Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

2. Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

3. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

Коментар:

1. Частина 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у т. ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслідком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що постійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

При визначенні поняття "вчинення злочину за межами України" слід враховувати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).

2. Частина 1 і частково ч. 3 ст. 10 регламентують інститут видачі (екстрадиції), а ч. 2 і частково ч. 3 ст. 10 - інститут передачі засудженої особи для відбування покарання в іншій державі. Положення ст. 10 щодо видачі відображають міжнародний принцип "видай або суди сам", передбачений численними міжнародними конвенціями про боротьбу з різними видами міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру.

3. Що стосується видачі, то з ч. 3 ст. 10 випливає, що іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані іноземній державі: а) для притягнення до кримінальної відповідальності або б) для віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення їх до відповідальності за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України.

4. Що стосується передачі для відбування покарання, то із частин 2 і 3 ст. 10 випливає, що:

1) іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі: а) громадянами якої вони не є; б) громадянами якої вони є, якщо така передача не передбачена міжнародними договорами України;

2) особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна держава;

3) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані іноземній державі для відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

5. Загалом нормативними підставами видачі (екстрадиції) та передачі злочинця, крім ст. 10 КК, є багатосторонні та двосторонні угоди про:

1) видачу правопорушників (такі двосторонні угоди укладені Україною з Бразилією, Індією, Панамою, Єгиптом, Іраном);

2) передачу засуджених осіб (такі двосторонні угоди укладені Україною з Грузією, Азербайджаном, Узбекистаном, Казахстаном, Вірменією, Китаєм, КНДР, Іраном, Таджикистаном, Туркменістаном);

3) правову допомогу у кримінальних справах (такі двосторонні угоди укладені Україною з Молдовою, Латвією, Грузією, Естонією, Монголією, США, В'єтнамом, Бразилією, Індією, Гонконгом, Кубою, Панамою, КНДР, Єгиптом, Іраном), а також

4) окремі положення відповідних угод про боротьбу з деякими видами злочинів. Йдеться про положення відомих міжнародних конвенцій: про боротьбу з бомбовим тероризмом; про боротьбу з фінансуванням тероризму; про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації; про запобігання, а також покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів; про фізичний захист ядерного матеріалу; про охорону персоналу Організації Об'єднаних Націй та зв'язаного з нею персоналу; про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства; проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання; про наркотичні засоби; про психотропні речовини; про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, - а також Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії тощо. У Декларації Організації Об'єднаних Націй про злочинність та громадську безпеку недвозначно вказано, що держави-члени мають передбачити ефективну процедуру видачі або переслідування осіб, які беруть участь у небезпечних транснаціональних злочинах, з тим, щоб ці особи "не знаходили собі жодного безпечного притулку".

Умова про те, що видача (передача) має бути передбачена міжнародним договором, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору видача (передача) відбутися не може (питання про неї не може бути вирішене і в дипломатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови.

6. Умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана іншій державі для відбування покарання, зазвичай є різними. Крім того, різними можуть бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним договором України.

Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. особа може бути видана лише за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання - якщо вона позбавлена волі на строк не менше шести місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання.

Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвенцією про видачу правопорушників і Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здійснюється, якщо злочин, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається як: а) політичний чи пов'язаний з політичним, а так само звичайний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на видачу зроблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань. До політичних злочинів не належать: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім'ї; злочини проти людства, зазначені у Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього; злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про захист цивільного населення під час війни; будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військовий (якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу за вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом); в) фінансовий (пов'язаний з податками, зборами, митом та валютою).

Погодившись із визначеннями політичних, військових і фінансових злочинів, Україна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за собою право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника, а також зобов'язалась здійснювати видачу лише тих осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням. Україна може відмовити у видачі іноземця і з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її території (ст. 6 КК, ст. 7 Конвенції). Конвенцією передбачені й інші обставини, які можуть перешкодити такій видачі.

Як правило, всі міжнародні договори, що стосуються видачі, учасниками яких є Україна, ґрунтуються на принципах, відповідно до яких, зокрема: 1) злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнаватися злочином і за законами держави, де перебуває винна особа (принцип тотожності); 2) якщо вимога про видачу має на меті притягнення особи до кримінальної відповідальності, держава, яка вимагає видачі, повинна надати докази вчинення злочину; 3) іноземець (особа без громадянства), що вчинив злочин на території іншої держави, не підлягає видачі іноземній державі, якщо він: а) отримав в установленому порядку політичний притулок; б) хоча ще не отримав такого притулку, але переслідується за злочин політичного характеру; в) переслідується за військовий злочин, який при цьому не є злочином за загальним кримінальним правом; г) вчинив діяння, яке за КК даної держави не визнається злочином або закінчився строк давності; д) в іншій державі може бути страчений або підданий іншому покаранню, результатом якого є не відновлювана шкода фізичної цілісності організму людини, або іншому жорстокому і нелюдському покаранню; е) за вчинене діяння був засуджений, виправданий чи звільнений від кримінальної відповідальності чи покарання.

