Мы ВКонтакте

Стаття 157. Надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання

1. Особи, які звільнені від відбування покарання, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України.

2. У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання, забезпечуються одягом і взуттям безоплатно. Їм може бути видана одноразова грошова допомога за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на фінансування Державної кримінально-виконавчої служби України. Умови і порядок надання допомоги визначаються нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

3. Особи, які звільнені від відбування покарання і потребують за станом здоров'я постійного догляду, а також неповнолітні направляються до місця проживання в супроводі родичів або працівника колонії.

Коментар:

Стаття, що коментується, передбачає надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання. Завдання адміністрації установи полягає у тому, щоб надати допомогу засудженому у підтримці та укріпленні зв'язків з особами та установами, які знаходяться за межами колонії і здатні захищати інтереси сім'ї засудженого чи сприяти його включенню у життя суспільства після звільнення. Про це мова йде і у Мінімальних стандартних правилах поводження з ув'язненими.

Державні або інші органи і установи, що допомагають звільненим знаходити своє місце в суспільстві, повинні там, де це можливо й потрібно, піклуватися про те, щоб такі засуджені отримували необхідні документи та посвідчення особи, знаходили житло і роботу, мали необхідну та достатню для даного клімату й пори року одяг та мали кошти, достатні для проїзду до місця призначення й для життя протягом періоду, безпосередньо триваючим за звільненням.

Особи, що за станом здоров'я потребують невідкладної медичної допомоги чи постійного медичного догляду та не мають родичів, які б про них піклувались чи супроводжували до місця проживання, направляються адміністрацією установи виконання покарань до місцевих органів (установ) охорони здоров'я населення. Також у виняткових випадках адміністрація установи може прийняти рішення про супроводження таких засуджених до місця проживання.

В умовах, коли не всі засуджені в колоніях забезпечені роботою, багато з них мають низькі заробітки та не мають його взагалі. На момент звільнення вони потребують матеріальної допомоги. Оскільки місце відбування покарання не залежить від засудженого, при звільненні він забезпечується безкоштовним проїздом до обраного місця проживання або роботи після звільнення, незалежно від наявності коштів на особовому рахунку.

Особам, які направляються до будинків інвалідів, престарілих, до інтернатів або піклувальників, видаються проїзні документи до місця, де розташовані ці установи або проживає піклувальник. Як правило, засудженим оплачується проїзд у загальних вагонах, в каютах III класу пароплавів. Особам, які потребують стороннього догляду, неповнолітнім віком до 16 років, вагітним жінкам, жінкам, які слідують з дітьми, можуть бути придбані квитки у плацкартний вагон або каюту II класу. Якщо на даному напрямку немає залізничного або водного транспорту, звільнений отримує квитки на повітряний або автомобільний транспорт.

Засуджені забезпечуються продуктами харчування або (за їх бажанням) грошима на час слідування. Час слідування визначається за розкладом руху того виду транспорту, на проїзд яким особа, що звільняється, забезпечується квитком. При цьому хворі, а також вагітні жінки і жінки з дітьми отримують харчування виходячи з тих норм, за якими вони забезпечувались в колонії. На дитину видається харчування та один комплект білизни, одягу та взуття за сезоном.

Комплект одягу та взуття, що повинна мати особа при виході з установи виконання покарань, встановлюється з урахуванням періоду року на момент звільнення. Якщо звільнений не має необхідного одягу, взуття та коштів на їх придбання, вони видаються безкоштовно за заявою засудженого з дозволу начальника колонії чи його заступника.

Звільнюваним, які не мають достатніх коштів на період слідування та працевлаштування, може бути надана одноразова допомога за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на утримання кримінально-виконавчої системи.

Особам, які звільнилися з установ виконання покарань і не мають жилої площі, по прибутті до обраного місця проживання, на період до її отримання, місцевими органами виконавчої влади надається місце для тимчасового проживання в спеціальних гуртожитках або центрах соціальної адаптації, створених цими місцевими органами виконавчої влади. Місце для проживання в цих гуртожитках та центрах надається також особам, жила площа яких тимчасово заселена, на період до її звільнення, та особам, яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, - на період до поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством.

Зі змісту чинного законодавства випливає, що засуджені, які відбували покарання в місцях позбавлення чи обмеження волі, за загальним правилом після звільнення повертаються до житлових приміщень, в яких проживали до арешту, і яке зберігається за ними.

Це випливає зі ст. 71 Житлового кодексу України, в якій передбачено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.

У тому ж випадку, якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання (порядок надання житла в оренду врегульовано главою 59 Цивільного кодексу України). Проте у більшості випадків звільнені не мають постійного місця проживання, що висуває потребу у вирішенні питання забезпечення таких осіб житлом. У законі передбачаються наступні форми розв'язання проблеми проживання: а) спеціальні гуртожитки; б) центри соціальної адаптації; в) спеціальні будинки-інтернати; г) житло тимчасового проживання із спеціального фонду; ґ) будинки нічного перебування; д) центри реінтеграції; е) соціальні готелі. Для неповнолітніх додатково передбачені притулки для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх та центри соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах неповнолітніх.

У наданні звільненим особам соціальної допомоги на добровільних засадах можуть брати участь об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, у тому числі благодійні організації, а також окремі громадяни. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть шляхом надання соціального замовлення з відповідним фінансуванням з бюджету залучати об'єднання громадян, підприємства, установи та організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.

Права звільнених осіб, закріплені вищеназваним Законом, реалізуються в повному обсязі і не можуть бути обмежені, крім випадків обмеження дієздатності чи визнання їх недієздатними на підставах і в порядку, передбачених законодавчими актами. При цьому дії державних органів і посадових осіб, які порушують права звільнених осіб, можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому законодавством, а посадові особи, винні у порушенні законодавчих вимог притягаються до відповідальності згідно з законом.