Мы ВКонтакте

Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Коментар:

Ст. 75 СК України визначає загальні положення права подружжя на утримання. Правове регулювання відносин подружжя по утриманню спрямоване на реалізацію положень загальної частини Кодексу щодо необхідності побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (ч. 2 ст. 1 СК України) та з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім'ї (ч. 8 ст. 7 СК України).

За юридичною природою право подружжя на утримання є особливим майновим суб'єктивним правом. Причому його реалізація можлива лише за умови настання такого юридичного факту як реєстрація шлюбу, за винятком відносин, що регламентуються ст. 91 СК України.

Реалізація цього права має свою специфіку, оскільки воно здійснюється наступними способами:

1. Добровільний - при нормальному мікрокліматі у сім'ї подружжя усвідомлюють сутність та зміст правовідносин по взаємному утриманню. У зв'язку з цим, той з подружжя, хто не має відповідного рівня матеріального забезпечення, одержує утримання від іншого, шляхом внесення відповідних коштів до сімейного бюджету та їх подальшого перерозподілу за видатками, в тому числі і щодо утримання.

2. Примусовий (аліментний) - за наявності визначених законодавцем умов надання утримання, той хто його потребує звертається до суду з позовом про стягнення аліментів.

3. Договірний - особливий спосіб реалізації права подружжя на утримання на підставі укладеного між ними правочину. Особливістю цього способу є те, що він є компромісним, а тому його віднесення до добровільного чи примусового способів є неможливим в силу специфіки укладення та виконання такого договору.

У зв'язку з цим, слід розмежовувати такі поняття як "утримання" та "аліменти". На наше переконання, різновидом "утримання" є "аліменти", як визначений судом відповідний розмір грошового чи матеріального забезпечення. Тому стягнення аліментів є примусовим способом реалізації права на утримання.

Важко погодитись із термінологією законодавця щодо назви Глави 9 СК України "Права та обов'язки подружжя по утриманню". Цьому є логічне пояснення. Кодекс у зазначеній главі регулює не лише права та обов'язки подружжя по утриманню, але й передбачає право на утримання після розірвання шлюбу (ст. 76 СК України), право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 91 СК України). У зв'язку з цим, глава мала б мати назву "Права та обов'язки по утриманню, що виникають зі шлюбу та проживання жінки і чоловіка однією сім'єю без шлюбу".

Ч. 1 коментованої статті встановлює юридичний обов'язок, відповідно до якого дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Очевидно законодавець виходив з того, що вказана правова норма має стимулювати подружжя виконувати цей обов'язок добровільно, без застосування передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 18 СК України такого способу захисту сімейних прав та інтересів як примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку. Цьому обов'язку кореспондується відповідне право на утримання тому з подружжя, який відповідає встановленим законом критеріям для його набуття.

В ч. 2 визначаються умови виникнення права на утримання: той з подружжя, хто претендує на це право має бути непрацездатним; він має потребувати матеріальної допомоги; інший з подружжя, який зобов'язаний утримувати може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатність - це правова категорія, яка сформована у праві соціального забезпечення та полягає у неможливості особи в силу визначених законом причин самостійно себе забезпечувати. Відповідно до ч. 3 ст. 75 СК України, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. N 1058-IV визначає поняття "непрацездатні громадяни". Це особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Питання про пенсійний вік регламентуються нормами ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 р. N 1788-XII. Зокрема, згідно з цим Законом, право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Тобто право на утримання мають жінки, які досягли 55 років, а чоловіки, - при досягненні 60-річного віку.

Законодавець у ч. 4 статті встановлює чіткі критерії, за якими можливо визначити коло осіб, які вважаються такими, що потребують матеріальної допомоги. Зокрема, заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи таких осіб не забезпечують їм прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (Закон України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.99 р. N 966-XIV).

Суму прожиткового мінімуму на 2008 рік на одну особу в розрахунку на місяць встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" від 28.12.2007 р. N 107-VI. Для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум становить:

01.01.2008 - 31.03.2008 - 470 грн.

