Мы ВКонтакте

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, -

карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116 - 118 цього Кодексу;

14) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, - 

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті.

Коментар:

1. Вбивство - це винне, протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від вини суб'єкта злочину вбивство може бути умисним (статті 115 - 118) або необережним (ст. 119). Протиправність вбивства означає, що таке діяння заборонене кримінальним законом під загрозою кримінального покарання. Не є протиправним позбавлення життя іншої особи за наявності обставин, що виключають злочинність діяння.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

2. Стаття 115 передбачає відповідальність за:

1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115);

2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 115).

Безпосереднім об'єктом будь-якого вбивства є життя особи (людини). КК захищає життя кожної людини незалежно від її соціального стану, національності, громадянства, віку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.

Життя - динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини, зокрема, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, розмноження, ріст. Початком життя людини є час фізіологічних пологів, а кінцевим моментом життя - час настання незворотної смерті.

3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115, характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді незворотної смерті потерпілого; 3) причиновим зв'язком між вказаними діянням та наслідками; 4) факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).

Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функцій чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

Необхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та наявність у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з метою позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник з тією ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого).

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання незворотної смерті потерпілого. З цього моменту даний злочин вважається закінченим.

Згідно із законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються у випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну смерть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько 6 - 8 хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що перебуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання без поважних причин допомоги такому хворому медичним працівником за наявності вини у виді злочинної самовпевненості, може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 139. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Причиновий зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхідним - смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а не третіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причиновий зв'язок наявний, а вина особи відсутня, то має місце казус (випадок) - невинне заподіяння смерті потерпілому.

Такі ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину, як місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка його вчинення не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 ст. 115. Однак їх встановлення є обов'язковим, оскільки у ряді випадків вони мають значення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за іншими статтями Особливої частини КК.

Смерть людині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної зброї або нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи; задушення; утоплення; повішення; отруєння; використання радіоактивних матеріалів, електричного струму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо. Способом заподіяння смерті людині може бути і психічний вплив (переляк), коли винний, наприклад, знаючи про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такі дії з умислом на позбавлення її життя. Вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, належить кваліфікувати відповідно за пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 115.

4. Суб'єктом цього вбивства є осудна особа, яка до вчинення злочину досягла 14-річного віку.

У випадках "посереднього виконання" вбивства, коли особа, яка наділена ознаками суб'єкта вбивства, використовує для його вчинення неосудну, малолітню особу або особу, яка перебуває під впливом помилки (введена в оману), виконавцем вбивства визнається особа, наділена ознаками суб'єкта вбивства. Неосудна, малолітня особа або особа, яка введена таким суб'єктом в оману, є знаряддям вчинення умисного вбивства. Так само належить кваліфікувати дії особи у випадку залучення нею до заподіяння смерті потерпілому звірів, свійських тварин тощо. Посереднє вчинення вбивства має місце і у випадку протиправного позбавлення життя під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа, яка вчиняє таке діяння, не могла керувати своїми вчинками (непереборний фізичний примус - ч. 1 ст. 40). Виконавцем вбивства тут є суб'єкт, що застосував непереборний фізичний примус, а особа, яка діяла під впливом такого примусу,- знаряддям вчинення умисного вбивства.

5. Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.

Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Мотив і мета злочину та емоційний стан суб'єкта підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони впливають на кваліфікацію умисного вбивства. Частина 2 ст. 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство: з корисливих мотивів (п. 6), з хуліганських мотивів (п. 7), у зв'язку з виконанням потерпілою особою службового або громадського обов'язку (п. 8), а також з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9). Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), та умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117).

6. Готуванням до вбивства, як випливає з ч. 1 ст. 14, є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення вбивства, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення вбивства. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 15, замах на вбивство має місце у випадках ненастання смерті іншої людини незалежно від волі суб'єкта, який діяв безпосередньо з прямим умислом на позбавлення її життя. Він є закінченим, якщо суб'єкт повністю вчинив усі дії, які вважав необхідними і достатніми для позбавлення життя потерпілого, але його смерть не настала з причин, що не залежали від волі суб'єкта. Незакінченим є такий замах на вбивство, коли суб'єкт вбивства, з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними і достатніми для заподіяння смерті потерпілому.

