Мы ВКонтакте

Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя

1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Коментар:

1. Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання.

Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. Слід підкреслити, що саме по собі розірвання шлюбу автоматично не призводить до поділу спільного майна подружжя (ч. 1 ст. 68 СК).

В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням (див. коментар до ст. 70 СК).

2. У разі здійснення поділу за договором останній підпорядковується загальним положення ЦК про форму правочинів (договорів) (ст. ст. 206 - 208, 639 ЦК). Якщо об'єктом поділу є нерухоме майно, договір про поділ укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (абзац другий ч. 2 ст. 69 СК, ч. 4 ст. 372 ЦК).

Посвідчений нотаріально договір поділу спільного майна подружжя є правовстановлювальним документом на нерухоме майно згідно вимог Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5. Сам договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, державної реєстрації не вимагає.

Право власності на нерухоме майно, набуте колишніми учасниками права спільної сумісної власності у роздільну власність, підлягає наступній державній реєстрації.

Нотаріально посвідчений договір поділу є правовстановлювальним документом на нерухоме майно згідно вимог Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. N 7/5. Право власності на нерухоме майно, набуте за таким договором, підлягає реєстрації у органах, що здійснюють державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і виникає з моменту державної реєстрації (ч. 1 ст. 182, абзац третій ч. 2 ст. 331 ЦК, ч. 6 ст. 3, ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно"). Цей висновок жодним чином не ставиться під сумнів нормою ч. 3 ст. 334 ЦК, за якою якщо договір вимагає тільки нотаріальної форми, а державної реєстрації не потребує, право власності у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення. Вищенаведені норми дають переконливі підстави вважати, що закон пов'язує момент виникнення права власності на нерухоме майно з моментом державної реєстрації такого права, яка є обов'язковою.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 175 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України посвідчення такого договору про поділ спільного майна подружжя здійснюється в порядку, установленому пунктами 44, 45 цієї Інструкції.

3. Абзац другий частини другої коментованої статті передбачає поширення вимог щодо нотаріального посвідчення договору поділу спільного майна подружжя також і на договір виділу. Слід підкреслити відсутність тотожності між інститутами поділу спільного майна та виділу частки із спільного майна. Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує у натурі певне майно, яке відповідає його частці, а у разі неможливості - компенсацію за нього, у власність. При цьому право спільної власності щодо суб'єкта, який виділив свою частку у натурі, припиняється. Якщо з учасників спільної сумісної власності після здійснення виділу залишився тільки один суб'єкт, природно, що право спільної власності припиняється взагалі.

Як свідчить аналіз наведеної норми, законодавець встановлює для подружжя, які мають намір усунути режим спільної сумісної власності, альтернативу: або укласти договір про поділ спільного майна або - договір про виділ частки. На практиці такі відносини найчастіше оформляються саме договором поділу, але зустрічаються і випадки укладення договору про виділ частки. Вважаємо за доцільне використовувати в таких ситуаціях саме договірну конструкцію поділу з наступних міркувань. Центральним змістом договору про виділ є вказівка на майно, яке є об'єктом виділу. Відтак, залишається без уваги і не є предметом цього договору майно, яке внаслідок виділу першого співвласника залишається у власності другого колишнього співвласника, що зумовлює для останнього подальші ускладнення при здійсненні речових прав. Договір поділу, навпаки, має своєю основною метою чітко визначити у натурі те майно, яке стане особистою власністю кожного з колишніх співвласників. Укладення договору поділу, а не виділу, є доцільним і в тих випадках, коли один з подружжя взагалі не отримує у натурі майна, а замість цього одержує грошову або іншу матеріальну компенсацію. В такому разі виділ хоча і не впливає жодним чином на склад майна, яке продовжує перебувати у власності особи - другого колишнього співвласника, проте це майно вже не є об'єктом праві спільної сумісної власності, а стає індивідуальною власністю. Таким чином, саме договір поділу є найбільш оптимальною конструкцією припинення права спільної сумісної власності подружжя на основі їхньої згоди, адже виступає правовстановлювальним документом, що посвідчує факт закріплення конкретного майна на праві власності за кожним з подружжя, а не тільки за одним з них, як це відбувається при виділі частки. Договір про виділ частки в натурі доцільно застосовувати у тих випадках, коли учасників спільної сумісної власності більше, ніж двоє, і за умови, що в результаті виходу зі складу співвласників одного або кількох з них учасників спільної сумісної власності залишиться принаймні двоє.