Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування покарання

1. Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.

2. Стосовно засудженого, представленого до помилування органом або установою виконання покарань, відповідне клопотання подається у порядку, встановленому законодавством.

3. Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.

4. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.

5. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної лікарської комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.

6. Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визнається інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом з поданням до суду надсилається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії.

7. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

8. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

9. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами.

10. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

 

Коментар:

 

Стаття, що коментується, передбачає порядок дострокового звільнення від відбування покарання. Юридичними підставами для здійснення адміністрацією органів і установ виконання покарань дій щодо звільнення засуджених від відбування покарання є відповідні документи видані компетентним органом. До таких документів належать: вирок, постанова або ухвала суду; закон України про амністію; указ Президента України про помилування.

Особа, що звільняється, отримує довідку про звільнення встановленого зразка, в якій зазначаються: дата засудження, стаття, строк, всі судові рішення, що стосуються цієї судимості; підстави звільнення; час, протягом якого він відбував покарання або тримався в установі виконання покарань (останнє - у випадку припинення кримінальної справи або її передачі на новий розгляд); невідбута частина строку покарання (у випадках умовно-дострокового звільнення); нова міра покарання, якщо позбавлення волі замінено більш м'яким покаранням, не пов'язаним з позбавлення волі; додаткова міра покарання, якщо вона була застосована судом.

Відповідно до чинного законодавства дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня - у першій половині наступного дня. Вимоги щодо порядку дострокового звільнення засуджених від відбування покарання закріплені у ст. 154 КВК України.

Однією з підстав звільнення засуджених від відбування покарання є амністія. Амністія - це повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певних категорій осіб, визнаних винними у вчиненні злочинів, яке оголошується законом про амністію, що приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та Закону України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 року.

Законом про амністію може бути передбачене: а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія); б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання.

Зазвичай, амністія поширюється в першу чергу на засуджених, які відносяться до так званої "пільгової категорії": а) особи, яким на час вчинення злочину не виповнилося 18 років; б) не позбавлені батьківських прав чоловіки та жінки, що мають дітей, яким не виповнилося 18 років на день набрання законом про амністію чинності, або дітей-інвалідів незалежно від їхнього віку; в) вагітні на день набрання цим законом чинності жінки; г) чоловіки та жінки, які на день набрання цим законом чинності досягли відповідно 55-річного та 50-річного віку; ґ) особи, які мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку на день набрання цим законом чинності; одного чи обох батьків, що визнані інвалідами першої групи до дня набрання цим законом чинності; д) ветерани війни - учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; е) особи, яких у встановленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи до набрання цим Законом чинності; особи, яких до набрання цим законом чинності чи в період його виконання відповідно до рішення медичної комісії визнано хворими на активну форму туберкульозу (диспансерна категорія 1, 2, 3, 4), онкологічне захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), хворими на СНіД (III, IV клінічні стадії за класифікацією ВООЗ); є) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та аналогічних законів інших держав - республік колишнього СРСР.

Звільнення від відбування покарання на підставі закону про амністію проводиться не пізніше трьох місяців після опублікування закону про амністію. Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Оскільки КПК України не встановлює особливих правил вступу в законну силу для постанов про застосування амністії, то дане рішення суду вступає в силу та виконується (тобто засуджений звільняється від відбування покарання) тільки після закінчення загального строку на її оскарження - п'ятнадцяти днів.

Рішення про застосування (або незастосування) до засудженого закону про амністію приймається судом за поданням органу чи установи виконання покарань погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах неповнолітніх.

До подання додаються: особова справа засудженого; довідка про заохочення і стягнення; розгорнута характеристика засудженого з думкою адміністрації установи (органу) виконання покарань про можливість застосування акта амністії; довідка про відбутий строк покарання; інші документи, необхідні для вирішення питання про амністію.

При чому робиться це щодо кожної особи індивідуально, після ретельної перевірки матеріалів особової справи, відомостей про поведінку засудженого та його ставлення до праці за час відбування покарання. У разі відсутності необхідних відомостей на засудженого, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання. Участь прокурора в судовому засіданні під час розгляду справи про застосування амністії є обов'язковою.

Помилування - це акт глави держави, за яким певна особа (кілька осіб) повністю або частково звільняється від покарання, або до неї застосовується більш м'яке покарання. Прийняття акта про помилування належить до компетенції глави держави. У відповідності з п. 27 ст. 106 Конституції України: "Президент України здійснює помилування".

Акт помилування носить індивідуальний характер, оскільки стосується конкретного засудженого, на відміну від амністії, яка спрямована на невизначену кількість засуджених. Якщо видання амністії не залежить від засудженого, його бажання та волевиявлення, то подання клопотання про помилування це право засудженого і саме він є його ініціатором. Помилування, на відміну від амністії, не має обмежень щодо категорій засуджених, які можуть бути звільнені на підставі акта помилування.

Помилування застосовується, як правило, за особистим клопотанням засуджених. З клопотанням про помилування можуть звертатися також захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник, громадські організації тощо.