01.04.2008 - 30.06.2008 - 481 грн.

01.07.2008 - 30.09.2008 - 482 грн.

01.10.2008 - 31.12.2008 - 498 грн.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як от довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.

Нажаль закон не встановлює критеріїв за якими можливо віднести зобов'язану особу у правовідносинах щодо утримання подружжя до категорії таких, які можуть надавати матеріальну допомогу. Переконані, що неодмінною умовою виникнення обов'язку по утриманню має бути наявність у такої особи доходу, який перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом. Більше того, розмір надання утримання, який має встановлювати суд, не повинен позбавляти таку особу доходу, нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому судом мають враховуватись усі обставини справи в сукупності, в тому числі і уже існуючі на момент розгляду справи правовідносини щодо утримання непрацездатних батьків, дітей тощо). Також суд має піддавати правовій оцінці та брати до уваги докази, які можуть бути подані відповідачем у справі, що підтверджують його об'єктивні щомісячні витрати (стягнення за виконавчими документами, зобов'язання перед банками та іншими фінансово-кредитними установами, лікування, навчання тощо).

Однак, незважаючи на наявність усіх необхідних умов для набуття права подружжя на утримання, воно може не виникати у окремих категорій осіб. Так, права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Таким чином, при наявності підтверджених у судовому засіданні фактів негідної поведінки у шлюбних відносинах чи набуття непрацездатності у зв'язку із вчиненням особою умисного злочину, якщо це встановлено судом позбавляє особу права на утримання, що виникає із подружніх правовідносин.

Під "негідною поведінкою" у шлюбних відносинах слід розуміти відповідні негідні дії не лише щодо іншого з подружжя, але й щодо дітей. Нажаль дане поняття носить оціночний характер, а тому чітко встановити, яка поведінка у шлюбних відносинах є "гідною", а яка ні доволі складно. Тому суду, при вирішенні даного питання слід не лише спиратися на судову практику, але й вимагати від сторони, яка посилається на вказані обставини як на підстави своїх вимог чи заперечень, належних і допустимих доказів. Так факт систематичного зловживання алкогольними чи наркотичними речовинами слід доводити рішенням суду про визнання особи обмежено дієздатною, довідками з відповідних лікувальних установ, постановами про притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо. Факт вчинення насильства щодо членів сім'ї має бути підтверджених вироком суду, постановою про накладення адміністративного стягнення, висновком судово-медичної експертизи, постановою про відмову в порушення кримінальної справи тощо. Прикладами негідної поведінки у шлюбних відносинах можуть слугувати факти приниження честі і гідності іншого з подружжя, подружня зрада тощо.

Настання непрацездатності у зв'язку із вчиненням одним з подружжя умисного злочину має бути підтверджене лише відповідним судовим рішенням. Це може бути обвинувальний вирок по кримінальній справі, яким особу засуджено за розбійний напад при якому потерпілий, захищаючись, спричинив злочинцю тілесні ушкодження, що потягли настання інвалідності. Звільнення особи судом від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав також може бути підставою для застосування ч. 5 коментованої статті. Наприклад, особа, вчинила ДТП (ст. 286 КК України), що потягло настання непрацездатності і для неї самої. Справу було закрито постановою суду за нереабілітуючих підстав, де обов'язковою умовою є визнання особою своєї вини у вчиненні злочину: примирення з потерпілим, дійове каяття, зміна обстановки (ст. ст. 45 - 48 КК України).

СК України чітко розмежовує такі правові інститути як право подружжя на утримання та відшкодування шкоди, внаслідок протиправної поведінки. Тому ч. 6 коментованої статті встановлює цілком виважене та обґрунтоване положення, відповідно до якого той з подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до ЦК України. Таким чином, незважаючи на стягнення одним з подружжя з іншого шкоди внаслідок протиправної поведінки, не припиняється обов'язок винної особи поряд з притягненням до цивільно-правової відповідальності надавати утримання згідно СК України.