У разі, якщо іноземець або особа без громадянства, що постійно не проживає в Україні, вчинили злочини на території кількох держав, питання про видачу їх одній із них вирішується дипломатичним шляхом на підставі міжнародних договорів України. При цьому обов'язковою умовою видачі зазвичай є те, що винний має нести відповідальність за всі вчинені ним злочини, незалежно від того, на території якої держави вони вчинені.

7. Відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про передачу засуджених осіб, особу може бути передано іншій державі для відбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання, як правило, впродовж якнайменше шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на невизначений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її віку або фізичного чи психічного стану, - її законний представник; д) діяння, на підставі якого було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку; е) держава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.

Згідно з Договором між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію передача не може відбутися, якщо: а) діяння не підпадає під поняття "злочин" згідно із законодавством хоча б однієї із Сторін; б) за вчинення даного злочину передбачене покарання у виді позбавлення волі (згідно із законодавством України), або тюремного ув'язнення (згідно із законодавством Китаю) на строк менш як один рік або більш м'яке покарання; в) до закінчення призначеного строку покарання залишається менше шести місяців; г) особі надано притулок згідно із законодавством України або якщо кримінальна справа згідно із законодавством України у даному разі порушується лише за приватною скаргою потерпілого тощо. Крім того, у видачі може бути відмовлено з інших підстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вік, стан здоров'я та інші особистісні характеристики особи, видача якої вимагається).

8. Відповідно до Конституції України іноземцям та особам без громадянства, у т. ч. тим, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, рішенням Президента України може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Але відповідний закон ще не прийнято, що виключає можливість застосування цієї конституційної норми.

9. Оскільки згідно зі ст. 10 існують категорії осіб, які не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду (подібні положення існують і в кримінальних законах інших країн), то відповідні міжнародні акти передбачають можливість забезпечення судового переслідування осіб, які вчинили злочини, шляхом виконання вироків за клопотанням тієї держави, у якій було винесено вирок.

Так, відповідно до Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, відповідна Договірна Держава є компетентною виконувати вирок суду України за запитом України щодо санкцій, що включають позбавлення волі, штраф, конфіскацію майна, позбавлення прав. (Про поняття "вирок" і "санкція", як вони розуміються у цій Конвенції, див. коментар до ст. 9).

Зазначений вирок може виконуватися тільки у разі, якщо згідно із законодавством цієї Держави діяння, за яке була встановлена санкція судом України, було б злочином у разі його вчинення на території цієї Держави, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню в разі, якщо вона вчинила б це діяння на території цієї Держави. При цьому Україна може запитати іншу Договірну Державу виконати санкцію, лише якщо виконано одну чи більше з таких умов, зокрема: а) засуджена особа постійно проживає в цій Державі; б) виконання санкції в цій Державі вірогідно покращить перспективи соціальної реабілітації засудженої особи; в) вказана Держава є Державою походження засудженої особи і заявила про своє бажання прийняти відповідальність за виконання такої санкції; г) Україна вважає, що вона сама не може виконати санкцію, а ця Держава може.

* * *  

Конституція України (ч. 2 ст. 25, ч. 2 ст. 26 і п. 26 ч. 1 ст. 106).

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. Ратифікована Україною 16 січня 1998 р.

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Україною 16 січня 1998 р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978 р. Ратифікований Україною 16 січня 1998 р.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. СРСР приєднався до Конвенції 23 березня 1989 р. (ст. 36).

Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 р. Ратифікована Україною 26 вересня 2002 р.

Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Україна приєдналась до Конвенції 22 вересня 1995 р.

Додатковий протокол до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 р. Ратифікований Україною 3 квітня 2003 р.

Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (Мінська конвенція). Ратифікована Україною 10 листопада 1994 р. (розділ IV).

Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 7 жовтня 2002 р. (Кишинівська конвенція). Україною не ратифікована.

Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 28 березня 1997 р. Ратифікований Україною 3 березня 1998 р.

Конвенція про передачу осіб, які страждають на психічні розлади, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997 р. Ратифікована Україною 11 січня 2000 р.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 14).

Декларація Організації Об'єднаних Націй про територіальний притулок від 14 грудня 1967 р.

Декларації Організації Об'єднаних Націй про злочинність та громадську безпеку від 12 грудня 1996 р.

Закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції" від 16 січня 1998 р.

Висновок Конституційного Суду України у справі про Римський Статут N 3-в/2001 від 11 липня 2001 р.

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судочинства. Затверджена наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністрації України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. N 34/5/22/103/512/326/73.