Мы ВКонтакте

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Коментар:

1. Стаття 45 передбачає новий, невідомий КК 1960 р., вид звільнення від кримінальної відповідальності. У КК 1960 р. дійове каяття розглядалося лише як обставина, що пом'якшує відповідальність. Сутність дійового каяття як підстави обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин, не лише внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, а й підтверджує це своїми соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціативи, проте застосування ст. 45 не виключається у разі, коли дійовому каяттю передувала роз'яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у зазначеній статті.

2. Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, якщо: 1) вона вчинила злочин вперше; 2) вчинене нею діяння належить до злочинів невеликої тяжкості або необережних злочинів середньої тяжкості (див. статті 12 і 25); 3) її посткримінальна поведінка є позитивною і повністю відповідає змісту дійового каяття, яке включає такі обов'язкові елементи, як: а) щире покаяння особи; б) активне сприяння розкриттю злочину; в) повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Для застосування ст. 45 слід встановити, як правило, сукупність всіх перелічених елементів. Проте звільнення від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 45 не повинно виключатись у тому разі, коли винний об'єктивно позбавлений можливості виконати всі вимоги, закріплені у цій нормі. Зокрема, якщо посягання фактично не спричинило суспільно небезпечних наслідків, дійове каяття може не включати повне відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди, а відсутність активного сприяння розкриттю злочину з боку винної особи може бути зумовлена тим, що правоохоронним органам і без її допомоги вдалося повністю розкрити злочин.

Сфера застосування ст. 45 охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Якщо злочин вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені у цій статті вимоги. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або більше злочинів невеликої тяжкості чи необережних злочинів середньої тяжкості, які утворюють ідеальну сукупність (див. коментар до ст. 33), не є перешкодою для застосування ст. 45.

3. Під вчиненням злочину вперше у ст. 45 розуміється, що особа раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК, про що на практиці свідчить відсутність: 1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше вчинений злочин; 2) кримінальної справи, порушеної у зв'язку із вчиненням особою будь-якого злочину. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід також визнавати особу, яка раніше хоч і вчинила кримінально каране діяння, але: а) була виправдана судом за пред'явленим обвинуваченням; б) була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності; в) була реабілітована; г) була засуджена без призначення покарання або звільнена від покарання; д) відбула покарання за діяння, злочинність і караність якого усунена законом (відповідно до частин 3, 4 ст. 88 вона визнається такою, що не має судимості).

Якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 45, а згодом встановлено, що особа раніше вчинила інший злочин, правове значення якого не втрачено, це є підставою для скасування постанови суду про закриття кримінальної справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.

4. Щире каяття, характеризуючи суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире каяття підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної поведінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної шкоди, що не супроводжується щирим каяттям, є обставинами, які пом'якшують відповідальність при призначенні покарання (пункти 1 і 2 ч. 1 ст. 66, ст. 691). Виражене словесно і закріплене письмово визнання особою своєї вини у злочині не завжди є проявом саме щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, виправдовуванням своєї протиправної поведінки. Проявом щирого каяття слід визнавати явку з повинною (ст. 96 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р.).

5. Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. Це може полягати зокрема у: повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення злочину; викритті інших співучасників; визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину; повідомленні про їхнє місцезнаходження; наданні допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Неповідомлення компетентним органам про інших відомих винному співучасників злочину, а так само повідомлення про достеменно відомі цим органом обставини справи виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю злочину. Якщо допомога правоохоронним органам з боку винного не привела до позитивних результатів (наприклад, незважаючи на неї, не вдалося затримати співучасників або відшукати знаряддя вчинення злочину чи інші потрібні докази), ця обставина сама по собі не повинна перешкоджати застосуванню ст. 45.

6. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди - це дії, які фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе тільки у разі реального відшкодування (усунення) у повному обсязі спричинених злочином втрат фізичного, майнового або морального характеру. З огляду на це, ст. 45 не може бути застосована у випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє (усно або письмово) відшкодувати завдані ним збитки або усунути заподіяну шкоду у майбутньому.

Відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди слід визнавати зокрема: повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна; компенсацію у грошовій формі вартості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна; відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна; надання допомоги у лікуванні особі, потерпілій від тілесного ушкодження, у т. ч. - оплату вартості лікування потерпілого до його повного одужання; внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачується в злісному ухиленні від їх сплати; компенсацію втраченої потерпілим зарплати або іншого доходу; виплату заробітної плати, стипендії, пенсії або інших встановлених у законі виплат; знищення або добровільну видачу предмета злочину; усунення моральної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, грошова компенсація). Питання про те, чи повністю відшкодовані завдані збитки або усунена заподіяна шкода, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кримінальної справи, обґрунтованості вимог потерпілої особи тощо.

Не перешкоджає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям та обставина, що фактично відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди здійснив не той, хто вчинив злочин (не має значення - власними силами або за допомогою своїх коштів), а інші особи, скажімо, його близькі родичі (наприклад, винний не в змозі усунути негативні наслідки злочину через хворобу або брак коштів). Важливо лише, щоб ініціатива надійшла саме від особи, відносно якої вирішується питання про звільнення за ст. 45. Адже якщо відшкодування завданих збитків (усунення заподіяної шкоди) здійснюється від імені такої особи, але без її особистої участі або принаймні без ініціативи і сприяння з її боку, це свідчить про відсутність всіх належних складових дійового каяття того, хто вчинив злочин.

7. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 здійснюється незалежно від того, чи погоджується на це потерпілий (на відміну від ст. 46). Водночас суд зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого у разі закриття кримінальної справи, зокрема, у зв'язку з дійовим каяттям. Потерпілий або його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.

* * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 71, 72, 12, 96, 400).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (ст. 22).