Мы ВКонтакте

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.

5. У випадку затвердження вироком угоди про примирення або про визнання вини суд призначає покарання, узгоджене сторонами угоди.

 

Коментар:

 

1. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалізації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних правил і критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призначенні покарання.

2. Стаття 65 встановлює, що суд, призначаючи покарання, зобов'язаний насамперед виходити з санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Санкцією є та частина статті Особливої частини КК, яка визначає вид (види), строк і розмір покарання за даний злочин.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 злочинність і караність діяння визначаються нормами КК, які були чинними під час вчинення цього діяння. Вибір і призначення судом покарання залежать від виду санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Коли санкція є відносно визначеною, тобто такою, що передбачає один вид основного покарання і його нижню та верхню межі, то суд обирає це покарання саме в цих межах. У ряді випадків у санкціях норм Особливої частини КК визначена лише верхня межа покарання. Наприклад, санкція ч. 2 ст. 323 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років. У цьому випадку нижньою межею є межа, встановлена ст. 63, - один місяць. Тому суд може призначити винному позбавлення волі у межах від одного місяця до п'яти років. Якщо така санкція передбачає і додаткове покарання як обов'язкове, то суд призначає і це покарання. Так, санкцією ч. 2 ст. 366 передбачене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Нижня межа цього покарання - один місяць (ч. 1 ст. 55). У тих випадках, коли додаткове покарання є факультативним (наприклад, ч. 2 ст. 243), питання про його застосування або незастосування вирішується судом залежно від обставин справи. Слід також пам'ятати, що суд може призначити і кілька додаткових покарань (ч. 4 ст. 52). Коли ж санкція норми Особливої частини КК є альтернативною (наприклад, ч. 1 ст. 367), то суд спочатку обирає вид основного покарання і призначає його за тими ж правилами, що і при відносно визначеній санкції, які описані вище. Далі суд так само вирішує питання про призначення додаткового (додаткових) покарання.

Частини 3 і 4 ст. 65 містять два винятки із передбаченого ч. 1 цієї статті правила, згідно з якими інше покарання, ніж передбачене санкцією відповідної норми Особливої частини КК, може бути призначене: 1) більш м'яке - за підстав, визначених ст. 69; 2) більш суворе - за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків відповідно до статей 70 і 71. Поряд з цим, більш м'яке покарання, ніж передбачене санкцією норми Особливої частини КК, що встановлює відповідальність за вчинений злочин, може бути призначене судом також і у випадках, передбачених ч. 3 ст. 43 та ст. 82, більш суворе - у випадках, передбачених ч. 2 ст. 55 та ст. 54.

3. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК. Саме в ній визначені, зокрема, завдання КК (ст. 1), підстава кримінальної відповідальності (ст. 2), положення, що визначають чинність кримінального закону (статті 3 - 8), поняття злочину та класифікація злочинів, стадії злочинної діяльності (статті 11 - 16), суб'єкт злочину (статті 18 - 22), поняття вини та її форм (статті 23 - 25), основні положення щодо співучасті у злочині (статті 26 - 31), множинності злочинів (статті 32 - 35), обставини, що виключають злочинність діяння (статті 36 - 43), звільнення від кримінальної відповідальності (статті 44 - 49), мета, система і види покарань, зміст покарань і умови їх застосування, призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування (статті 50 - 87), судимості (статті 88 - 91), примусові заходи медичного характеру та примусового лікування (статті 92 - 96), особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх (статті 97 - 108). Призначення покарання всупереч вимогам Загальної частини КК неприпустиме. За наявності передбачених законом підстав суддя, що порушив приписи норм Загальної частини КК при призначенні покарання, підлягає кримінальній відповідальності, зокрема за ст. 375.

4. При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

За ступенем тяжкості виділяють такі види злочинів: невеликої тяжкості; середньої тяжкості; тяжкі; особливо тяжкі (див. ст. 12 та коментар до неї).

КК передбачає широкі можливості для врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу можливе лише щодо засудженого за тяжкий чи особливо тяжкий злочин (ст. 54), а більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, - лише щодо засудженого за особливо тяжкий, тяжкий або середньої тяжкості, злочин (ст. 69). Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання за наявності умов, передбачених ч. 4 ст. 74. Якщо хоча б один із вчинених засудженим злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити йому остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70), а при призначенні покарання за сукупністю вироків, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, суд може призначити засудженому позбавлення волі на строк більше п'ятнадцяти років, але не більше двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 71). Звільнення від відбування покарання засуджених вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, а так само звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 79, ч. 1 ст. 83), неможливе, якщо вони засуджені на строк більше п'яти років відповідно за тяжкі і умисні тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким також можлива з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину (ч. 4 ст. 82). Законом "Про застосування амністії в Україні" не допускається застосування амністії, зокрема до осіб, які мають дві або більше судимості за вчинення тяжких злочинів, до осіб, засуджених за тяжкі злочини.

Ступінь тяжкості вчиненого особою індивідуального злочину визначається судом, виходячи з фактичних обставин справи. При цьому зокрема враховується стадія вчинення злочину, конкретний характер і ступінь участі особи у готування до злочину, виконанні його об'єктивної сторони (організатор, виконавець, підбурювач, пособник), тяжкість заподіяних злочином наслідків, форма і вид вини, наявність декількох кваліфікуючих обставин, спосіб вчинення злочину і його мотиви.

Під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила злочин, які мають кримінально-правове значення. Соціальну характеристику особи становлять професія, фах, посада, ставлення до праці чи навчання, наявність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспільного співжиття тощо. До фізичних ознак належать, зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукупність психічних особливостей, пов'язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та їх силою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. У правовому аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального і спеціального суб'єкта, судимості, множинності вчинених ним злочинів, вчинення злочину у співучасті тощо.

Врахування обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, здійснюється судом відповідно до статей 66 та 67.

5. У результаті інтелектуальної діяльності суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особі має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Закон прямо передбачає, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Ця недостатність має бути обґрунтована у вироку суду.

Призначенню судом особі необхідного і достатнього для її виправлення і попередження нових злочинів покарання сприяють санкції норм КК, які за своєю конструкцією є, як правило, альтернативними і відносно визначеними.

6. Особливості призначення покарання неповнолітнім визначені в ст. 103.

* * *

Закон України "Про застосування амністії в Україні" від 1 жовтня 1996 р. (ст. 3).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 7 від 24 жовтня 2003 р. "Про практику призначення судами кримінального покарання" (пункти 1, 2, 3).