Мы ВКонтакте

Стаття 40. Фізичний або психічний примус

1. Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.

Коментар:

1. Під фізичним примусом у цій статті розуміється застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення протиправних дій або до протиправного невчинення певних дій всупереч її волі.

Дії, які є фізичним примусом: 1) або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв'язування, позбавлення волі із замкненням у приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості, тощо);

2) або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо).

2. Під психічним примусом розуміється вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі до вчинення певних протиправних дій або до протиправної бездіяльності. Психічним примусом, зокрема, є: а) погроза застосування відповідного фізичного насильства, у т. ч. за допомогою зброї; б) застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності; в) знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності; г) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; д) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів.

3. Під шкодою правоохоронюваним інтересам у ст. 40 слід розуміти не лише майнову шкоду, шкоду для життя, здоров'я людей, довкілля чи іншу шкоду, прояви якої є очевидними, але також і немайнову шкоду чи небезпеку заподіяння шкоди будь-якому об'єкту, що охороняється кримінальним законом.

4. Кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу повністю виключається у випадках, зазначених у ч. 1 ст. 40.

Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а так само під впливом психічного примусу відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується на основі положень КК про крайню необхідність. Фізичний чи психічний примус у таких випадках має розглядатись як своєрідний прояв небезпеки, яка загрожує особі, її рідним, близьким, іншим людям, доля яких є важливою для даної особи, їх законним правам та інтересам.

5. Особа, яка застосувала фізичний чи психічний примус і примусила іншу особу до протиправних дій чи бездіяльності, підлягає кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну правоохоронюваним інтересам внаслідок застосованого нею примусу незалежно від того, чи визнано злочином поведінку особи, щодо якої застосовано примус.

У випадках, коли діяння, яким здійснено фізичний чи психічний примус, містить ознаки самостійного злочину, поведінка особи, яка застосувала примус, за наявності підстав потребує кваліфікації за сукупністю злочинів. Проте ситуації, коли статтею КК, за якою кваліфікуються дії особи, що застосувала примус, охоплюється і сам примус, і та шкода правоохоронюваним інтересам, яка стала наслідком примусу (як, наприклад, при вимаганні, ст. 189), кваліфікації за сукупністю не потребують.

6. Якщо особа визнається винною у вчиненні злочину, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити її вчинити цей злочин є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 6 ч. 1 ст. 66).