Мы ВКонтакте

Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою

1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька.

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Коментар:

1. Коментована стаття встановлює перешкоди до укладання шлюбу, тобто обставини, за наявності яких шлюб у жодному разі не може бути зареєстровано. У статті передбачено чотири такі перешкоди, що можуть бути абсолютними (коли укладання шлюбу заборонено) та відносними (коли укладання шлюбу може мати місце лише на підставі винесеного судом рішення).

Українське законодавство встановлює абсолютну заборону на укладання шлюбу між особами, які перебувають у родинних та прирівняних до них відносинах (відносини, що виникли внаслідок усиновлення).

Частина 1 даної статті встановлює заборону на укладання шлюбу між близьким родичами - родичами прямої лінії споріднення. Родичами прямої лінії споріднення вважаються особи, які походять одне від одного - батьки та діти, онуки, дідусь, бабуся. Це особи, які є родичами по прямій висхідній та низхідній лінії.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює заборону щодо укладання шлюбу між такими близькими родичами, як рідні брати та сестри. У статті пояснюється, що такі особи можуть бути повнорідними та неповнорідними. Під повнорідними братами та сестрами розуміються особи, які мають спільних батьків, під неповнорідними - особи, які мають спільну матір або спільного батька.

Близькі споріднені відносини є перешкодою до укладання шлюбу незалежно від того, підтверджені вони будь-яким документом чи ні. Тому позашлюбне, тобто юридично не оформлене споріднення буде також перешкоджати укладанню шлюбу.

СК не містить заборони на шлюб зведених братів та сестер, тобто таких, що взагалі не мають жодного спільного із батьків.

3. Перешкоджає укладанню шлюбу також бокове споріднення більш віддалених ступенів, наприклад, двоюрідне споріднення. Ч. 3 даної статті передбачає, що у шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

Заборона на укладання шлюбу між близькими родичами обумовлена моральними та біологічними міркуваннями, тому що такі шлюби підвищують ймовірність передавання у спадок дитині, народженій у такому шлюбі, багатьох захворювань.

4. Відносна перешкода укладання шлюбу встановлена ч. 4 коментованої статті. Такою перешкодою є наявність правового зв'язку між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою дитиною, а також між усиновленими дітьми. Такі особи мають право на укладання шлюбу лише за рішенням суду.

Заборона шлюбів між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ними дитиною, між усиновленими дітьми пояснюється тим, що між усиновленою особою та усиновлювачем і його родичами за походженням виникають такі самі правовідносини, як і між родичами за походженням (ч. ч. 3 - 5 ст. 232 СК) та моральними міркуваннями.

5. Оскільки відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням, прирівнюються до відносин, що існують між родичами за походженням (ч. ч. 3 - 5 ст. 232 СК), у СК, виходячи із принципів морально-етичного характеру, передбачено заборону також і на укладання шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною.

Ч. 5 даної статті також встановлює відносну перешкоду, яка полягає у тому, що, за загальним правилом, у шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина. Проте у випадку скасування усиновлення, а відтак і припинення правового зв'язку між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, шлюб між цими особами може бути зареєстровано.

Заборона, передбачена даною нормою, не розповсюджує свою дію на шлюб родича усиновлювача та усиновленої особи: такі особи мають право укласти шлюб.

6. Як випливає зі змісту ч. 3 ст. 39 СК, абсолютною перешкодою укладання шлюбу є підстава визнання судом недієздатності особи, що укладає шлюб. Відповідно до цивільного законодавства фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 39 ЦК). Тому така особа не може виявити усвідомленої волі при вступі до шлюбу.

Лише встановлена у передбаченому законом порядку за правилами цивільного судочинства недієздатність особи є абсолютною перешкодою до укладання шлюбу.

Недієздатність особи повинна бути встановлена до моменту реєстрації шлюбу. У противному випадку вона не може слугувати перешкодою до шлюбу та, відповідно, шлюб не може бути визнано пізніше недійсним за цією підставою. Разом з тим можливі ситуації, при яких особа, яка страждає психічним розладом, але не визнана ще судом недієздатною, укладає шлюб. У таких випадках шлюб може бути у подальшому розірвано на загальних підставах, або визнано недійсним внаслідок пороку (вади) волі, тобто за причиною порушення такої умови укладення шлюбу, як добровільна згода (добровільне усвідомлення волевиявлення) на шлюб (див. ч. 1 ст. 24 СК).

7. Зміст ч. 5 ст. 30 та ч. 3 ст. 41 СК вказує на таку відносну перешкоду до укладання шлюбу, як приховування відомостей про стан здоров'я одним із наречених, наслідком чого може стати (або стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків. У випадку реєстрації шлюбу за таких обставин, це може бути підставою для визнання такого шлюбу недійсним.