одиниці часу, які використовуються для обчислення строків) при підсумованому обліку робочого часу називаються навігаційний період або тура (час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту наступної явки на роботу після відпочинку).

4. Ст. 2411 не охоплює ні всіх одиниць, за допомогою яких сьогодні в трудовому праві обчислюються строки, ні всіх способів обчислення строків. Так, у частині четвертій ст. 183 КЗпП мова йде про строки надання жінкам, які мають дітей віком до півтора року, додаткових перерв для годування дитини. За логікою речей, такі строки можна обчислювати лише годинами і хвилинами.

5. День як одиницю обчислення строків у трудовому праві слід розуміти як календарний (добу) з нуля годин до 24 годин. Заповнюється день робочим часом та (чи) часом відпочинку відповідно до законодавства, колективного договору, правилами внутрішнього трудового розпорядку та трудовим договором. Оскільки день може заповнюватися повністю лише робочим часом або часом відпочинку, а може заповнюватися частково робочим часом, а частково - часом відпочинку, строки в трудовому праві обчислюються звичайно в календарних днях, але є випадки обчислення їх у робочих днях. Місяць і рік як одиниці часу, які використовуються для обчислення строків у трудовому праві, можуть бути календарними, астрономічними та обліковими. Календарний рік (з 1 січня по 31 грудня) і місяць (з 1 числа по останнє число місяця) використовуються як облікові періоди для обчислення норми тривалості робочого часу (особливо при підсумованому обліку робочого часу). Однак оскільки в частині першій ст. 2411 КЗпП мова йде про строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків, звичайно строки обчислюються в астрономічних роках і місяцях.

Виходячи з викладеного, рік, протягом якого працівник має право на одержання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 30 днів у зв'язку з навчанням за заочною формою на третьому курсі вищого закладу освіти третього або четвертого рівня акредитації, обчислюється з дня початку навчання на третьому курсі (як звичайно, з 1 вересня) до дня закінчення навчання на цьому курсі. Обчислення строків у цьому випадку в календарних роках було б довільним, відірваним від частини першої ст. 2411 КЗпП, а також від ст. 15 Закону "Про відпустки", яка визначає тривалість додаткової оплачуваної відпустки у зв'язку з навчанням у вищому навчальному закладі за заочною або вечірньою формами на відповідному курсі вищого навчального закладу в розрахунку на навчальний рік.

6. Частини друга, третя і четверта ст. 2411 КЗпП встановлюють порядок визначення закінчення строку при обчисленні його роками, місяцями, тижнями. При цьому в кожному випадку законодавець зазначає на "відповідні" місяць і число, число і день. Однак як визначити відповідні місяць, число, день законодавець не визначає. Необхідний висновок можна зробити лише на основі частини п'ятої ст. 2411 КЗпП. Хоча в цій частині мова йде про обчислення строків, які визначаються днями, в ній сформульоване загальне правило про те, що строки обчислюються з дня, наступного після дня, з якого починається строк (дня, в який відбувся юридичний факт, який є підставою для обчислення строку).

Коли Кодекс законів про працю доповнили статтею 2411, за зразок взяли главу 7 чинного на той час Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. (на цей час відповідні положення містяться в главі 6 Цивільного процесуального кодексу України 2004 р.). Але трудові та пов'язані з ними суспільні відносини як предмет правового регулювання істотно відрізняються від предмета регулювання процесуального права. У процесуальному праві можна знехтувати тією обставиною, оголошене судове рішення на самому початку робочого дня або в його кінці. Тому тут строк, встановлений для подання касаційної скарги, обчислюють з наступного дня (з початку наступної доби). У трудовому ж праві ніяк не можна знехтувати відрізком часу від початку робочого дня (зміни) до його закінчення. І якщо працівник у цей відрізок часу трудився, то він (цей відрізок часу) повинен бути відбитий у табелі обліку робочого часу як робочий день. Він повинен бути й оплачений. Якщо ж працівник у цей відрізок часу не трудився, день повинен бути відмічений як вихідний, святковий, неробочий, день відпустки або день прогулу без поважної причини з усіма правовими наслідками, що випливають звідси.

Прикладами таких строків, при обчисленні яких, за логікою речей, не можна знехтувати днем, з якого починається строк, є: 1) строк трудового договору; 2) строк переведення на іншу роботу; 3) строк відпустки. Якщо працівник, наприклад, приступив до роботи за строковим трудовим договором тривалістю 6 місяців 15 січня, строк трудового договору відповідно до частини п'ятої ст. 2411 КЗпП обчислюється з наступного дня, тобто з 16 січня. При такому способі обчислення шестимісячний строк мине 15 липня. Однак інспектор відділу кадрів або управління Пенсійного фонду в цьому випадку зафіксує стаж роботи тривалістю шість місяців і один день.

