Мы ВКонтакте

Стаття 23. Вина

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Коментар:

1. "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Це конституційне положення втілює в собі презумпцію невинуватості - демократичний принцип правосуддя.

Кримінальне право України заперечує об'єктивне ставлення у вину, тобто відповідальність за наслідки, що настали в результаті будь-якого діяння, без встановлення вини. Згідно з КК інкримінування особі вчиненого нею діяння визнається можливим лише за наявності її вини. Це означає, що кримінальна відповідальність особи ґрунтується на суб'єктивному ставленні у вину - умові правильної оцінки людської поведінки взагалі і злочинної зокрема.

2. Вина - це обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину, яка визначає його психологічний зміст і є необхідною умовою кримінальної відповідальності.

Поняття вини характеризується змістом, сутністю, формою і ступенем вини.

Зміст вини характеризується сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) та їх співвідношенням.

При вчиненні злочину свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об'єкт злочину, ознаки предмета, спеціального суб'єкта, об'єктивну сторону - характер вчинюваних дій (бездіяльності), а в матеріальних складах - і суспільно небезпечні наслідки (можливість їх настання). Стосовно різних обставин інтелектуальне ставлення суб'єкта може бути різним. Одні обставини можуть бути ним усвідомлені більш повно, інші - приблизно; одні відображаються у свідомості правильно, адекватно, інші - помилково.

Вольовий момент змісту вини означає усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль на досягнення мети чи на утримання від активних дій. Відповідно до КК вольовими ознаками умисного психічного ставлення особи є бажання настання певних суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (прямий умисел), або свідоме їх допущення (непрямий умисел). Вольовий момент необережності полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків (злочинна самовпевненість) чи, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для вчинення вольових дій з метою запобігання таким наслідкам (злочинна недбалість).

У правозастосовній практиці вимагається встановлювати конкретні ознаки умислу та необережності і, як правило, йдеться про зміст конкретної форми вини, а не вини взагалі.

Сутність вини визначає соціальну природу вини і полягає в негативному ставленні особи до тих інтересів, цінностей, благ (суспільних відносин), що охороняються КК.

Форма вини - це описане у КК (статті 24 і 25) поєднання певних ознак (елементів) свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння.

У кожному конкретному випадку вимагається встановити саме ту форму вини, яка передбачена кримінально-правовою нормою. Відповідно до КК вина - це завжди умисел або необережність. Умисел може бути прямим або непрямим (ст. 24), а необережність поділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25).

Поділ вини на форми має велике практичне значення. Зокрема, форма вини: а) визначає ступінь суспільної небезпеки діяння і дає змогу відмежувати злочинне діяння від незлочинного; б) визначає кваліфікацію злочину; в) завжди враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування; г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і спільну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання тощо).

Ступінь вини означає кількісну характеристику вини, відображає тяжкість провини особи перед суспільством, є сукупністю форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного ставлення особи до обставин злочину. Це поняття широко використовується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оціночна категорія, ступінь вини визначається об'єктивними обставинами злочину, характером суспільно небезпечного діяння, особливостями психічного ставлення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи зумовили зміст необережності, тощо.

3. Вина у вчиненні злочину існує об'єктивно. Саме тому вона входить до змісту предмета доказування у процесі досудового розслідування і судового розгляду справи.

* * *

Конституція України (статті 62, 64).