Мы ВКонтакте

Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

Коментар:

1. Обмеження волі є видом основного покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого, який водночас: а) обмежується в свободі пересування і виборі місця проживання; б) обов'язково залучається до праці. Це покарання може застосовуватися тоді, коли воно вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (статті 82, 83). Не виключається призначення цього покарання при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85).

Обмеження волі є строковим покаранням - воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. Відповідно до п. 6 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання за вироком суду у виді позбавлення волі на строк до п'яти років в колоніях-поселеннях, вважаються такими, що відбувають покарання у виді обмеження волі.

2. Частина 3 ст. 61 визначає вичерпний перелік осіб, до яких не може застосовуватися обмеження волі.

3. Особи, що відбувають обмеження волі, можуть бути звільнені від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75). До них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81), а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83).

4. Особи, засуджені до обмеження волі, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину (п. 6 ст. 89).

5. Особа, яка ухиляється від відбування обмеження волі, підлягає кримінальній відповідальності за ст. 390.

* * *

Кримінально-виконавчий кодекс від 11 липня 2003 р. (статті 56 - 70).

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 р. N 275.