Мы ВКонтакте

Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Коментар:

1. Право спільної власності є правовою конструкцією, що характеризується множинністю суб'єктів та єдністю об'єкта. Іншими словами, даний інститут оформлює відносини з приводу приналежності майна (речі) одночасно кільком суб'єктам відносин власності (співвласникам), якими можуть виступати будь-які суб'єкти права власності - фізичні, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо. Як і кожен індивідуальний власник, суб'єкти права спільної власності на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном. Проте на відміну від індивідуальних власників правомочності володіння, користування і розпорядження даним майном вони здійснюють сумісно, на засадах спільної згоди.

З викладеного випливає, що спільна власність не є яким-небудь новим, особливим різновидом (формою) власності, а засновується на існуючих формах власності. Вона не є особливим економічним відношенням власності, а лише становить різновид якого-небудь самостійного відношення власності, що полягає у одночасному присвоєнню конкретних матеріальних благ кількома особами. У даному випадку не виникає ніякої "змішаної форми власності", адже кожний учасник залишається самостійним власником свого майна, а стосовно спільного об'єкта правомочності власника здійснюються спільно як належні одночасно кільком особам.

Як і право власності взагалі, право спільної власності також можна розглядати у об'єктивному та суб'єктивному розуміннях. Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють приналежність майна, що складає єдине ціле, одночасно двом або більше суб'єктам. Право спільної власності в суб'єктивному розумінні - це право двох або більше суб'єктів спільно і на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, що складає єдине ціле.

2. Закон закріплює існування двох видів права спільної власності: з визначенням часток учасників - спільна часткова і без визначення таких часток - спільна сумісна. Центральним у їх розмежуванні є те, що частка співвласників у праві спільної часткової власності є вираженою арифметично (1/2, 2/3, 4/5 і т. д.). Натомість частка учасника спільної сумісної власності у спільному майні завчасно не визначена. Остання встановлюється при поділі майна між співвласниками, а також при виділі частки когось із них.

Із змісту ч. 4 ст. 355 ЦК випливає законодавча презумпція спільної часткової власності, оскільки згідно даної норми спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Даний підхід є цілком виправданим, оскільки учасник спільної часткової власності наділений значно ширшими можливостями щодо реалізації своїх повноважень, що втілюється, зокрема, у наданій йому законом (ст. 361 ЦК) можливості самостійно розпорядитися своєю часткою. Натомість учасники права спільної сумісної власності значно більшою мірою "зв'язані" між собою відносинами співвласності внаслідок того, що право власності кожного з них поширюється на усе майно. Саме тому на практиці значно частіше складаються відносини спільної часткової власності, а підстави виникнення права спільної сумісної власності розглядаються як вичерпні.

3. Однією з підстав набуття права спільної сумісної виступає факт укладення (реєстрації) шлюбу.

Ст. 60 СК, що поширює правовий режим спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, є продовженням загальної норми ч. 3 ст. 368 ЦК. Водночас слід звернути увагу на те, що за змістом останньої норми факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою лише встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Дана презумпція може бути спростована законом або договором.

За змістом ст. ст. 57, 58, 62 СК особистою приватною власністю дружини, чоловіка є наступне майно, незважаючи на те, що воно набуте під час шлюбу:

1) майно, набуте кожним з подружжя на підставі договору дарування;

2) майно, набуте кожним з подружжя в порядку спадкування;

3) майно, набуте кожним з подружжя за кошти, які належали дружині, чоловіку особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

5) премії, нагороди, які дружина, чоловік одержали за особисті заслуги. Однак суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала дружині, чоловіку, а також як відшкодування завданої дружині, чоловіку моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані дружиною, чоловіком за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням;

8) за рішенням суду - майно, набуте дружиною, чоловіком за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин;

9) частка у майні, якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, також кошти, що належали одному з подружжя;

10) плоди і доходи від речі, яка є об'єктом особистої приватної власності одного з подружжя;

11) за рішенням суду - дохід, одержаний за рахунок майна іншого з подружжя, якщо другий з подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні цього майна в управлінні цим майном чи догляді за ним.

