Мы ВКонтакте

Стаття 12. Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання за винятком основного покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

6. Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин.

 

Коментар:

 

1. Відповідно до ст. 12 критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, який характеризує обсяг (кількість) суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об'єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду - фізичну, майнову, організаційну, психологічну тощо.

Роль формального класифікатора за таким критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК, а точніше - розмір санкцій у виді позбавлення волі, що обумовлює необхідність і значно підвищує актуальність їх наукового обґрунтування.

Характер суспільної небезпеки - її якісна властивість - при цій класифікації злочинів до уваги не береться. Водночас, він слугує критерієм рубрикації злочинів в Особливій частині КК за розділами.

Так само не має значення для класифікації злочинів форма вини: особливо тяжкими, тяжкими злочинами, злочинами середньої та невеликої тяжкості можуть бути як умисні, так і необережні злочини. Такий підхід законодавця можна пояснити тим, що злочини, передбачені окремими статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, а також зі складеною (змішаною) формою вини.

Водночас, КК дає можливості для інших класифікацій злочинів. Так, із статей 6 - 8, 10 випливає, що дещо різними є правові наслідки злочинів, вчинених громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України і за її межами; статті 24 і 25 визначають умисел і необережність, що все ж таки дає підстави для поділу злочинів на види за формою їх вини; ст. 13 поділяє злочини на закінчені і незакінчені; назви двадцяти розділів Особливої частини КК дають підстави класифікувати усі злочини за їх родовим і спеціальним об'єктом. При цьому ст. 401 дає окреме поняття військового злочину, ст. 8 виділяє таку групу злочинів, як особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України, ч. 5 ст. 49 і ч. 6 ст. 80 - злочини проти миру та безпеки людства (статті 437 - 439, ч. 1 ст. 442), а ч. 2 ст. 59 - корисливі злочини.

2. У практиці застосування КК класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості має значення для:

1) визначення чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених за межами України іноземцями та особами без громадянства, які не проживають постійно в Україні (ст. 8); вирішення відповідно до міжнародних договорів України питання про видачу особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину (ст. 10); визначення підстав кримінальної відповідальності за готування до злочину (ст. 14); визначення поняття злочинної організації (ст. 28);

2) визначення обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема такої, як виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, а також визначення міри покарання особі, яка виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, і вчинила певний особливо тяжкий або тяжкий злочин (ст. 43);

3) визначення підстав і умов звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема: звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48); визначення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, умов, за яких перебіг давності переривається, а також питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі (ст. 49); строків давності притягнення до кримінальної відповідальності щодо неповнолітніх (ст. 106);

4) застосування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскації майна, а також довічного позбавлення волі (статті 54, 59 і 64); застосування покарання щодо неповнолітніх у виді позбавлення волі на певний строк (ст. 102);

5) призначення покарання, зокрема: більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69); покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків (статті 70 і 71);

6) визначення підстав і умов звільнення від покарання та його відбування, зокрема: звільнення від покарання особи, яку з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною (ст. 74); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, а також визначення підстав, за яких перебіг давності переривається (ст. 80); умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 81); заміни невідбутої частини покарання на більш м'яке (ст. 82); звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання (ст. 83); звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105); строків давності виконання обвинувального вироку щодо неповнолітніх (ст. 106); умовно-дострокового звільнення неповнолітнього від відбування покарання (ст. 107);

7) встановлення строків погашення судимості (ст. 89), у т. ч. щодо неповнолітніх (ст. 108);

8) визначення підстав кримінальної відповідальності за створення злочинної організації (ст. 255), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372), завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383), завідомо неправдиве показання (ст. 384), приховування злочину (ст. 396) та деяких інших (наприклад, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 395, може бути тільки особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд. Відповідно ж до законодавства України такий нагляд встановлюється, зокрема, щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини).

Відповідно до п. 18 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р., при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим КК.

