Мы ВКонтакте

Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

Коментар:

1. Виправні роботи - вид основного покарання, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має за мету його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання вчинення ним нового злочину. Місцем роботи є підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, виконує покладені у зв'язку з цим на неї трудові (службові) обов'язки й одержує заробітну плату. Засуджений не може без дозволу кримінально-виконавчої інспекції звільнитися з місця роботи, виїздити за межі України.

Із змісту ст. 57 випливає, що дане покарання не може бути призначене безробітним, оскільки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не передбачена можливість його відбування в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно передбачає відрахування в дохід держави із суми заробітку засудженого.

Виправні роботи можуть бути призначені на строк від шести місяців до двох років. У строк відбування виправних робіт не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень, час відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а також час тримання під вартою як запобіжного заходу у зв'язку з вчиненням іншого злочину під час відбування цього покарання, коли вина у вчиненні іншого злочину доведена у встановленому законом порядку.

У дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із суми заробітку засудженого від десяти до двадцяти відсотків.

2. Суд не вправі застосовувати виправні роботи до певних категорій осіб, якими є: вагітні жінки; жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; непрацездатні; неповнолітні, які не досягли шістнадцяти років; особи пенсійного віку; військово-службовці; працівники правоохоронних органів; нотаріуси; судді; прокурори; адвокати; державні службовці; посадові особи органів місцевого самоврядування.

3. У певних випадках закон (ч. 3 ст. 57) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом. Поряд з цим, виправні роботи можуть бути призначені судом взамін несплаченої суми штрафу (ч. 4 ст. 53), при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), при заміні невідбутої частини покарання (статті 82, 83). Не виключається призначення виправних робіт при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію та акта помилування (ст. 85).

4. КК передбачає також можливість умовно-дострокового звільнення осіб, які відбувають виправні роботи, від відбування цього покарання (ст. 81), а також звільнення цих осіб від його відбування з випробуванням (ст. 75).

5. Порядок застосування виправних робіт до неповнолітніх регулюється ст. 100.

6. Особи, засуджені до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

7. Особа, яка ухиляється від відбування виправних робіт, підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 389.

* * * 

Конституція України (ст. 43).

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (ст. 410).

Кримінально-виконавчий кодекс від 11 липня 2003 р. (статті 41 - 46).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України N 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" (пункти 12, 13).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 6 від 10 жовтня 1982 р. "Про судову практику в справах, пов'язаних із порушенням вимог законодавства про охорону праці" (п. 4).