Мы ВКонтакте

Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів

1. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

2. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

3. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

Коментар:

1. Відповідальність за несвоєчасне виконання аліментного зобов'язання спрямована на стимулювання боржника - платника аліментів своєчасно сплачувати аліменти та, певною мірою, компенсувати одержувачеві аліментів ті втрати, які він поніс у зв'язку із затримкою їх сплати.

Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, підставою для стягнення неустойки (пені) є винна поведінка платника аліментів. При цьому за загальним правилом форма вини - умисел чи необережність значення не має. У даному випадку необхідно виходити із презумпції вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти на утримання дитини та прострочила виконання зобов'язання, яка і повинна доказувати протилежне. При утворенні заборгованості не за виною платника аліментів дані заходи не застосовуються (наприклад, коли прострочення сплати аліментів стало внаслідок тяжкої хвороби боржника або іншої незалежної від нього причини).

У свою чергу, постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. за N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" також зазначено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. При цьому підкреслено, що на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів (п. 22).

Можна підкреслити, що неустойка у формі пені, що передбачена даною нормою СК вважається універсальним способом забезпечення будь-якого грошового зобов'язання, незалежно від підстави його виникнення, а тому цілком правомірно має застосовуватись і щодо аліментного зобов'язання.

Слід звернути увагу, що положення СК не передбачають можливості стягнення за прострочення сплати аліментів збитків - ні реальних збитків, ні упущеної вигоди (так як аліментні платежі призначені для поточного утримання дитини, а не для одержання доходів).

Даною нормою чітко визначено розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів; його встановлено у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Таким чином, розмір неустойки за кожен місяць прострочення становитиме принаймні тридцять відсотків від суми несплачених аліментів на утримання дитини.

Закріплений у даній статті захід відповідальності передбачає відповідальність за прострочення сплати аліментів, які зобов'язана особа повинна сплачувати за рішенням суду.

Якщо аліменти на утримання дитини сплачуються на підставі договору між батьками, зазначений захід до боржника застосовуватись не може, якщо щодо цього відсутня пряма вказівка у договорі про сплату аліментів на дитину. У вказаній Постанові Пленуму Верховного суду України окремо підкреслено, що якщо аліменти сплачуються не за рішенням суду, а згідно з укладеним між батьками договором, передбачена ст. 196 СК санкція застосовується за наявності прямої вказівки про це в договорі.

2. Частина 2 коментованої статті передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану боржника - платника аліментів. Такими обставинами - матеріальним та сімейним станом може бути, наприклад, наявність тяжко хворого члена сім'ї боржника, або наявність іншої неповнолітньої дитини, яких боржник зобов'язаний утримувати тощо.

Положення про зменшення розміру неустойки знайшло своє відображення і у постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. за N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (п. 22), де водночас підкреслено, що при розгляді справ про стягнення аліментів суд відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК повинен роз'яснювати сторонам їх відповідальність за прострочення сплати.

3. Повне звільнення платника аліментів від сплати неустойки (пені) законом не передбачено, за винятком випадку, коли він є неповнолітньою особою. У такому випадку неустойка не сплачується, адже стягнення неустойки (пені) є видом цивільно-правової відповідальності, суб'єктом якої може бути лише повнолітня особа.