3. У практиці застосування законодавства України зазначена класифікація злочинів має також значення для вирішення питання про: 1) визначення виду кримінально-виконавчої установи, в якій особа має відбувати покарання; 2) провадження у кримінальних справах, зокрема, про: колегіальний чи одноосібний розгляд справи; підсудність справ; порядок провадження дізнання та його строки; застосування застави тощо; 3) застосування амністії; 4) визначення підстав застосування вогнепальної зброї працівниками міліції та інших правоохоронних органів; 5) здійснення оперативно-розшукової діяльності, зокрема: про право оперативних підрозділів негласно виявляти та фіксувати сліди злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами його підготовки, провадити візуальне спостереження; продовження строку ведення оперативно-розшукової справи тощо; 6) порядок тримання осіб, взятих під варту; 7) наявність підстав для встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі; 8) дозвіл чи відмову у наданні допуску до державної таємниці; 9) прийняття до громадянства України, поновлення у громадянстві України і надання статусу біженця; 10) зняття з військового обліку; 11) особисту недоторканність і можливість затримання та арешту консульських посадових осіб у разі вчинення злочину; 12) можливість надання ліцензій на здійснення певних видів діяльності тощо.

4. Ступінь тяжкості злочину у КК застосовується і як оціночна ознака, яка визначає межі судової дискреції. Так, вона є обставиною, що має враховуватися судом при: 1) призначенні покарання як один із елементів загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК, статті 367, 372, 374 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р.), а також при призначенні покарання за незакінчений злочин (ст. 68), призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), при визначенні розміру штрафу (ст. 53) і, зокрема, штрафу, який застосовується до неповнолітніх (ст. 99); 2) звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 75) і звільненні від покарання за хворобою (ст. 84); 3) застосуванні конкретного виду примусових заходів медичного характеру (ст. 94).

Ступінь тяжкості злочинів певним чином зумовлює також поділ складів злочинів на прості, привілейовані, кваліфіковані й особливо кваліфіковані (див. коментар до ст. 2).

5. Під більш м'яким покаранням у ч. 2 ст. 12 слід розуміти будь-який із передбачених ст. 51 видів покарання, крім позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі.

6. Формулювання "не більше двох років" (ч. 2 ст. 12) означає, що злочин визнається злочином невеликої тяжкості, якщо за нього законом передбачена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк від одного до двох років включно, а формулювання "понад десять років" (ч. 5 ст. 12),- що злочин визнається особливо тяжким, якщо за нього законом передбачена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі на строк, що перевищує десять років, незалежно від того, на якому рівні встановлено нижню межу цього виду покарання (наприклад, особливо тяжкими злочинами є злочини, передбачені ч. 2 ст. 267, ч. 3 ст. 404, ч. 3 ст. 414, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до дванадцяти років).

Норми частин 3 і 4 ст. 12 слід розуміти так, що злочином середньої тяжкості є злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує два роки, але не перевищує п'яти років (злочини, передбачені ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 130 тощо), а тяжким злочином - злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує п'ять років, але не перевищує десяти років, незалежно від того, якою є нижня межа цього виду покарання (наприклад, злочини, передбачені ч. 3 ст. 130, ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 276).

* * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 6, 7, 10, 111, 17, 34, 36, 46, 104, 108, 1541, 157, 237, 407, 447).

Кримінально-виконавчий кодекс від 11 липня 2003 р. (статті 14 - 16, 18, 89, 99, 101, 140, 141, 162).

Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. (ст. 15).

Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р. (статті 8, 9, 91, 12).

Закон України "Про попереднє ув'язнення" від 30 червня 1993 р. (ст. 8).

Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р. (ст. 3).

Закон України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. (ст. 3).

Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції від 4 квітня 2006 р. (статті 14, 37).

Закон України "Про державну таємницю" у редакції від 21 вересня 1999 р. (ст. 23).

Закон України "Про громадянство" від 18 січня 2001 р. (п. 2 ч. 5 ст. 9, ч. 1 ст. 10).

Закон України "Про біженців" від 21 червня 2001 р.

Закон України "Про захист суспільної моралі" від 20 листопада 2003 р. (ст. 9).

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. N 198 (п. 25).