Ненастання смерті потерпілого у ряді випадків є наслідком помилки суб'єкта вбивства або відхилення дії. Так, замах на непридатний об'єкт має, зокрема, місце тоді, коли суб'єкт вчиняє посягання на труп людини, статую, манекена, приймаючи їх за живу людину. Замах з непридатними засобами буде, коли суб'єкт застосовує такі засоби, які за своїми якісними характеристиками не можуть заподіяти смерть потерпілому (зіпсута зброя, непридатні набої до неї, недостатня доза отрути тощо).

Умисні дії суб'єкта, які не заподіюють і об'єктивно не можуть заподіяти смерть потерпілому (ворожіння, проклинання тощо), не є замахом на вбивство. В судовій практиці дії, які в силу забобонності або явного невігластва суб'єкта, котрий намагався за допомогою надприродних сил заподіяти кому-небудь шкоду, правомірно розглядаються як виявлення наміру, так званий "голий умисел", що не є кримінально караним.

Помилка в способі дії має місце тоді, коли суб'єкт застосовує такий спосіб вчинення вбивства, який не може привести до заподіяння смерті потерпілого. Наприклад, винний закриває люк підземного резервуару, відкриває запірну засувку і заповнює його водою з метою заподіяти смерть особі, яка там перебуває. Однак смерть останньої не настає, оскільки вона скористалася для врятування резервним водогоном, що має автономну водозапірну засувку та вихід на поверхню.

Помилка в особі потерпілого має місце тоді, коли суб'єкт помилково заподіює смерть іншій особі, прийнявши її за ту особу, якій мав намір заподіяти смерть. При однаковому кримінально-правовому статусі цих потерпілих вчинене суб'єктом, залежно від обставин справи, належить кваліфікувати як умисне вбивство (ч. 1 або ч. 2 ст. 115). Водночас, якщо винний прагнув позбавити життя особу, яка є спеціальним потерпілим від іншого злочину (наприклад, злочину, передбаченого ст. 348), а помилково позбавляє життя іншу людину, яка не є потерпілим від такого злочину, його дії слід кваліфікувати за ст. 15 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за посягання на такого спеціального потерпілого, а також за відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Відхилення дії буде, наприклад, у випадку, коли суб'єкт, посягаючи на життя конкретної людини за допомогою вогнепальної зброї, промахується і з необережності заподіює смерть іншій людині, яка була поруч. Вчинене ним у цій ситуації належить кваліфікувати так: замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 і, залежно від обставин, ч. 1 або ч. 2 ст. 115) та вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119). Якщо ж необережна форма вини щодо заподіяння смерті іншій особі при цьому відсутня (казус), то вчинене суб'єктом слід кваліфікувати лише як замах на умисне вбивство.

Від замаху на вбивство людини необхідно відрізняти добровільну відмову від вчинення вбивства та дійове каяття. Виходячи із законодавчої конструкції добровільної відмови при незакінченому злочині (ст. 17), добровільна відмова від вчинення вбивства - це остаточне, з власної волі припинення суб'єктом діяння, спрямованого на заподіяння смерті іншій людині, при усвідомленні можливості завершення цього злочину. Добровільна відмова від вбивства людини, згідно з ч. 1 ст. 17, можлива на стадіях готування до вбивства і замаху на вбивство. Особа, яка добровільно відмовилася від вбивства потерпілого, підлягає кримінальній відповідальності лише за умови, що фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину. Всі інші співучасники злочину підлягають кримінальній відповідальності за готування до вбивства або замах на вбивство.

При готуванні до вбивства або замахові на вбивство можливе, зокрема, фактичне вчинення таких інших злочинів, як заподіяння тілесних ушкоджень, побої, мордування, катування, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, перевищення влади або службових повноважень. За таких умов, дії особи, яка добровільно відмовилася від доведення вбивства до кінця, належить відповідно кваліфікувати за статтями 121, 122, 123, 124, 125, 126, 263, 314, 365. Такий же підхід належить застосувати і при добровільній відмові від доведення до кінця інших злочинів проти особи.

При реальній сукупності злочинів (вбивства і готування до вбивства, замаху на вбивство або інших вчинених у різний час злочинів) вчинене суб'єктом підлягає самостійній кваліфікації за відповідними статтями КК України.

