Мы ВКонтакте

Стаття 177. Управління майном дитини

1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

відмовлятися від майнових прав дитини.

3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

4. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

5. Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;

2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;

4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

6. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

7. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

8. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

9. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

10. Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 

Коментар:

 

1. Положення коментованої статті стосуються випадків здійснення батьками від імені дитини управління майном. Зокрема передбачено, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Перш за все звертає на себе увагу термін "управління майном". Його по-різному тлумачать в науці і практиці. Говорять, що це особливий комплекс дій, вчинення яких потребує спеціальної правової регламентації16. На практиці фахівці переважно ототожнюють повноваження управління із повноваженнями які мають законні представники.

Аналіз положень ч. 2 ст. 171 СК України, ст. ст. 54, 72, 1029 ЦК України, а також ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" дозволяє зробити висновок, що чинним законодавством під "управлінням" розуміється здійснення уповноваженими суб'єктами комплексу дій щодо реалізації права власності інших осіб на майно в частині володіння, користування і розпорядження в межах, визначених законодавством, з метою задоволення їх потреб та інтересів. Визначальними ознаками управління при цьому виступають сприяння у здійсненні прав, якщо особа сама не у змозі це зробити в силу віку, розвитку через інші фактори, а також спрямованість управління на забезпечення інтересів саме тих осіб, які є власниками майна, щодо якого встановлено управління. При цьому положення коментованої статті щодо цього містять спеціальні приписи, які передбачають, що батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах (ч. 1 ст. 177 СК України).

У зв'язку зі сказаним варто відмітити, що дія даної статті в частині встановлення управління поширюється на те майно, яке є власністю малолітніх та неповнолітніх осіб, однак вони в силу віку чи інших обставин не можуть самостійно здійснювати права власника. Таким майном відповідно до положень СК України є майно, яке призначене для розвитку, навчання і виховання дитини (ст. 174 СК України), та майно, яке знаходиться на праві спільної сумісної власності батьків і дітей (ст. 175 СК України). Щодо іншого майна, то воно перебуває у власності батьків, а тому управління щодо нього здійснювати непотрібно.

Окремо слід зупинитись на формах управління. В коментованій частині статті згадується про збереження та використання. Вбачається, що це не єдині дії по управлінню майном. На це вказує низка положень СК та ЦК України, а зокрема ч. 2, 3, 4 ст. 177 СК України, а також ст. 72 ЦК України. До таких дій варто також віднести користування майном, розпорядження ним у випадках та в порядку, передбаченому законодавством, здійснення необхідних дій та витрат по утриманню майна тощо. Загалом назвати усі форми використання мабуть буде неможливо, однак необхідно пам'ятати, що управління в даному випадку не обмежується названими у ч. 1 ст. збереженням та використанням. Важливо аби форми управління якими б вони не були передбачали забезпечення інтересів та потреб дитини.

Слід відмітити, що Законом також передбачено, якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Дана норма заснована на ч. 3 ст. 72 ЦК України, де міститься положення аналогічного змісту. Однак на практиці дане положення при вчиненні правочинів із відчуження батьками майна, яке належить їх неповнолітнім дітям, може створювати умови для визнання таких договорів недійсними у зв'язку з тим, що думка дітей не була врахована. Тим самим для адвокатів створюються умови для широкого застосування положень даної частини коментованої статті.

Потрібно сказати, що ідея врахування інтересів дитини при здійсненні управління майном проводиться законодавцем доволі послідовно. Про це свідчить і положення ч. 2 ст. 171 СК України, де передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

2. Норми ч. ч. 2, 3, 4 і 5 коментованої статті стосуються вчинення батьками, які зачіпають інтереси малолітньої чи неповнолітньої дитини чи стосуються майна останньої. Так ч. 2 передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

- видавати письмові зобов'язання від імені дитини;

- відмовлятися від майнових прав дитини.

Перелік договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, визначаються відповідно до вимог чинного цивільного законодавства (ст. 209 ЦК України). Крім цього, п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено перелік правочинів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Серед них:

- договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (ст. ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК України);

- іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів (ст. 18 Закону України "Про іпотеку", ст. 13 Закону України "Про заставу", ст. 577 ЦК України);

- договори про спільну часткову власність на земельну ділянку;

- купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)";

- договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)";

- договори про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину;

- договори про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 СК України);

- договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (ст. 793 ЦК України);

- договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст. ст. 799, 828 ЦК України);

- договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (ст. 153 ЦК України);

- договори управління нерухомим майном (ст. 1031 ЦК України);

- договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст. 1259 ЦК України);

- заповіти (ст. 1247, 1249 ЦК України);

- довіреності на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст. 245 ЦК України);

- інші правочини, для яких чинним законодавством передбачена обов'язкова нотаріальна форма.