Договором, про який йдеться у ч. 3 ст. 368 ЦК і яким може бути встановлено інший правовий режим на майно подружжя, ніж право спільної сумісної власності, є шлюбний договір (ст. ст. 92 - 103 СК). Право подружжя визначати правовий режим майна, набутого під час шлюбу, відмінний, ніж режим спільної сумісної власності, визначається ч. 2 ст. 97 СК.

Таким чином, посилання коментованої статті СК на існування спільної сумісної власності подружжя слід розглядати не як імперативне, а лише як загальне правило, яке може коригуватися як законом, так і договором, укладеним між подружжям.

4. У коментованій статті підкреслюється, що режим спільної сумісної власності подружжя існує і тоді, коли один з подружжя не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). До відкритого переліку таких причин законодавець відносить навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хворобу.

5. Частина друга даної статті визначає, що кожна річ, набута за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Винятком є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, які вважаються об'єктом особистої власності кожного з подружжя навіть в тих випадках, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя (ч. 2 ст. 57 СК).

Слід відзначити, що норма ч. 2 ст. 60 СК до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя відносить саме речі, а не майно. Такий підхід уявляється звуженим, адже до складу об'єктів права спільної сумісної власності подружжя належать не тільки речі, але й майно в цілому у розумінні ст. 190 ЦК, відповідно до якої до поняття "майно" можуть включатися як окрема річ, так і їх сукупність, а також майнові права та обов'язки. З цього, зокрема, випливає, що режим спільної сумісної власності визначає як правомочності подружжя щодо розпорядження речами, так і правами, які можуть і не мати речово-правової природи (наприклад, майновими правами інтелектуальної власності). Саме з цих міркувань змінами від 22.12.2006 р. у ч. 1 ст. 61 СК була утверджена майнова концепція об'єктів права власності подружжя. Згідно даної норми об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

6. Одним з найскладніших і найпроблемніших питань застосування сімейного законодавства є проблема віднесення до складу об'єктів спільної сумісної власності подружжя корпоративних прав, обумовлених участю у даних відносинах одного з подружжя.

Пленум Верховного Суду України у постанові "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 роз'яснив, що "при вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій, частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом".

Більш конкретизоване положення сформульоване у Правових позиціях Верховного Суду України від 26 грудня 2007 р. N 6-3/2007. Згідно пункту 8 розділу X Правових позицій "корпоративні права одного з подружжя, які відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України є правами особи, частка якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами, належать тільки цьому з подружжя та не можуть бути предметом поділу їх судом у будь-якій частині.

Таким чином, згідно позиції Верховного Суду України корпоративні права не включаються до складу спільної сумісної власності подружжя і належать до числа об'єктів особистої власності того з подружжя, який здійснює діяльність щодо управління ними. Водночас такий висновок не є безспірним з огляду на формулювання норм ст. ст. 57, 58, 62 СК, які визначають підстави набуття майна у особисту власність кожного з подружжя. Серед видів майна - об'єктів особистої власності кожного з подружжя, передбачених наведеними нормами, корпоративні права не згадуються.

Крім того, ВСУ не дає відповіді на питання щодо юридичної долі інших видів майна (прав), набутих під час шлюбу, але внаслідок здійснення діяльності одним з подружжя - прав засновника приватного підприємства, прав та обов'язків за підприємницькими договорами. Враховуючи логіку наведених роз'яснень, можна припустити, що суд має віднести такі права до об'єктів особистої власності того з подружжя, який здійснює відповідну діяльність.

7. Відповідно до ст. 74 СК режим спільної сумісної власності поширюється також на майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі. Інший режим такого майна може бути встановлений письмовим договором між ними.

Згідно абзацу п'ятого пункту 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України на підтвердження факту проживання однією сім'єю осіб, які не перебувають у шлюбі, нотаріусом можуть бути прийняті: договір про спільне проживання та ведення спільного господарства, рішення суду про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, записи у будинкових книгах (паспортах) про постійне проживання або реєстрацію цих осіб за однією адресою тощо, якщо вони разом з іншими документами підтверджують цей факт.