Мы ВКонтакте

Стаття 8. Основні права засуджених

1. Засуджені мають право:

на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;

звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;

давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Коментар:

Стаття, що коментується, передбачає перелік основних прав засуджених, які чітко врегульовані КВК України. На підставі даної статті всю сукупність прав засуджених до позбавлення волі можна умовно поділити на три групи:

Перша група включає в себе конституційні права, які характеризуються сукупністю соціально-економічних, політичних і особистих прав, свобод та обов'язків людини та громадянина.

В сфері соціально-економічних прав, на засуджених розповсюджуються право на працю, освіту, охорону здоров'я, право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника та і в інших випадках, передбачених законом, на користування досягненнями культури, на наукову та технічну творчість, на відпочинок і інші. Разом з тим, більшість з цих прав у зв'язку з відбуванням покарання у виді позбавлення волі в певній мірі зазнають певних змін та обмежень.

Засуджені до позбавлення волі, як і громадяни України, не позбавлені права на працю, яке закріплене у статті 43 Конституції, але внаслідок відбування покарання у виді позбавлення волі, це право засуджених в певній мірі змінюється та обмежується. Засуджені обмежені у виборі виду праці. Крім цього, закон передбачає, що засуджені в місцях позбавлення волі повинні працювати.

Зокрема у ч. 1 ст. 118 КВК України закріплена норма, відповідно до якої засудженні до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, і залучаються до суспільно-корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 КВК України засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам - понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії.

Для осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю, який становить 40 годин. (ч. 1 ст. 119 КВК України). Право на відпочинок (ст. 45 Конституції) забезпечується в місцях позбавлення волі звільненням засуджених від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю (ч. 1. ст. 119 КВК України), але права на щорічну відпустку в період відбування покарання засуджені не мають.

Право на освіту, передбачене статтею 53 Конституції, стосовно засуджених реалізується через норми ст. ст. 125 - 126 КВК України, які передбачають, що у колоніях відповідно до законів України "Про освіту" і "Про загальну середню освіту" для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У виховних колоніях утворюються середні загальноосвітні школи трьох ступенів. Засуджені, які навчаються в них, підручниками, зошитами та письмовим приладдям забезпечуються безоплатно. На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством, а засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час. Разом з тим, засуджені до позбавлення волі в силу фізичної ізоляції від суспільства не можуть отримувати освіту на стаціонарній, вечірній та заочній формах навчання у вищих навчальних закладах освіти. Проте засуджені цієї категорії все ж таки можуть отримати вищу освіту, навчаючись за дистанційною формою навчання. 

Як і всі громадяни України, засуджені мають право на охорону здоров'я та медичну допомогу (ст. 49 Конституції). Це право засуджених реалізується через норми статті 116 КВК України, згідно яких у місцях позбавлення волі організуються необхідні лікувально-профілактичні заклади, засудженим забезпечується безоплатне медичне обслуговування, яке полягає в систематичному медичному огляді, лікуванні, наданні медичних консультацій.

Засуджені також мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюється засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультування і лікування в таких випадках здійснюються в медичних частинах колоній за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

Порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ органів охорони здоров'я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань і Міністерства охорони здоров'я України.

Крім того, адміністрації колонії надається право застосовувати примусове годування засуджених за медичним висновком, якщо засуджений з тих чи інших причин відмовляється від прийняття їжі і це загрожує його життю.

Відповідно до ст. 117 КВК України до засуджених до позбавлення волі осіб, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та тих, які не пройшли повного курсу лікування і відмовляються від нього, адміністрацією колонії застосовуються призначені судом примусові заходи медичного характеру або примусове лікування. Закон також покладає на засуджених обов'язок виконувати правила особистої і загальної гігієни та вимоги санітарії.

Право на соціальний захист у старості та у разі втрати працездатності (стаття 46 Конституції) також розповсюджується на засуджених і реалізується через норми кримінально-виконавчого законодавства України, зокрема через ст. 122 КВК України ("Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі"), яка передбачає, що засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

Особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера і з неї відшкодовуються витрати на його утримання у виправній колонії (харчування, речове майно, комунально-побутові послуги та інше), при цьому не менш як 25 % пенсії зараховується на особовий рахунок засудженого.

Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених законодавством України.

На засуджених поширюється дія статті 24 Конституції, згідно якої не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження. Незалежно від вказаних ознак всі засуджені, які відбувають покарання у виправній колонії одного виду, утримуються в однакових умовах, користуються однаковими правами та несуть однакові обов'язки.

В сфері прав та свобод людини і громадянина на осіб, засуджених до позбавлення волі поширюється дія ст. 25 Конституції, згідно якої громадянин України не може бути позбавлений громадянства, оскільки згідно ч. 2 ст. 7 КВК України засуджені, які відбувають покарання, не позбавляються громадянства України.

На засуджених поширюються права, передбачені ст. 38 Конституції, - брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 1998 року засуджені до позбавлення волі мають право обирати народних депутатів до Верховної Ради України. Крім цього вони мають право приймати участь у виборах Президента України та всеукраїнському референдумі. Однак у виборах до місцевих рад, місцевих органів самоврядування та у місцевих референдумах засуджені до позбавлення волі участі не беруть.

