Мы ВКонтакте

Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу

1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:

1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;

2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;

3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;

4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

Коментар:

Наслідки недійсності шлюбу, що визначені у коментованій статті, є особливими по відношенні до наслідків недійсності шлюбу, визначених у ст. 45 СК. Більш того, особливість даних наслідків носить вичерпний характер, тобто, якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, то наслідки добросовісності її дій при укладення (реєстрації) шлюбу визначені у вичерпному переліку у коментованій статті. Добросовісність особи визначена через поняття "не знала і не могла знати", що відображає інформаційний - "не знала" та інтелектуально-вольовий момент - "не могла знати", що передував вчиненні дії щодо реєстрації шлюбу та був наявним при, безпосередньо, реєстрації шлюбу.

Особливістю положень коментованої статті є те, що добросовісність однієї із сторін недійсного шлюбу тягне за собою наслідки для обох і для жінки, і для чоловіка, які знаходилися у недійному шлюбі. Недобросовісність не є виною, проте вона може тягнути негативні наслідки для особи, чиї дії оцінені як недобросовісні. Водночас, виходячи із змісту коментованої статті добросовісність однієї особи, що уклала шлюб, не обов'язково апелює до недобросовісності іншої особи недійсного шлюбу. Наприклад, якщо жінка при укладенні шлюбу не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, то це не обов'язково є обставиною, яка констатує, що чоловік при реєстрації шлюбу знав і повинен був знати про названі перешкоди. Іншими словами, добросовісність при укладенні шлюбу може бути присутня у діях обох сторін шлюбу. Наприклад жінка та чоловік, які укладають шлюб, можуть не знати, що вони є двоюрідним братом та сестрою, шлюб між якими може бути визнано недійним (п. 2 ч. 1 ст. 41 СК). Хоча варто зазначити, що зміст статей, що визначають підстави недійсності шлюбу та визнання його недійним, дають підстави зробити висновок, що у більшості випадків одна із осіб недійного шлюбу має знати про перешкоди до реєстрації шлюбу. Перераховуючи, наприклад, підстави недійсності шлюбу, що визначені у ст. 39 СК, варто зазначити, що якщо ч. 3 названої статті залишає незначну можливість як для жінки так і для чоловіка не знати, що жінка, або чоловік є при реєстрації шлюбу недієздатною особою, так як сам факт недієздатності може обумовлювати факт незнання про такий юридичний стан самої недієздатної особи, то відповідно до змісту ч. 1 коментованої статті вбачається, що особа не може не знати про свій попередній шлюб. Утім можна також зазначити, що конструкцію, що відображає недобросовісність дій при реєстрації шлюбу, у зв'язку із тим, що особа " знала і не могла не знати", що існують перешкоди до укладення шлюбу, є застосовною також до недієздатних осіб, так як недобросовісність не є виною, а тому деякі елементи наміру особи можуть бути оцінені за допомогою оціночної категорії "недобросовісність".

Якщо хоча б одна із осіб, тобто жінка та чоловік, не знала і не могла знати про перешкоди до укладення шлюбу, то правові наслідки добросовісності настають для обох сторін шлюбу. Так, відповідно до п. 1 коментованої статті, якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на поділ майно, набутого у недійному шлюбі, як спільної сумісної власності. Іншими словами не може бути така ситуація, коли поділ майна у відношенні добросовісної особи недійного шлюбу, буде відбуватися виходячи із режими спільної сумісної власності набутого під час такого шлюбу майна, а щодо недобросовісності, виходячи із режими спільної часткової власності. Хоча варто зазначити, що коментована стаття наголошує на праві добросовісної особи застосувати про процесу поділу майна набутого під час шлюбу режиму спільної сумісної власності, проте не на обов'язку. Виходячи із змісту ст. 45, 46 СК добросовісна особа має право вибору щодо застосування до режиму поділу або режиму спільної сумісної власності або режиму спільної часткової власності. Таке думка є цілком виправданою, так як застосування режиму спільної сумісної власності, у випадку поділу майна, набутого під час недійного шлюбу, може призвести до більш невигідних майнових наслідків для добросовісної особи, у порівнянні із застосуванням режиму спільної часткової власності. Так, недобросовісна особа під час недійсного шлюбу може витратити значну суму грошових коштів на придбання нерухомості, які належали особі добросовісній, а потім наполягати, щоб добросовісна сторона недійсного шлюбу при поділі названого майна застосувала режим спільної сумісної власності, відповідно до положень п. 1 коментованої статті. Застосування режиму спільної сумісної власності, відповідно до положень ст. 46 СК, при поділі майна, є правом, але не обов'язком, добросовісної особи шлюбу.

Відповідно до п. 2 коментованої статті особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має також право на проживання у житловому приміщенні, в яке вона вселилася, у зв'язку з недійним шлюбом. Збереження набутого права на проживання у житлового приміщення у зв'язку із шлюбом водночас веде і до збереження названою добросовісною особою і усіх юридичних можливостей здійснення даного права на проживання, зокрема: особа має право на приватизацію названого житла; ставити питання про визнання за добросовісною особою права власності у зв'язку із істотним збільшенням вартості майна та істотним його поліпшенням. Відповідно до п. 5 постанови Пленуму ВС України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7 будинок, що належав одному із подружжя, якщо може бути визнано спільним майном подружжя, якщо у період шлюбу істотно збільшилася його цінність внаслідок грошових або трудових затрат другого з подружжя або обох. Така позиція ВС України також відповідає положенню ст. 62 СК. Практично наслідки застосування п. 2 ст. 46 СК, для добросовісної особи аналогічна наслідкам, які настають при розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 3 коментованої статті добросовісна сторона у разі визнання шлюбу недійним має право: 1) на аліменти, відповідно до ст. 75 СК (право одного із подружжя на утримання); 2) на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини (стосується лише дружини), ст. 84 СК; 3) на утримання у разі проживання з ним дитини (стосується лише чоловіка), ст. 86 СК; 4) на утримання того з подружжя, з яким проживає дитини-інваліда, ст. 88 СК. Необхідно зазначити що науковці звертають увагу на недолік п. 3 коментованої статті, який полягає у тому, що названий пункт не містить посилань на ст. 76 СК, адже у порівнянні із ст. 75 СК, наголошуючи на праві одного із подружжя на утримання мова йде про підстави та правові наслідки, що передбачені у ст. 76 СК. На думку фахівців застосування механізму та умов отримання аліментів після розірвання шлюбу має застосовуватися за аналогією до підстав стягнення аліментів, що передбачені у ст. 75 СК, адже у п. 3 коментованої статті у ст. 75 СК йдеться про занальне право на отримання аліментів, а у ст. 76 СК про порядок та умови їх отримання.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 46 СК особа, яка було добросовісною при реєстрації шлюбу і не знала про перешкоди щодо його реєстрації має на користування прізвищем, яке вона обрала в момент укладення недійсного шлюбу. Слід зазначити, що право на прізвище не є обов'язком даної добросовісної особи щодо його збереження за собою.