Підготовку матеріалів для розгляду клопотань про помилування та з'ясування ставлення засудженого до помилування здійснює Служба з питань помилування Кабінету Президента України Секретаріату Президента, яка має право витребувати від суду, прокуратури, органів юстиції, внутрішніх справ, установ, у яких відбувають покарання засуджені, місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування матеріали, необхідні для розгляду клопотань про помилування, їхню думку про доцільність застосування помилування, а також доручати їх проведення перевірок з окремих питань.

Клопотання про помилування і підготовлені Службою матеріали попередньо розглядаються Комісією у питаннях помилування, яка утворюється при Президентові України.

Комісія утворюється Президентом України у складі голови, двох заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників голови Комісії є за посадою Керівник Служби. Обов'язки секретаря Комісії виконує один із членів Комісії.

Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, обмеження волі, клопотання про помилування подають через адміністрацію установ виконання покарань, а засуджені до виправних робіт - через начальника органу кримінально-виконавчої інспекції, що відає виконанням вироку.

Рішення Президента України про помилування засудженого оформляється указом Президента України.

Інститут умовно-дострокового звільнення від відбування покарання врегульований нормами кількох галузей права, - кримінального права, кримінального процесу та кримінально-виконавчого права. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови винесення установою (органом) виконання покарання подання до суду про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами про призначення покарання за сукупністю вироків та правилами складання покарань і зарахування строку попереднього ув'язнення.

Щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, вона може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення, а також після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Іще однією з підстав звільнення від відбування покарання законодавець називає хворобу засудженого. Якщо засуджений захворів хворобою, яка фактично перешкоджає здійсненню на нього виправного впливу, такий засуджений підлягає звільненню. Пояснюється це тим, що за таких умов покарання не досягає мети, яка стоїть перед покаранням та кримінально-виконавчим законодавством та не може виконати завдань виправлення та ресоціалізації.

Підставою для порушення питання про можливість звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою є факт захворювання засудженого на психічну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання. Головною ознакою є те, що хвороба повинна перешкоджати засудженому відбувати покарання. Мається на увазі, що стан захворювання таким чином змінює свідомість та поведінку засудженого, що він або перестає сприймати покарання як таке, або фактично втрачає свої антисуспільні риси.

Факт захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне обов'язкового звільнення від відбування покарання. Звільнення від відбування покарання через хворобу з місць позбавлення волі може бути застосовано лише до тих засуджених, які захворіли під час відбування покарання, і ця хвороба перешкоджає відбуванню покарання, тобто у випадках, коли подальше тримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може призвести до серйозного погіршення здоров'я чи до інших тяжких наслідків. Тяжка фізична хвороба має бути також хронічною. У разі тимчасової тяжкої фізичної хвороби засуджений помішується до лікувального закладу місць позбавлення волі, а після видужання продовжує відбувати покарання.

Законним приводом до розгляду питання про звільнення від відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну тяжку хворобу, є подання адміністрації установи. До подання додаються: завірена копія вироку щодо засудженого, розпорядження про виконання вироку, довідка про строк відбутого покарання, характеристика засудженого, історія його хвороби і висновок лікарської комісії, відомості про минулу судимість, відшкодування збитків, заподіяних злочином, та інші відомості, необхідні для прийняття відповідного рішення. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою, суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

Засуджений, щодо якого встановлено наявність підстав для подання до суду матеріалів про звільнення від подальшого відбування покарання з приводу тяжкої хвороби, залишається в лікарні до прийняття судом остаточного рішення. У разі прийняття рішення щодо звільнення засуджений звільняється безпосередньо з лікувального закладу, а якщо в суду є сумніви щодо правильності висновку лікарської комісії, то засуджений, з урахуванням його стану здоров'я, залишається в цій лікарні або направляється до іншого лікувального закладу кримінально-виконавчої системи, або повертається до установи, що направила його.

Якщо суд відмовив у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання через хворобу і стан здоров'я засудженого погіршав, то на підставі відповідного висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу з дня винесення судом рішення про відмову у звільненні засудженого.

Порядок розгляду судом даного питання щодо звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3-х років відповідно до ст. 83 КК України здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає покаранням і спостережної комісії. За результатом розгляду суддя виносить постанову, яка є безпосередньою підставою для звільнення засудженої від відбування покарання на період до осягнення дитиною трирічного віку.

 

Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання. Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком. В цьому разі суд може повністю або частково зарахувати в строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

В разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд може покласти на засудженого наступні обов'язки (ст. 76 КК України): попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого; не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи; пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Усі документи про звільнення або скорочення строку покарання оголошуються засудженому під розписку. Про виконання ухвал і постанов судів про дострокове звільнення засуджених або скорочення їм строку покарання повідомляється суд, який виніс вирок, а у випадках надходження відповідних вимог із судів, які винесли відповідну ухвалу чи постанову, - також і цей суд.