Мы ВКонтакте

Стаття 236. Недійсність усиновлення

1. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною.

2. Усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо усиновлювач не бажав настання прав та обов'язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне усиновлення).

3. Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене на підставі підроблених документів.

4. Усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 220 - 222 цього Кодексу.

5. Якщо одним із подружжя усиновлена дитина другого з подружжя, усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Коментар:

1. Відповідно до ст. 20 Декларації про захист усіх осіб від насильницького зникнення, проголошеної резолюцією 47/33 Генеральної Асамблеї ООН від 18.12.92 р., враховуючи необхідність захисту вищих інтересів дітей в державах, які визнають систему усиновлення або удочеріння, забезпечується можливість для перегляду питання про усиновлення чи удочеріння таких дітей і, зокрема, визнання недійсним будь-якого усиновлення або удочеріння, пов'язаного з насильницьким зникненням. Однак таке усиновлення чи удочеріння залишається дійсним, якщо на момент перегляду найближчі родичі дитини дають на те свою згоду.

2. Недійсність усиновлення - це вада усиновлення як правомірного юридичного факту, акта, що не призводить до тих наслідків, заради яких здійснюється усиновлення (ст. 232 СК України). У зв'язку з цим законом окреслений перелік підстав для визнання усиновлення недійсним, при чому він є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

В залежності від характеру порушень щодо здійснення усиновлення підстави поділяються на такі, при наявності яких: а) усиновлення визнається недійсним; б) усиновлення може бути визнане недійсним. До першої групи відноситься: здійснення усиновлення без згоди дитини та батьків, якщо вона була необхідна (ст. ст. 217, 218 СК України); фіктивне усиновлення; усиновлення на підставі підроблених документів. Предметом доказування у суді виступатиме тільки встановлення фактів - підстав для визнання усиновлення недійсним.

До другої групи відносить: відсутність згоди інших, крім дитини та батьків, заінтересованих у здійсненні усиновлення органів та осіб (ст. ст. 220 - 222 СК України), усиновлення дитини іншого з подружжя без наміру в цей момент в майбутньому продовжувати з ним шлюбні відносини. Особливість цієї групи підстав визначається тим, що предметом доказування у суді буде не тільки їх встановлення, але й визначення наскільки вони впливають на відносини з усиновлення, встановлення відповідності інтересам дитини здійсненого усиновлення. Тобто при встановленні у судовому порядку цих підстав суд може відмовити у визнанні усиновлення недійсним, якщо усиновлення здійснене відповідно до інтересів дитини.

3. За ознакою усиновленої особи підстави можна поділити на: а) загальні підстави щодо визнання усиновлення недійсним, незалежно від віку усиновленого; б) такі, що можуть застосовуватися щодо визнання усиновлення дитини. До загальних підстав відноситься фактичне усиновлення, а також здійснене на підставі підроблених документів, інші - стосуються виключно визнання недійсним усиновлення дитини.