Мы ВКонтакте

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

2. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

3. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання.

4. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.

6. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

Коментар:

1. Застосування до вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування покарання, звільнення від відбування покарання пов'язано з недоцільністю подальшого відбування ними покарання. Вагітність як специфічний фізіологічний стан, а також фізіологічний та психічний стан жінки, який виникає після народження нею дитини, можуть суттєво ускладнити відбування ними покарання і досягнення його мети. Тому застосування цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється: а) необхідністю створити жінці та її дитині максимально сприятливі умови для проживання; б) можливістю досягнення мети покарання без подальшого його відбування.

Умовами застосування передбаченого ст. 83 звільнення від відбування покарання є: 1) засудження жінки до обмеження волі або позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини; 2) стан її вагітності або народження нею дитини під час відбування покарання; 3) наявність у неї сім'ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або наявність у неї можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Належні умови для виховання дитини включають, зокрема, відповідні житлові умови, матеріальні можливості для забезпечення повноцінного життя та розвитку дитини, зростання дитини в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.

2. Звільнення від відбування покарання визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами (про ці строки див. коментар до ст. 79) і до досягнення дитиною трирічного віку. Максимальним таким строком може бути три роки і 56 (а щодо окремих категорій жінок - 70 або 90) днів.

3. Частина 3 ст. 83 передбачає обов'язковість здійснення контролю за поведінкою жінок, звільнених від відбування покарання. Його суб'єктами є органи кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої. У разі неналежної поведінки засудженої у межах вказаного вище строку цей орган вносить подання до суду про направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком суду

4. Частина 4 ст. 83 передбачає різні варіанти вирішення судом подальшої долі засудженої залежно від її поведінки після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини. Так: 1) вона може бути звільнена від покарання за умови, що своєю поведінкою вона довела своє виправлення; 2) призначене їй покарання може бути замінене більш м'яким за умови, що засуджена стала на шлях виправлення і його продовження може відбуватись в умовах більш м'яких видів покарання; 3) вона може бути направлена для відбування покарання, призначеного за вироком, якщо поведінка засудженої засвідчила її небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. У межах зазначеного вище строку, тобто до досягнення дитиною трирічного віку, засуджена згідно з ч. 5 ст. 83 може бути направлена для відбування покарання, призначеного за вироком, за умови, якщо вона: а) відмовляється від дитини; б) передала її у дитячий будинок; в) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини і догляду за нею; д) систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78).

6. Вчинення засудженою в період звільнення від відбування покарання нового злочину відповідно до ч. 6 ст. 83 тягне за собою призначення їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 - 72.

* * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 4071, 4083).

Кримінально-виконавчий кодекс від 11 липня 2003 р. (глава 23).

Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р. (ст. 179).

Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. (ст. 30).

Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 22 березня 2001 р.

Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 4, 8, 12).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України N 270/1560 від 19 грудня 2003 р.