Вихід з цієї суперечності бачиться в такому. У випадку, коли, за логікою речей, не можна знехтувати жодним днем при обчисленні строку у зв'язку з тим, що ці дні наповнені матеріально-правовим і соціально-економічним змістом (при обчисленні строку трудового договору, строку переведення на іншу роботу, строку відпустки), строки треба обчислювати не з першого дня роботи, переведення, відпустки, а з попереднього дня, в якому відбувся юридичний факт, який дав підставу для виникнення прав та обов'язків, строки існування яких обчислюються. Таким юридичним фактом є домовленість про прийняття-вступ на роботу, або наказ про переведення на іншу роботу або наказ (чи інше розпорядження) про надання відпустки. Проблема лише в тому, що на відміну від процесуального законодавства трудове право не встановлює твердих правил про те, щоб відповідно до заяви працівника наказ про прийняття на роботу був виданий у робочий день, який безпосередньо передує тому робочому дню, з якого працівник починає трудитися, наказ про переведення на іншу роботу - у робочий день, який безпосередньо передує тому робочому дню, з якого працівник починає роботу на новому робочому місці (на новій посаді), наказ про надання відпустки - у робочий день, який передує першому дню відпустки. Відсутність суворих правил про день прийняття та оформлення відповідних рішень (домовленостей) породжує ілюзію про те, що при початку роботи за трудовим договором, наприклад, 15 січня, строк слід обчислювати з 16 січня, за умови початку роботи на новому робочому місці при переведенні 15 січня - строк переведення обчислюється з 16 січня, а при початку відпустки з 15 січня, її строк також слід обчислювати з 16 січня. Це - не так. Усі перелічені вище строки слід обчислювати з 15 січня.

7. Водночас більшість строків у трудовому праві обчислюються відповідно до букви частини п'ятої ст. 2411 КЗпП, тобто з наступного дня після дня, в якому мав місце юридичний факт, з яким закон пов'язує початок перебігу строку. Саме так, на наш погляд, слід розуміти правило частини п'ятої ст. 2411 КЗпП, хоча його формулювання "строки обчислюють з дня, наступного після дня, з якого починається строк" розуміється важко. Виходить, що строк починається у певний день, а обчислюється з наступного дня.

Наведемо приклади обчислення строків відповідно до частини п'ятої ст. 2411 КЗпП:

1) якщо заяву про звільнення подано працівником у вівторок, 15 травня 2001 року, то строк обчислюється з середи, 16 травня. В силу ст. 38 КЗпП, що зобов'язує працівника попередити власника про звільнення за два тижні, останнім днем роботи буде вівторок, 29 травня 2001 року;

2) виборний орган первинної профспілкової організації подав у вівторок 15 травня 2001 року до власника вимогу розірвати трудовий договір з керівником, оскільки він порушує законодавство про працю і не виконує зобов'язання за колективним договором. У силу ст. 45 КЗпП, яка дає керівникові та власникові право оскаржити таку вимогу в двотижневий строк, останнім днем оскарження є вівторок, 29 травня 2001 року;

3) про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП працівника попереджено письмово 12 квітня 2001 року. Відповідно до статті 492 КЗпП працівник може бути звільнений 12 червня 2001 року або в наступні дні;

4) про запровадження нових норм праці власник попередив працівників 18 травня 2001 року. Нові норми можуть відповідно до ст. 86 КЗпП застосовуватися 18 червня 2001 року і в наступні дні.

8. Лише щодо відряджень законодавець вважає за необхідне побічно встановити спеціальні правила обчислення строків. Прямо це питання законодавство не вирішує. Але встановлено, що добові відрядженому працівникові виплачуються за кожен день перебування у відрядженні, включаючи день виїзду і день приїзду (п. 1.5 розділу I Інструкції про службові відрядження в межах України і за кордон). Отже, день виїзду у відрядження і день приїзду вносяться в строк відрядження. При встановленні цього правила правотворчий орган прагнув надати відрядженому працівникові певну пільгу в порядку компенсації за використання ним свого вільного часу (часу відпочинку) для поїздки. Необхідність у такій пільзі підсилюється у зв'язку з тим, що законодавство не регулює питання тривалості робочого часу в день від'їзду працівника у відрядження і в день повернення з нього. За таких умов це питання повинне вирішуватися місцевими правилами внутрішнього трудового розпорядку або колективним договором, але на практиці часто взагалі не вирішується.

9. Слова "відповідні", "відповідне", "відповідний" в частинах другій, третій та четвертій ст. 2411 КЗпП слід розуміти, як ті ж (місяць і число, число місяця, день тижня), у які відбувся юридичний факт, який породив потребу в обчисленні строку. Якщо такий факт відбувся, наприклад, у понеділок, а строк встановлено тривалістю два тижні, він минає в понеділок (через два тижні після настання юридичного факту).

10. Хоча частина п'ята ст. 2411 КЗпП присвячена обчисленню строків, які визначаються днями, в ній міститься загальне правило про те, як встановити закінчення строку, якщо його останній день припадає на святковий, неробочий або вихідний день. У цьому випадку днем закінчення строку вважається найближчий робочий день. Поширення цього правила на строки, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, уявляється таким, що повністю відповідає змісту частини п'ятої ст. 2411 КЗпП, оскільки у всіх цих випадках закінчення строку відбувається в якийсь день, тобто в обчисленні строку на заключній стадії виникає необхідність перейти на обчислення строку в днях, або встановити останній день строку.