Мы ВКонтакте

Стаття 96. Примусове лікування

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

Коментар:

1. Закон розмежовує види примусу, що застосовується до певних категорій хворих осіб у разі вчинення ними суспільно небезпечного діяння. На відміну від примусових заходів медичного характеру, які застосовуються до неосудних та обмежено осудних, примусове лікування застосовується до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (ч. 1 ст. 96). Застосування такого примусового лікування є правом, а не обов'язком суду. Відповідно до закону примусове лікування застосовується поряд із призначеним покаранням.

КК 1960 р. передбачав примусове лікування лише хронічних алкоголіків і наркоманів. КК 2001 р. не конкретизує категорії осіб, до яких може бути застосоване примусове лікування. Але при цьому в ч. 1 ст. 96 вживається узагальнене поняття - "особи, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб".

Основи законодавства України про охорону здоров'я відносять до соціально небезпечних захворювань туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепру, хронічний алкоголізм, наркоманію. До цього переліку необхідно додати також токсикоманію. Пленум Верховного Суду України у постанові N 7 від 3 червня 2005 р. (п. 24) зазначив, що стосовно наркологічно хворих не можна застосовувати ст. 96, оскільки алкоголізм та наркоманія ніби не становлять небезпеки для здоров'я інших осіб. Але така позиція видається спірною: насправді і алкоголізм, і наркоманія можуть успадковуватися, а отже, становлять небезпеку і для інших людей - потомків. Крім того, у цій постанові взагалі немає відповіді на принципове запитання: до кого ж можна застосовувати примусове лікування? Порядок здійснення госпіталізації та лікування таких хворих, у т. ч. в примусовому порядку, встановлюється законодавством.

2. Підставою для застосування примусового лікування є сукупність юридичного і медичного критеріїв: а) наявність у діяннях винного ознак складу злочину; б) наявність у винного хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. До умов застосування примусового лікування у порядку ст. 96 належать: а) необхідність медичного висновку про наявність у суб'єкта злочину хвороби, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб; б) засудження такої особи до певного виду покарання.

Відсутність будь-якого з критеріїв, що належать до підстави й умов застосування примусового лікування, виключає можливість його застосування.

Стаття 96 не містить положень щодо продовження і припинення примусового лікувального процесу. Частково ці питання вирішено у кримінально-процесуальному і кримінально-виконавчому законодавстві. Частково ці питання розв'язує ст. 4111 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р. - і лише стосовно алкоголіків і наркоманів.

Примусове лікування від алкоголізму (наркоманії) може бути застосовано лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи (ч. 4 ст. 234 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р.), лікарської комісії (ст. 4111 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 р.).

Медичний висновок про необхідність примусового лікування алкоголіків і наркоманів видається спеціальними медичними комісіями, до складу яких обов'язково входять спеціалісти - лікар психіатр-нарколог (голова комісії), терапевт і невропатолог.

Медичний висновок має бути обґрунтованим не лише на результатах клінічного обстеження хворого, а й на даних, поданих комісії для ознайомлення особою, що проводить дізнання, слідчим або судом. Такими даними можуть бути відомості, які містяться у матеріалах кримінальної справи і характеризують поведінку обвинуваченого за місцем проживання, роботи чи навчання. Особливу увагу необхідно звертати на факти доставлення особи в органи міліції, приймальники-розподільники у стані сп'яніння. Якщо особа раніше перебувала на лікуванні у психоневрологічному або наркологічному диспансері, органи досудового розслідування зобов'язані витребувати також витяги з історії хворого і надіслати їх комісії.

У медичному висновку про наркологічне захворювання мають бути сформульовані відповіді на такі запитання: чи є особа хронічним алкоголіком, або наркоманом чи токсикоманом; чи потребує вона примусового лікування; чи є протипоказання до такого лікування? Діагноз "хронічний алкоголізм" або "наркоманія" чи "токсикоманія" встановлюється тільки лікарем-наркологом. Медичним висновком про необхідність застосування до особи примусового лікування може бути акт судово-медичного обслідування, судово-психіатричної або наркологічної експертизи.

Наркоманія - це психічний розлад, зумовлений систематичним вживанням наркотичного засобу або психотропної речовини, який характеризується психічною та (або) фізичною залежністю від такого засобу або речовини.

Термін "наркоманія" має застосовуватись лише у тих випадках, коли йдеться про захворювання, що стало наслідком систематичного вживання наркотичних засобів або психотропних речовин. За наявності ж хворобливої пристрасті до всіляких токсичних речовин промислового, побутового, медичного призначення (наприклад, ацетон, розчинники, отруйні та сильнодіючі лікарські засоби) має вживатись термін "токсикоманія".

3. За змістом ч. 2 ст. 96 примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання, якщо особа засуджена до позбавлення волі чи обмеження волі. Останній вид покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів першої і другої групи (ч. 3 ст. 61). Отже, застосуванню примусового лікування до перелічених осіб має передувати їх засудження до позбавлення волі чи інших видів покарань (крім обмеження волі).

