Мы ВКонтакте

Стаття 39. Крайня необхідність

1. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Коментар:

1. Крайня необхідність є обставиною, за наявності якої особа може заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам третіх осіб (непричетних до ситуації, що склалась) із метою відвернення небезпеки, яка загрожує особі, її правам чи правам інших громадян, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, і не підлягає за це кримінальній відповідальності.

2. Стан крайньої необхідності виникає за наявності таких ознак:

1) існує небезпека зазначеним у ст. 39 об'єктам, яка виникла під впливом стихійних сил природи, дії механізмів, поведінки тварин, фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини, а у деяких випадках - дій або бездіяльності людей, які можуть бути як протиправними, так і правомірними.

Стан крайньої необхідності виникає лише у тих випадках, коли небезпека загрожує благам, правам та інтересам, які охороняються законом. Тому положення про дії у стані крайньої необхідності не можуть стосуватись, наприклад, ситуації, коли дії, що заподіюють шкоду, вчинені злочинцем з метою відвернути знищення чи пошкодження викраденого майна, предметів контрабанди, наркотичних засобів. Не буде крайньої необхідності і у тому випадку, коли небезпечна ситуація є наслідком поведінки особи, яка опинилась у цій ситуації.

Якщо небезпека створюється суспільно небезпечним посяганням іншої особи (осіб), дії, вчинені для відвернення такої небезпеки, оцінюються відповідно до положень про необхідну оборону (ст. 36). Проте у випадках, коли небезпечна ситуація є наслідком раніше вчиненого суспільно небезпечного діяння, правомірність дій, вчинених для її відвернення, має визначатись за правилами про крайню необхідність;

2) небезпека є наявною, тобто такою, яка безпосередньо загрожує завдати шкоди правоохоронюваним правам та інтересам або вже її завдає;

3) небезпека є дійсною, тобто існує реально, а не в уяві особи. Проте у випадку, коли особа в ситуації, що склалась, не могла усвідомити відсутність небезпеки, вчинене нею розцінюється як вчинене в стані крайньої необхідності. Якщо особа не усвідомлювала, але могла усвідомити відсутність небезпеки, вона підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

3. Заподіяння шкоди внаслідок дій, вчинених у стані крайньої необхідності, вважатиметься правомірним, якщо:

а) небезпека за даних обставин не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди;

б) завдана шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, або хоча б рівнозначною їй.

Для правильної оцінки правомірності заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності важливого значення набуває питання про критерії співставлення розмірів заподіяної та відверненої шкоди. Вирішення цього питання стає особливо складним у випадках, коли заподіяна шкода та відвернена шкода стосуються різнотипних суспільних благ чи інтересів (наприклад, коли шкоду заподіяно здоров'ю людини задля відвернення екологічної катастрофи). На даний час чітких і всеохоплюючих критеріїв оцінки розміру заподіяної та відверненої шкоди законодавством та судовою практикою не вироблено. Однак при співставленні заподіяної і відверненої шкоди шкода для життя чи здоров'я людини, як правило, вважається такою, що має більше значення, аніж майнова шкода.

4. За змістом ст. 39 для правомірності заподіяння шкоди особою, яка діє у стані крайньої необхідності, достатньо, щоб відвернена шкода була рівнозначною заподіяній шкоді. Однак це положення закону не може тлумачитись як дозвіл на врятування у небезпечній ситуації свого власного життя (здоров'я), життя (здоров'я) рідної чи близької особи шляхом дій, внаслідок яких інша людина позбавляється життя або завдається відповідна шкода її здоров'ю.

5. Заподіяння особою шкоди за відсутності ознак крайньої необхідності, а так само заподіяння особою, котра діє у стані крайньої необхідності, шкоди, яка не може мати своїм наслідком відвернення небезпеки, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

6. Частина 2 ст. 39 містить поняття перевищення меж крайньої необхідності, раніше невідоме вітчизняному кримінальному законодавству.

Конкретний випадок може вважатись перевищенням меж крайньої необхідності, якщо:

а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності;

б) заподіяна шкода є більш значною, аніж шкода, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалось відвернути;

в) шкода заподіяна внаслідок умисних дій особи.

Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхідності, за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 39, підлягає кримінальній відповідальності за вчинені дії. Такі дії оцінюються з врахуванням пом'якшуючої обставини, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 66.

Необережне заподіяння шкоди особою, яка діяла у стані крайньої необхідності, не є перевищенням меж крайньої необхідності навіть у тих випадках, коли заподіяна шкода є більш значною, аніж відвернена шкода.

7. Частина 3 ст. 39 передбачає ситуації, коли перевищення меж крайньої необхідності не буде вважатись злочином і не має своїм наслідком кримінальної відповідальності особи. Під дію цієї норми підпадають випадки, коли небезпека, що загрожувала особі, яка опинилась у стані крайньої необхідності, викликала у неї сильне душевне хвилювання, і це позбавило особу можливості правильно оцінити співвідношення шкоди, яка могла виникнути внаслідок небезпеки, і шкоди, яка згодом реально була завдана внаслідок дій цієї особи. Про поняття сильного душевного хвилювання див. коментар до статей 66 і 116.

8. Крайня необхідність не звільняє особу від цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду. Проте цивільне законодавство для випадків, коли шкоду завдано діями, спрямованими на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної чи юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими способами, надає суду широкі можливості для справедливого вирішення питання про відшкодування, зокрема, воно передбачає можливість покладення обов'язку повного чи часткового відшкодування на особу, в інтересах якої діяв той, хто завдав шкоди, або і повного чи часткового звільнення обох цих осіб від відшкодування шкоди.

* * * 

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (ст. 1171).