3. Частина 3 передбачає вчинення самою неповнолітньою особою правочинів, передбачених частиною другою цієї статті. Однак умовами при цьому виступають наявність дозволу батьків та дозволу органу опіки і піклування. Щодо дозволу батьків, то останній надається як правило в письмовій формі або оголошується у присутності нотаріуса, про що робиться відповідний запис. Разом в окремих випадках законодавством вимагається саме письмового дозволу, який нотаріально посвідчується. Так при вчиненні неповнолітньої особи щодо нерухомого майна чи транспортних засобів ч. 2 ст. 32 ЦК України передбачає наявність саме такого дозволу батьків. А тому реалізація неповнолітніми особами правочиноздатності повинна здійснюватись з урахуванням вимог як ст. 177 СК України, так і ст. 32 ЦК України.

4. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло. Таке гарантування за логікою повинно передбачати підтвердження того, що правочин спрямований на забезпечення інтересів дитини. Вбачається, що таким підставами можуть бути бажання примноження майна, реалізація з метою купівлі більш кращого житла або внесення отриманих коштів на депозит, відкритий на ім'я дитини, тощо. При цьому батьки мають виходити з права дитини на житло з тим, аби дитина у разі потреби отримала житло у власність. Тому гарантія має містити конкретні відомості про те, що такий правочин спрямований суто на забезпечення інтересів дитини і його вчинення дозволить дитині гарантовано отримати житло у подальшому, або відповідно до вартості житла, що було предметом правочину, суму, обраховану з урахуванням інфляційних процесів.

5. Норма частини 5 коментованої статті, за якою при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків, є презумпцією. При цьому другий з батьків, відповідно до цієї ж частини коментованої статті, має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового. В даному випадку, на наш погляд, незрозуміло, чи ці положення стосуються тільки дрібних побутових правочинів, чи усіх правочинів, вчинених батьками стосовно майна малолітніх осіб.

Крім цього, непослідовність вбачається і у тому, що з одного боку норма передбачає презумпцію наявності згоди іншого з батьків, а з другого боку, встановлюється можливість визнання недійсним правочину. Вбачається, що такий підхід матиме серйозні наслідки для нотаріальної практики, Оскільки фактично нотаріус, з метою недопущення визнання посвідченого ним правочину недійсним, повинен завжди вимагати згоди обох з батьків. При цьому, відповідно до положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при вчиненні нотаріальних неповнолітньою дитиною достатньо згоди будь-кого із батьків. Така непослідовність законодавця має бути вирішена з метою усунення труднощів у нотаріальній практиці. Можливими шляхами є виключення положення другого речення абзацу першого частини п'ятої статті 177 СК України зі змісту кодексу. Або уточнення, що визнання недійсним може мати місце у випадку, коли стало відомо, що батьки не проживають разом і укладення такого договору суперечить інтересам дитини. У всіх інших випадках правочин повинен вважатись дійсним і таким, який укладений за згодою обох батьків.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Дана норма доповнює згадувану вище ч. 2 ст. 32 ЦК України і свою сферу поширює тільки на малолітніх дітей.

Абзац 3 ч. 5 коментованої статті передбачає правило, за яким, якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

6. Частиною 6 коментованої статті врегульовано питання розподілу повноважень щодо управління майном дитини. Зокрема, вважається, що батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. При цьому вони вправі домовитись про спільне вирішення усіх питань або погодити, що управління майном дитини буде здійснювати один з батьків. Така домовленість не передбачає укладення договору між батьками у письмовій формі, а тому достатньо усної домовленості. Разом з тим, коли майно, щодо якого встановлено управління, вимагає значних організаційних, матеріальних та інших витрат з боку одного з батьків, доцільно встановити порядок здійснення управління таким майном з метою недопущення виникнення спорів у майбутньому щодо витрат на дане майно та їх компенсації. У разі виникнення таких спорів (які виникають між батьками щодо управління майном дитини), вони можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом відповідно до правил підсудності.

7. З огляду на те, що майно перебувало у власності дитини, а батьки лише здійснювали управління ним, після припинення такого управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (ч. 7 ст. 177). Такий висновок витікає з правової природи прав власника на майно та сутності конструкції управління майном, передбаченої ЦК України. Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 189 ЦК України продукція, плоди і доходи належать власникові, якщо інше не передбачено договором або законом. Наведена стаття дозволяє зробити висновок про невідповідність її положень правилам коментованої статті в частині того, що повинно повертатись після припинення управління майном. Сімейний кодекс згадує тільки про доходи, упускаючи при цьому плоди і продукцію. Вбачається, що ця прогалина повинна бути заповнена шляхом доповнення СК України відповідними положеннями. Зазначена обставина є особливо актуальною у випадку, коли неповнолітня дитина є учасником господарського товариства або власником цінних порід тварин (наприклад коней, голубів, котів, собак тощо).

Щодо підстав припинення управління вбачається, що такими може стати досягнення повноліття або надання цивільної дієздатності, загибель майна в силу непереборної сили, а також інші випадки передбачені законодавством.

8. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Неналежним виконанням слід визнати управління майном в супереч інтересам дитини, або безгосподарне управління майном, або завдання шкоди майну дитини. При цьому факт неналежного управління повинен бути встановлений і доведений у судовому порядку.