4. Закон (ч. 2 ст. 96) передбачає, що у разі призначення інших видів покарань, крім позбавлення волі й обмеження волі, примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах. На даний час в Україні не створено лікувальних закладів, які мали б усі можливості для забезпечення спеціального лікування й відповідного трудового режиму щодо осіб, які засуджені до іншого покарання, ніж позбавлення волі та обмеження волі, і за вироком суду підлягають примусовому лікуванню. Стосовно алкоголіків і наркоманів слід мати на увазі, що на практиці ця категорія засуджених проходить антиалкогольне (протинаркотичне) лікування у спеціалізованих лікувальних закладах органів охорони здоров'я (стаціонарних спеціалізованих наркологічних диспансерах, наркологічних відділеннях при психіатричних лікарнях, а також поліклінічних, амбулаторних наркологічних кабінетах при наркологічних та психоневрологічних диспансерах).

З урахуванням підстав застосування примусового лікування в порядку ст. 96 до спеціальних лікувальних закладів не можуть бути віднесені спеціалізовані лікувальні (для дорослих) та лікувально-виховні (для неповнолітніх) заклади, призначені для примусового лікування від наркоманії. Не можна вважати такими і центри медико-соціальної реабілітації дітей.

5. Кримінальне законодавство, на відміну від адміністративного, традиційно не встановлює строків примусового лікування алкоголіків і наркоманів. Видається, що ці строки мають бути однаковими, тобто не можуть перевищувати дванадцяти місяців (з урахуванням продовження строку примусового лікування).

6. Порядок застосування і виконання примусового лікування щодо засуджених до позбавлення волі осіб регламентується кримінально-виконавчим законодавством. Якщо під час відбування покарання в місцях позбавлення волі буде встановлено, що засуджений має хворобу, яка становить небезпеку для здоров'я інших осіб, та він відмовляється від лікування, адміністрація колонії вносить до суду подання про застосування до такої особи примусового лікування (ч. 2 ст. 117 Кримінально-виконавчого кодексу від 11 липня 2003 р.).

7. Таким чином, примусове лікування, встановлене ст. 96, - це кримінально-правовий захід державного примусу, який застосовується судом поряд з призначеним покаранням до особи, яка вчинила злочин та має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, з метою виліковування її від соціально небезпечного захворювання, профілактики цієї хвороби, а також запобігання вчиненню нею злочинів.

8. Примусове лікування, що застосовується у зв'язку із вчиненням особою злочину та її засудженням, тобто яке пов'язане з кримінально-правовими відносинами, необхідно відрізняти від примусового лікування алкоголіків і наркоманів як адміністративно-правового заходу. Зокрема, згідно із ст. 1 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" примусове лікування - це лікування на підставі судового рішення хворого на наркоманію, який ухиляється від добровільного лікування або продовжує вживати наркотичні засоби без призначення лікаря і порушує права інших осіб. Таке лікування застосовується тільки у випадках звернення близьких родичів чи інших осіб до органів внутрішніх справ або прокуратури у зв'язку з небезпечною поведінкою хворого на наркоманію. Раніше воно здійснювалось в лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях Міністерства внутрішніх справ України, які в 1995 р. були ліквідовані. Тепер ці наркологічні хворі направляються на лікування до спеціалізованих лікувальних закладів органів охорони здоров'я, а неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - до спеціалізованих лікувально-виховних закладів терміном до одного року. Ці заклади визначаються Міністерством охорони здоров'я України. Порядок лікування таких хворих та функціонування спеціалізованих закладів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі зазначеного Закону не підлягають направленню на примусове лікування особи, які страждають на тяжкі психічні розлади або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає перебуванню в таких закладах, інваліди I та II груп, вагітні жінки і матері, що мають немовлят, а також чоловіки віком понад 60 років і жінки віком понад 55 років. До таких осіб застосовується лікування в порядку, визначеному Міністерством охорони здоров'я України.

За постановою суду особа, яка перебуває на примусовому лікуванні, може бути достроково звільнена від нього або виписана з лікувального закладу в разі тяжкого захворювання, що перешкоджає подальшому її перебуванню в цій установі, або коли відпала необхідність у лікуванні її від наркоманії. Строк примусового лікування від наркоманії може бути продовжено (але його загальний термін не може перевищувати 12 місяців) у разі систематичного порушення особою, яка перебуває в спеціалізованому лікувальному закладі, режиму та курсу лікування від наркоманії, внаслідок чого не вдалося досягти позитивних результатів медичного впливу.

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього тягне відповідальність за ст. 394.

* * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 324, 4111).

Кримінально-виконавчий кодекс від 11 липня 2003 р. (ст. 117).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 53).

Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р.

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в редакції від 5 червня 2003 р.

Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" від 24 січня 1995 р. (ст. 9).

Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" від 15 лютого 1995 р.

Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" в редакції від 3 березня 1998 р.

Закон України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" в редакції від 22 грудня 2006 р.

Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 р.

Закон України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" від 5 липня 2001 р.

Інструкція про порядок виявлення та постановки на облік осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби або психотропні речовини. Затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України N 306/680/21/66/5 від 10 жовтня 1997 р.

Порядок проведення медичного огляду та медичного обстеження осіб, які зловживають наркотичними засобами або психотропними речовинами. Затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства внутрішніх справ України N 158/417 від 16 червня 1998 р.

Типове положення про службу роботи з ін'єкційними споживачами наркотиків. Затверджене наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту N 3430 від 23 грудня 2005 р.

Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб. Затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України N 133 від 19 липня 1995 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 7 від 3 червня 2005 р. "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" (пункти 1, 24, 25).