Дійове каяття може мати місце лише після вчинення вбивства або закінченого замаху на вбивство. Відповідно до ст. 45, особа, яка вчинила вбивство, яке є особливо тяжким злочином, не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Однак ця обставина може бути визнана такою, що пом'якшує покарання (ст. 66).

Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115, а також без ознак, передбачених статтями 116 - 118, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з помсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпілим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115.

7. Частина 2 ст. 115 передбачає відповідальність за кваліфіковані види умисного вбивства. Для кваліфікації умисного вбивства за ч. 2 ст. 115 необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115. При цьому слід мати на увазі, що у певних випадках кваліфікація умисного вбивства одночасно за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 виключається. Так, не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за пунктами 6 і 7. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за пунктами 6, 8, 9 ч. 2 ст. 115. Водночас, слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфікація (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115) можлива. Проте покарання за кожним з цих пунктів, при ідеальній сукупності злочинів, окремо не призначається.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115). Позбавлення життя однієї особи і замах на вбивство іншої не утворюють цієї кваліфікуючої ознаки і потребують кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч. 1 або відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115. Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох із них, а стосовно інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі причин, то вчинене кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115. При цьому вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо дії винного охоплювалися єдиним умислом і були вчинені, як правило, одночасно. Вбивство різних осіб може бути вчинене з різних мотивів. Якщо такий мотив є обтяжуючою обставиною, то вчинене слід кваліфікувати ще й за іншим відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 не має.

У разі умисного вбивства при вчиненні злочинів, в яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (зокрема ч. 3 ст. 110, ч. 3 ст. 161, ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 294, ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 378, ч. 3 ст. 399), дії винного слід кваліфікувати за частинами 1 або 2 ст. 115 та за статтею КК, яка передбачає відповідальність за злочин, де кваліфікуючою ознакою є загибель людей.

Умисне вбивство двох або більше осіб з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи утворює склад геноциду і залежно від обставин справи кваліфікується за ч. 1 ст. 442 або як замах на цей злочин.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли смерть заподіюється дитині, якій на момент позбавлення її життя не виповнилося 14 років, або жінка завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності. Вбивство дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, або вбивство жінки, яку винний помилково вважав вагітною, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 та, залежно від обставин справи, за відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Як умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115) належить кваліфікувати умисне вбивство особи, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, державу або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення цієї особи. Як умисне вбивство заручника кваліфікуються такі дії винного незалежно від того чи є він співучасником захоплення заручника (ст. 147), хоча мотив такого вбивства повинен мати зв'язок з цим злочином. Наприклад, бажання спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника, помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення заручника тощо.

У разі вчинення винним захоплення заручника і його умисного вбивства, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - ч. 2 ст. 147 і п. 3 ч. 2 ст. 115.

За п. 3 ч. 2 ст. 115 кваліфікується також вбивство викраденої людини (про поняття викрадення людини див. коментар до ст. 146).

При кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115) слід мати на увазі, що законом особлива жорстокість пов'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свідчать про виявлення винним особливої жорстокості.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних страждань шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, у т. ч. з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали потерпілому особливих страждань.

Особлива жорстокість може виявлятися у завданні потерпілому, при умисному позбавленні його життя, психічних чи моральних страждань - зганьблення честі, приниження гідності, заподіяння душевних переживань, глумління тощо.

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо воно супроводжувалось глумлінням над трупом, а так само в присутності близьких потерпілому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями спричиняє їм особливі страждання. Але знищення або розтин трупа з метою приховання вбивства не можуть вважатися вбивством з особливою жорстокістю.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, або матір'ю своєї новонародженої дитини, або при перевищенні меж необхідної чи уявної оборони, або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, хоча б його було вчинено з ознаками особливої жорстокості шляхом спричинення великої кількості тілесних ушкоджень або в присутності близьких потерпілому осіб, слід кваліфікувати, відповідно, за статтями 116, 117 або 118.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує спосіб вбивства, небезпечний для життя не тільки однієї людини, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. У випадку, коли при умисному вбивстві людини заподіяно тілесні ушкодження також іншим особам, дії винного слід кваліфікувати за п. 5 ч. 2 ст. 115 та відповідними статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Якщо при умисному вбивстві, вчиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), вчинене слід кваліфікувати за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115.

