Мы ВКонтакте

Стаття 218. Згода дитини на усиновлення

1. Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я.

2. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.

3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Коментар:

1. Зважаючи на основне завдання інституту усиновлення, для забезпечення інтересів дитини при усиновленні потрібно отримати її згоду. Адже відповідно до ст. 21 Конвенції про права дитини усиновлення повинно здійснюватися на підставі усвідомленої згоди зацікавлених осіб, до числа яких, безперечно, входить і сама дитина, яку усиновляють. Крім цього, дитині, здатній сформулювати власні погляди, повинно бути забезпечене право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю, зокрема, шляхом надання можливості бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (ст. 12 Конвенції про права дитини).

На реалізацію цих положень дитині у доступній формі, з урахуванням її інтелектуального розвитку, віку та стану здоров'я має бути роз'яснено сутність усиновлення та його правові й інші наслідки. Дитині також має бути забезпечено можливість ознайомлення із самим усиновлювачем (усиновлювачами).

Значення надання згоди на усиновлення полягає у тому, що у випадку незгоди усиновлення не допускається. Воно не може бути здійснене всупереч волі дитини, наприклад, посилаючись на те, що відмова дитини не відповідає її інтересам.

2. Форма надання згоди на усиновлення поставлена у залежність від віку особи, а радше її грамотності. Адже, якщо дитина навчається у школі, то вона може висловити свою волю у письмовій формі, в інших випадках - це може відбуватися словесно (в усній формі).

На відміну від надання згоди батьками, згода дитини на усиновлення повинна мати конкретно-індивідуальний характер, тобто згода повинна стосуватися не усиновлення взагалі, а усиновлення безпосередньою особою (особами).

Закон встановлює, що згода дитини вимагається, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. При цьому не встановлюється конкретний вік дитини, не визначено критеріїв оцінки розвитку, при відповідності яких слід отримувати згоду дитини на усиновлення. Це повинно визначатися у кожному конкретному випадку із врахуванням обставин справи. Хоча здебільшого справи про усиновлення розглядаються з посиланням на недоцільність та (або) неможливість отримання згоди дитини на усиновлення.

3. Згода дитина на усиновлення не вимагається у двох випадках: а) коли в силу віку чи стану здоров'я дитини вона не може усвідомити самого факту усиновлення та його наслідків; б) для недопущення розголошення таємниці усиновлення від самої дитини.

В останньому випадку вирішення питання про усиновлення покликане відгородити дитину від небажаного емоційного та психологічного впливу, що неодмінно матиме місце у випадку розголошення таємниці усиновлення, оскільки у таких випадках дитина, як правило, не знає про те, що виховується не батьками, і впевнена, що є рідною дитиною усиновлювачів.

У цьому разі суд повинен визначити наявність згоди на усиновлення, виходячи із загальної обстановки її життя, про що зазначається в акті обстеження умов, а також висновку органу опіки та піклування. Факт проживання у сім'ї (патронат і т. п.), визнання своїми батьками осіб, які бажають усиновити дитину, ще не свідчить про необхідність прийняття рішення про усиновлення, адже воно може не відповідати інтересам дитини (напр., якщо є відомості про втечу дитини із сім'ї, в якій вона виховується).

4. Як вже зазначалось, у переважній більшості справ про усиновлення згода дитини на усиновлення не з'ясовується, зважаючи на її вік та (або) стан здоров'я, або у суді вивчається письмова згода дитини, яка була висловлена у процесі підготовки документів для подання заяви про усиновлення. Зважаючи на це, необхідно звернути увагу на положення Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Рада Європи, 25.01.96 р.), ратифікованої Законом України від 03.08.2006 р. Відповідно до її положень дитина, яка за внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думок та про можливі наслідки будь-якого рішення; клопотати про одержання допомоги від відповідної обраної нею особи у висловленні нею своєї думки; клопотати самостійно або через інших осіб чи органи про призначення окремого представника, а у відповідних випадках - адвоката; призначити свого представника; здійснювати деякі або всі права сторін у такому процесі. Відповідно до Закону України від 03.08.2006 р. "Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей" положення цієї Конвенції поширюються зокрема на справи про усиновлення.