Мы ВКонтакте

Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду

1. За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Коментар:

Коментована стаття регламентує судовий спосіб захисту сімейних прав та інтересів у сфері батьківства. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Причому таке право може бути реалізоване як в порядку позовного провадження за наявності спору про право (визнання батьківства за рішенням суду), так і в окремому провадженні (встановлення факту батьківства). Дана стаття регулює відносини щодо реалізації права на батьківство в порядку позовного провадження.

Ч. 1 статті визначає умови, за яких батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду, - відсутність заяв право на подання яких встановлено статтями 126 і 127 Кодексу, тобто не подано спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або не подано заяви чоловіком, який вважає себе батьком дитини.

Законодавець встановлює перелік осіб, які вправі подати позовом про визнання батьківства. Зокрема, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Досить дискусійним є питання стосовно визначення цивільної процесуальної правосуб'єктності при визначенні права дитини на подачу позову про визнання батьківства. Так, ч. 3 коментованої статті передбачає, що таким правом наділяється дитина, яка досягла повноліття. Однак, з цього приводу є у законі є правова норма, відповідно до якої право на безпосереднє звернення до суду за захистом сімейного права та інтересу гарантується з чотирнадцятирічного віку (ч. 1 ст. 18 СК України). На нашу думку, слід привести ч. 3 ст. 128 СК України у відповідність з вимогами ч. 1 ст. 18 СК України.

Позов про визнання батьківства може бути прийнятий судом за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 Кодексу. Це означає, що в порядку позовного провадження спір про визнання батьківства може бути розглянуто, якщо:

1. При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

2. У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до цієї статті, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Окрім цього, згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачено можливість звернення до суду з позовом про визнання батьківства і у тому випадку, коли - батьки дитини невідомі і запис про них у Книзі реєстрації народжень учинено за рішенням органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 135 СК).

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Причому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 60 ЦПК України). Важливе значення в процесі доказування має висновок експерта. За результатами проведення судово-біологічної (генетичної) експертизи із застуванням методики генотипоскопії (аналізу ДНК) експерти можуть визначити батьківство із ймовірністю до 99,9 відсотків або дійти висновку про його виключення. Дійти висновку про виключення батьківства можливо і на підставі судово-імунологічної експертизи (експертизи крові), або судово-медичної експертизи, яка б визначила здатність особи до зачаття дитини. Однак, експертиза ДНК, на сьогодні, є найбільш ефективним доказом, що підтверджує наявність чи відсутність батьківства особи щодо дитини.

Відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім'я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

У разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд відповідно до ст. 146 ЦПК може визнати факт, для з'ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза). Якщо відповідач у такій справі ухиляється від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, суд вправі постановити ухвалу про його примусовий привід.

Слід зауважити, що на відміну від КпШС України, де при вирішенні спору про батьківство перевага надавалась юридичному, а не біологічному критерію, новий СК України дає перевагу біологічному критерію, якого достатньою для задоволення позову про визнання батьківства. Тобто на відміну від КпШС України, який окрім біологічного походження вимагав встановити спільне проживання та ведення спільного господарства чоловіка з матір'ю до народження дитини, спільне виховання та утримання ними дитини (ч. 3 ст. 53 КпШС України), для застування ст. 128 СК України слід довести наявність біологічного зв'язку.

Важливе значення для правильного та однозначного застування норм СК України про визнання батьківства має постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Пленум ВСУ визначає, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК. При розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до п. 2 розд. VII "Прикінцеві положення" СК норми законодавства, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 р., за винятком норм розд. V "Акти громадянського стану" Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС), які зберігають чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р., суд має вирішувати відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.