В певній мірі засуджені користуються і такими політичними правами як свобода слова, об'єднання громадян у суспільні організації, правом збиратися і проводити збори, мітинги, які внаслідок факту ізоляції засуджених та вимог режиму суттєво обмежуються і вирішуються наступним чином. Свобода слова реалізується в тому, що засуджені мають право виступати на зборах і нарадах, які скликаються адміністрацією виправної колонії, і вносити свої пропозиції, які спрямовані на покращення виробничої діяльності установи та самодіяльних організацій засуджених, а також з іншими позитивними пропозиціями.

Статтею 127 КВК України передбачено створення самодіяльних організацій засуджених у колоніях, але ці організації не є суспільними організаціями і існують та працюють під контролем адміністрації виправної колонії. В принципі не виключена можливість проведення адміністрацією колонії зборів чи мітингу засуджених в зв'язку з певною подією у житті держави. Проведення походів і демонстрацій в умовах виправної колонії виключено в силу вимог режиму та ізоляції.

На засуджених поширюється право на свободу світогляду і віросповідання, передбачене статтею 35 Конституції, яке реалізується через норми ст. 128 КВК України. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані із ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки і встановлені КВК України.

Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання. Разом з тим, відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також утискати права інших осіб, які відбувають покарання, а для відправлення релігійних обрядів у колонії можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

Певні обмеження поширюються на такі особисті права засуджених, як право на особисту недоторканність, право на недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов.

В силу вимог режиму та ізоляції суттєво обмежується для засуджених передбачене статтею 33 Конституції право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання. На території колонії засуджені повинні пересуватися тільки строєм.

Більший обсяг прав у цьому питанні надається засудженим, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального та середнього рівня безпеки, - у вільний від роботи час від підйому до відбою вони користуються правом вільного пересування в межах території дільниці, а з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням.

Друга група включає в себе сукупність загальногромадянських прав засуджених. Позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості користування іншими громадянськими правами, які належали особі до її засудження.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується в праві володіння, користування та розпорядження майном. Він не може користуватися своїм майном, яке залишилося по місцю його проживання до арешту чи засудження.

Засуджений також обмежений в праві розпоряджатися своїм майном, так як це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією виправної колонії. У відповідності з ч. 7 ст. 102 КВК України засуджені обмежуються в праві користування майном, яке надійшло разом з ними до колонії. Це обмеження зокрема стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях.

Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим, вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі і речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.

За угодою купівлі-продажу засуджені можуть вступати в майнові відносини з адміністрацією установи шляхом, передбаченим у ст. 108 КВК України, - придбанням за безготівковим рахунком в торгівельних точках виправної колонії продуктів харчування та предметів першої потреби.

Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але в силу фізичної ізоляції, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням, засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.

Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання - у випадках вилучення у засуджених предметів, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, або зберігання предметів і речей понад кількість, встановлену кримінально-виконавчим законодавством, вони здаються на зберігання до звільнення засуджених. Крім цього, адміністрація колонії повинна забезпечити зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку.

За засудженими в повному обсязі зберігається авторське право та право на відкриття та винахід. Суттєве значення для вирішення завдань виправлення та ресоціалізації засуджених, для вдосконалення виробництва і розвитку творчої думки засуджених має організація у виправній колонії раціоналізаторської та винахідницької роботи.

Для розгляду раціоналізаторських пропозицій і винаходів, які надходять від засуджених, у колонії організуються бюро раціоналізації та винахідництва. Після належного оформлення у відповідності з існуючими нормами винахідницького права, засуджений має право на отримання гонорару за винахід чи раціоналізаторську пропозицію у загальновстановленому порядку.

Засуджені залишаються суб'єктами прав і обов'язків в сфері сімейно-шлюбних правовідносин і батьківських прав, якщо вони не позбавлені їх за рішенням суду. Однак, в силу ізоляції засуджених ці права зазнають певних обмежень. Так засуджений, який відбуває покарання, не може безпосередньо приймати участь у вихованні дитини. У випадку засудження одного із подружжя до позбавлення волі на строк не менше 3 років законодавством передбачений спрощений порядок розірвання шлюбу. Засудження особи до позбавлення волі не є перешкодою для вступу особи у шлюб і з дозволу адміністрації колонії при відсутності причин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, засуджений може взяти шлюб.

Загальногромадянські права засуджених залишаються відносно сталими протягом всього строку відбуття покарання. Однак при переведенні засуджених, які утримуються в дільницях ресоціалізації у колоніях мінімального та середнього рівня безпеки, до дільниць соціальної реабілітації в цих же колоніях, обсяг обмежень загальногромадянських прав значно змінюється в бік зменшення.

Це полягає в тому, що відповідно до ст. 99 КВК України вказаній категорії засуджених дозволяється мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грошима та цінними речами без обмеження, проживати разом з своєю родиною, придбавати жилий будинок у власність, вести особисте господарство. Обов'язковою вимогою при вирішенні питання про переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації є відсутність злісних порушень вимог режиму.

