Мы ВКонтакте

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Коментар:

1. Частина 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення від призначеного судом покарання особи, яка засуджена за діяння, караність якого законом усунена (декриміналізована), а ч. 3 ст. 74 - зниження призначеної засудженому міри покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Тож підставою для звільнення від покарання та зниження призначеного засудженому покарання у зазначених випадках є зворотна дія у часі закону про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до статей 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону України N 270-VI від 15 квітня 2008 р. мають бути звільнені від покарання (основного і додаткового) відповідно до ч. 2 ст. 74 особи, засуджені за діяння, кримінальна відповідальність за які скасована цим Законом. Йдеться про необхідність звільнити від покарання зокрема осіб, раніше засуджених за діяння, караність яких усунена шляхом:

1) виключення статті (частини статті) Особливої частини КК: марнотратство, а також втрата або зіпсування військовослужбовцем строкової служби виданих йому для особистого користування предметів обмундирування або спорядження внаслідок порушення правил їх зберігання (ч. 1 ст. 413); порушення правил несення прикордонної служби, яке не спричинило тяжких наслідків (ст. 419); порушення правил несення бойового чергування, яке не спричинило тяжких наслідків (ст. 420). Зазначене не стосується осіб, засуджених за ст. 188, оскільки п. 6 цих же Прикінцевих положень встановлено вимогу переглянути кримінальні справи стосовно осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 188, для вирішення питання щодо зміни кваліфікації дій цих осіб на інші відповідні частини статей КК України;

2) включення до диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК додаткових ознак або, навпаки, виключення з неї ознак, які були у попередній редакції норми: перешкоджання вільному здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму тощо, вчинені способом іншим, ніж спосіб, прямо визначений у частинах 1 і 2 ст. 157; привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилось у неї, чужого відповідного майна або скарбу, якщо таке привласнення не було незаконним (ст. 193); незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель у кількості менше ста рослин (ч. 1 ст. 310);

3) внесення змін до норм Загальної частини КК. У цьому контексті слід згадати, що Законом N 270-VI від 15 квітня 2008 р. у ч. 4 ст. 28 слова "(три і більше)" замінено словами "(п'ять і більше)". Це означає, що від покарання відповідно до ч. 2 ст. 74 повинні бути звільнені усі особи, засуджені за статтями 255 і 256, якщо до складу злочинної організації (банди), яку вони створили або якою керували, або в якій брали участь, або учасникам якої сприяли тощо, входило лише три чи чотири особи.

2. Пункт 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відповідно до ч. 3 ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

Так само п. 5 Прикінцевих положень Закону України N 270-VI від 15 квітня 2008 р. вимагає зменшити відповідно до ч. 3 ст. 74 міри покарання, призначені до набрання чинності цим Законом, якщо вони перевищують санкції, встановлені цим Законом, до максимальних меж покарання, встановлених цим Законом. Ця вимога стосується інтересів осіб, засуджених за вчинення злочинів, передбачених зокрема: частинами 1 і 2 ст. 127, ч. 2 ст. 194, ч. 3 ст. 207, ч. 2 ст. 210, ч. 2 ст. 211, частинами 1 і 2 ст. 228, ст. 254, ч. 3 ст. 276, ч. 3 ст. 286, ч. 3 ст. 289, частинами 2 і 3 ст. 311, ч. 2 ст. 317, частинами 2 і 3 ст. 364, частинами 2 і 3 ст. 423, - якщо цим особам призначена міра покарання, що перевищує санкцію нового закону (тобто Закону України N 270-VI від 15 квітня 2008 р.).

3. Міри покарання, призначені до набрання чинності зазначеним Законом стосовно осіб, засуджених за вчинення готування до злочину і замаху на злочин, мають бути приведені у відповідність до вимог частин 2 і 3 ст. 68. Це питання вирішується судом за поданням адміністрації місця виконання покарання або прокурора (див. п. 7 Прикінцевих положень Закону України N 270-VI від 15 квітня 2008 р.). Те саме стосується осіб, які визнали свою вину, засуджених за вчинення будь-якого злочину за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, і відсутності обставин, що обтяжують покарання (див. ст. 691). Зазначене випливає із вимог ч. 2 ст. 4, частин 1, 3 і 4 ст. 5.

4. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

5. Звільнення особи від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.

* * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (ст. 4051).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 26 квітня 2002 р. "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким".