Мы ВКонтакте

Стаття 2. Кримінально-виконавче законодавство України

Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Коментар:

Стаття, що коментується, визначає концептуальні засади розвитку кримінально-виконавчого законодавства України у нормах та джерела цього кодексу. Норми кримінально-виконавчого законодавства - це загальнообов'язкові правила поведінки, які знаходять своє відображення у нормативно-правових актах і регулюють суспільні відносини, які виникають в процесі виконання (відбування) кримінальних покарань. Механізм правового регулювання працює наступним чином. Норми права, являючись правилами поведінки, безпосередньо впливають на поведінку людей, визначаючи, яким чином людина повинна себе поводити, і тим самим впливають на фактичні суспільні відносини.

Кримінально-виконавче законодавство за своєю сутністю складається з двох органічно поєднаних частин - Загальної та Особливої. Відповідно до структури кримінально-виконавчого законодавства його Загальна частина передбачає найбільш принципові (основні, відправні, вихідні) положення, які логічно розкривають її зміст.

Це мета і завдання, чинність кримінально-виконавчого законодавства України у просторі, часі; підстави виконання і відбування покарання; принципи, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених; правовий статус засуджених; органи і установи виконання покарань; нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань; участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених.

Особлива частина кримінально-виконавчого законодавства характеризується наступними ознаками. Перша полягає в тому, що Особлива частина являє собою сукупність кримінально-виконавчих норм, які визначають порядок та умови виконання кримінальних покарань, а також звільнення від відбування покарання у колоніях різних видів, особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми.

Джерела кримінально-виконавчого законодавства - це акти органів влади чи інших уповноважених органів держави, які містять норми кримінально-виконавчого права.

Юридичною базою для кримінально-виконавчого законодавства є Конституція України, у якій визначаються загальні засади суспільного ладу та політики нашої держави, закріплюється принцип верховенства права та закону, визначаються основні конституційні засади державного управління, права, свободи і обов'язки людини та громадянина. В Конституції закріплені загальноправові (конституційні) принципи, які діють у всіх галузях права. У ч. 1 ст. 62 Конституції міститься норма, яка передбачає, що ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду.

Крім того, п. 14 ст. 92 Конституції визначає, що виключно законами України визначаються організація і діяльність органів і установ виконання покарань. Взагалі норми Конституції є нормами прямої дії, а всі закони України, в тому числі й норми кримінально-виконавчого законодавства, повинні відповідати її вимогам.

До системи джерел кримінально-виконавчого законодавства слід віднести: Кримінально-виконавчий кодекс України; інші кодифіковані законодавчі акти (Кримінальний кодекс України, Кодекс законів про працю тощо); Закони України; нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України; міжгалузеві та галузеві нормативні акти з питань виконання і відбування кримінальних покарань; міжнародні акти, чинні на території України і ратифіковані Верховною Радою України у встановленому законом порядку.

Основним джерелом, що містить конкретні норми кримінально-виконавчого законодавства і регулює порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань є Кримінально-виконавчий кодекс України, який був прийнятий 11 липня 2003 р. і набрав чинності з 01.01.2004. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і складається з 5-ти розділів, 26 глав і містить 166 статей. До набрання чинності КВК в Україні діяв Виправно-трудовий кодекс України, який був прийнятий ще 23.12.70 і набрав чинності з 1 червня 1971 р. Перший Виправно-трудовий кодекс УРСР був прийнятий у 1925 р. (ВТК РРФСР - у 1924 р.)

Закони України є актами, які мають вищу юридичну силу і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зокрема Законом України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 визначаються основні засади, принципи діяльності, структура та повноваження ДКВС, на яку покладаються завдання щодо здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися у комплексних законах, тобто таких, що містять норми кількох галузей права, в тому числі і кримінально-виконавчого. Так, наприклад, Закон України "Про прокуратуру" визначає завдання, напрямки діяльності прокуратури, її структуру та інше.

Але поряд з цим вказаним законом визначається і порядок здійснення прокурорського нагляду за виконанням кримінальних покарань. Це також і наступні закони України: "Про міліцію", "Про адвокатуру", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про застосування амністії в Україні", "Про зайнятість населення", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк", "Про службу у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", "Про державну виконавчу службу" і деякі інші.

Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися також в Указах і інших актах Президента України. Так наприклад, Указом Президента України від 22 квітня 1998 р. утворений Державний департамент України з питань виконання покарань, Постановою Кабінету Міністрів України від 10 червні 2009 р. затверджено Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань. Указом Президента України від 19.07.2005 N 1118/2005 було затверджено Положення про здійснення помилування, яке визначає умови і порядок подання клопотань про помилування засудженими, а також порядок їх розгляду уповноваженим органом.

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України можуть містити норми, які регулюють окремі питання, що виникають під час виконання покарань, - наприклад, порядок оплати праці осіб, засуджених до позбавлення волі, організацію харчування і матеріально-побутового забезпечення цих осіб, а також цілий ряд інших питань. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 р. N 683 "Про внесення змін до переліку центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів" функції спрямування та координації діяльності центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань були покладені на Міністерство юстиції України.

Міжвідомчі та відомчі нормативні акти видаються у вигляді наказів, правил, положень, інструкцій відповідних міністерств та відомств з питань виконання та відбування кримінальних покарань. Найбільша кількість відомчих нормативних актів з питань виконання (відбування) кримінальних покарань видається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань.

Основним відомчим нормативним актом в цій сфері можна вважати Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), введені в дію наказом Департаменту N 275 від 25.12.2003, які конкретизують норми КВК України з окремих питань виконання і відбування кримінальних покарань у виді арешту, позбавлення та обмеження волі. Наказом Департаменту від 16 лютого 2005 р. N 27 була затверджена Інструкція з організації порядку і умов відбування покарання у виді обмеження волі.

Прикладом міжвідомчого нормативного акта є спільний наказ Департаменту, МВС України та Міністерства праці та соціальної політики від 04.03.2009 N 38/86/89 "Про затвердження Порядку взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ, органів праці та соціального захисту населення, центрів зайнятості щодо надання особам, які можуть бути звільнені від відбування покарання та відбули покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації". Спільним наказом Департаменту та МВС України від 19 грудня 2003 р. N 270/1560 затверджена Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань.

До джерел кримінально-виконавчого законодавства також належать міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому законом порядку. До таких актів можуть бути віднесені Віденська угода 1989 р.; Європейські конвенції "Про нагляд за умовно засудженими і умовно звільненими правопорушниками" (1964 р.), "Про передачу засуджених осіб" (1983 р.), які були ратифіковані Верховною Радою України й набули чинності для України з 01.01.96, а також цілий ряд інших.

Прикладом розуміння, чим є міжнародний правовий акт, може слугувати Закон України "Про міжнародні договори України", у якому законодавець передбачив будь-який міжнародний договір (міждержавний, міжурядовий, міжвідомчий) незалежно від форм та найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол) тощо. Головне, щоб цей правовий документ був укладений і належним чином ратифікований.

Важливо, наголосити, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, згідно ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" є частиною національного законодавства. Поряд з тим слід мати на увазі, якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному нормативно-правововому акті України, то згідно норм міжнародного права, застосовуються правила міжнародного договору.