Отже, правовий статус засуджених до позбавлення волі в частині обсягу наданих ним загальногромадянських прав суттєво залежить від сумлінного виконання засудженими вимог режиму, поведінки під час відбування покарання та ставлення до суспільно-корисної праці.

До третьої групи належать спеціальні права, які встановлюються для засуджених до позбавлення волі безпосередньо нормами кримінально-виконавчого законодавства України, виходячи із сутності даного виду кримінального покарання та необхідності дотримання встановлених законом вимог щодо забезпечення належного порядку виконання і відбування покарання у виді позбавлення волі.

Законодавчо основні права засуджених до позбавлення волі закріплені у ст. 107 КВК України, згідно з якою засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому КВК України і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань:

- одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;

- користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;

- брати участь у трудовій діяльності;

- отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;

- розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;

- здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;

- одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;

- зустрічатися з родичами та іншими особами;

- подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто;

- брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;

- придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;

- розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;

- одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;

- одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Слід мати на увазі, що ч. 2 ст. 107 КВК України передбачає, надання засудженим й інших прав, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.

Враховуючи специфіку відбування покарання осіб, засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, законодавець їх окремі права деталізує у ст. 151 КВК України, згідно з якою засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;

- одержувати один раз на шість місяців короткострокове побачення;

- одержувати протягом року дві посилки (передачі) і дві бандеролі;

- засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.

Спеціальні обов'язки та права засуджених до позбавлення волі закріплені також у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які затверджені наказом центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань N 275 від 25.12.2003 (далі - Правила). Перелік прав і обов'язків засуджених до позбавлення волі, який закріплений у Правилах, є більш ширшим за той, що передбачає КВК України. Це пояснюється тим, що у Правилах права і обов'язки засуджених до позбавлення волі більш конкретизуються, виходячи із необхідності забезпечення режимних вимог, встановлених для даного виду покарання.

Крім того, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі мають право:

- користуватися у приміщеннях для вживання їжі індивідуальними водонагрівальними електрокип'ятильниками заводського виготовлення потужністю до 0,5 КВт;

- відправляти поштою або передавати родичам під контролем адміністрації установи особисту літературу і періодичні видання;

- придбавати для загального користування за рахунок коштів, які перебувають на особистих рахунках, телевізори, холодильники з розрахунку: телевізор та холодильник - один на відділення.

Для засуджених до довічного позбавлення волі, крім прав, передбачених у КВК України, п. 23 Правил передбачає право:

- на безперервний восьмигодинний сон у нічний час;

- користуватися телевізорами, придбаними за рахунок родичів, за наявності можливості розміщення їх у камері;

- користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи, придбаними через торговельну мережу, переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями;

- без обмежень одержувати грошові перекази;

- подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менше як двадцяти років покарання;

- в індивідуальному порядку користуватися релігійною літературою, відправляти релігійні обряди, але тільки в межах камери у вільний час та якщо це не буде заважати іншим засудженим.

Певні особливості передбачені також п. 30 Правил для засуджених у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, дільницях соціальної реабілітації та засуджених жінок, які мешкають за межами колонії.

Зокрема засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації мають право:

- займатися сільським господарством;

- пересуватися без строю, не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;

- мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

- мешкати в разі наявності сім'ї з дозволу адміністрації в особистих будинках або приватних квартирах у межах населеного пункту за місцем дислокації установи.

Засуджені жінки, які мешкають за межами колоній у період звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку, мають право:

- займатись сільським господарством;

- не носити розпізнавальні нагрудні знаки, носити цивільний одяг;

- мешкати в приватних квартирах або будинках.

Правовий статус засуджених до покарання у виді арешту є майже аналогічним правовому статусу засуджених до позбавлення волі, так як ч. 2 ст. 51 КВК України передбачає, що на засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Отже, засуджені до арешту повинні користуватися таким само обсягом прав, як і засуджені до позбавлення волі. Проте обсяг спеціальних прав, наданих засудженим до арешту, відрізняється від обсягу прав, наданих засудженим до позбавлення волі, оскільки ч. 3 ст. 51 КВК України передбачає, що засудженим до арешту на відміну від засуджених до позбавлення волі забороняються побачення з родичами та іншими особами, а також отримання посилок (передач) і бандеролей, за винятком тих, що містять предмети одягу за сезоном.

Все це свідчить про те, що іноземні громадяни й особи без громадянства під час відбування покарання не є безправними. Конституція (ст. 26) й інші українські закони, міжнародні договори гарантують охорону їх життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність особи і житла, приватного життя, майнових, сімейних, трудових прав та інших цінностей.

Закріплення прав, законних інтересів і обов'язків засуджених здійснюється кримінально-виконавчим законодавством в основному шляхом формулювання норм, які регулюють режим (порядок) відбування і виконання покарання, а стосовно окремих покарань - шляхом застосування засобів виправлення і ресоціалізації засуджених.

Засудженим іноземцям закон (ч. 3 ст. 8 КВК України) надає право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особам без громадянства та громадянам держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, - з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.