Мы ВКонтакте

Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору

1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Коментар:

1. У коментованій статті розвинуто диспозитивні положення, закріплені у ч. 2 ст. 7 та ст. 9 СК України щодо можливості регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін. Подружжя наділене свободою вибору варіанта поведінки, має можливість здійснювати свою правосуб'єктність та реалізовувати свої суб'єктивні права на власний розсуд. Дана стаття розкриває питання, хто саме має право на укладення шлюбного договору: особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, та подружжя. Отже, до цього кола осіб належать лише ті особи, які відповідно до сімейного законодавства можуть бути подружжям (див. коментар до ст. ст. 21, 22, 23, 24, 25, 26).

Законодавство багатьох країн світу містить положення про можливість укладення шлюбного договору (контракту). В різних країнах інститут шлюбного договору (контракту) має свої особливості. Основною ж метою шлюбного договору є надання подружжю досить широкого кола можливостей для визначення своїх майнових відносин для того, аби воно мало змогу відступити від правового режиму майна, який встановлюється законом і починає діяти автоматично з моменту укладення шлюбу.

На жаль, український законодавець не закріпив у СК України дефініції шлюбного договору. Легальне визначення цього виду договору сприяло би більш чіткому розумінню його сутності та специфіки. Адже цей інститут є відносно новим для українського законодавства. Вперше його законодавче закріплення відбулося у КпШС 1969 р., який було доповнено у 1992 р. ст. 271 "Право подружжя на укладення шлюбного контракту". В ній, зокрема, зазначалося, що особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

У новому кодексі дана стаття отримала якісно нового звучання. По-перше, відбулося приведення термінологічного апарату у відповідність до ЦК України, а саме, термін "контракт" було замінено на "договір".

По-друге, змінилися суб'єкти права укладення шлюбного договору. Нині таким правом наділені не лише особи, які вже перебувають у шлюбі, а й особи, які ще не є подружжям, але подали заяву про реєстрацію шлюбу.

Більш вдалою, на нашу думку, є формулювання аналогічної норми у ст. 40 СК РФ, в якій дається визначення шлюбного договору через поняття "домовленість": "шлюбним договором є домовленість осіб, які вступають до шлюбу, або домовленість подружжя, яка визначає майнові права та обов'язки подружжя під час шлюбу та (або) у випадку його розірвання".

Стаття 626 ЦК України наводить поняття договору, і хоча шлюбний договір є сімейним договором, до нього можуть бути застосовані загальні положення про цивільний договір. Так, ст. 8 СК України передбачена можливість субсидіарного регулювання сімейних майнових відносин ЦК України. Отже, під шлюбним договором слід розуміти домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або подружжя, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх майнових прав та обов'язків під час шлюбу та (або) у випадку розлучення.

2. У ч. 2 коментованої статті передбачений порядок укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа. Відповідно до ст. 32 ЦК України неповнолітньою є особа у віці від 14 до 18 років. У такому випадку на укладення шлюбного договору необхідна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітньої особи, засвідчена нотаріусом. Батьки або піклувальник можуть заперечувати проти укладення шлюбного договору в цілому або щодо окремих його положень.

Варто погодитись із думкою деяких науковців і практиків щодо певної непослідовності законодавця у даній статті. Так, ч. 2 ст. 23 СК України передбачена можливість надання права на шлюб з 14 років за рішенням суду, а не за згодою батьків. Тому логічним було би у випадку ч. 2 ст. 92 СК України не батькам чи опікуну надавати письмову, нотаріально засвідчену згоду на укладення шлюбного договору, а суду одночасно надати право на шлюб і на посвідчення цього договору.