За наявності обставин, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, помилково вважав, що застосовує спосіб, який є небезпечним для життя багатьох осіб, тоді як цей спосіб фактично не був таким, має місце замах на умисне вбивство, передбачене п. 5 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) має місце у разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. Вилучення з корисливих мотивів органа чи тканини людини шляхом примушування або обману, що завідомо для суб'єкта злочину заподіяло смерть потерпілому, слід кваліфікувати, залежно від обставин справи, за відповідними частинами ст. 143 та п. 6 ч. 2 ст. 115.

Для наявності даного складу умисного вбивства не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув. Час виникнення корисливого мотиву (до початку чи під час позбавлення життя потерпілого) на кваліфікацію вчиненого як умисного вбивства з корисливих мотивів не впливає. У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, його дії не можна кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, а, залежно від обставин, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 115 та за ст. 185 чи 186. Сукупність злочинів матиме місце і в тому випадку, коли винний вчиняє умисне вбивство під час нападу або зразу ж після нього з метою заволодіння або утримання майна. За таких обставин вчинене слід кваліфікувати як умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) та розбій (ч. 4 ст. 187). Умисне вбивство, поєднане з вимаганням, належить кваліфікувати за п. 6 ч. 2 ст. 115 і ч. 4 ст. 189. Так само за сукупністю злочинів кваліфікується вчинення умисного вбивства з метою заволодіння предметами, відповідальність за заволодіння якими передбачена спеціальними нормами (зокрема, статтями 262, 308, 312, 313). Дії підбурювача умисного вбивства з корисливих мотивів необхідно кваліфікувати за ч. 4 ст. 27 і п. 6 ч. 2 ст. 115 незалежно від того, чи були його особисті мотиви щодо позбавлення життя потерпілого корисливими. Незаконне заволодіння особою транспортним засобом, поєднане з позбавленням життя потерпілого, слід кваліфікувати залежно від спрямованості її умислу та мотивації дій. За наявності корисливих мотивів вчинене потребує кваліфікації за п. 6 ч. 2 ст. 115 та ч. 3 ст. 289.

Умисним вбивством з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) є умисне вбивство, вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само умисне вбивство без будь-якої причини чи з використанням малозначного приводу. За наявності реальної сукупності умисного вбивства з хуліганських мотивів і хуліганства вчинене слід кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 та за відповідною частиною ст. 296. Коли під час хуліганства заподіяно смерть потерпілого з необережності, дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 та за ст. 119. Умисне вбивство в сварці чи бійці, які розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих відносин, хоча при цьому і було порушено громадський порядок, не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли позбавлення життя потерпілого здійснюється з метою не допустити чи припинити його правомірну діяльність у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського обов'язку, змінити характер такої діяльності або із помсти за неї. Під виконанням службового обов'язку розуміють діяльність особи, що входить у коло її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (зокрема, припинення правопорушення, повідомлення органам влади про вчинений злочин або готування до нього). Час, що пройшов з моменту виконання потерпілим свого службового чи громадського обов'язку, не впливає на кваліфікацію цього діяння за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство громадянина, який вживав заходів щодо припинення хуліганства, слід кваліфікувати за п. 8 ч. 2 ст. 115, і додаткової кваліфікації за п. 7 ч. 2 ст. 115 воно не потребує. Хуліганство і наступне вбивство особи, яка вживала заходів щодо припинення хуліганства, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати за відповідною частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 або ст. 348.

До числа близьких родичів належать: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки.

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча (у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю), працівника правоохоронного органу або його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку), судді, народного засідателя чи присяжного чи їхніх близьких родичів (у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя), захисника чи представника особи чи їхніх близьких родичів (у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги), представника іноземної держави (з метою впливу на характер їхньої діяльності або на діяльність держав чи організацій, які вони представляють, або з метою провокації війни чи міжнародних ускладнень) підлягає кваліфікації, відповідно, за статтями 112, 348, 379, 400, 443. Однак, коли умисне вбивство або замах на вбивство зазначених осіб вчинене за наявності інших обтяжуючих обставин, вказаних в ч. 2 ст. 115, вчинене кваліфікується ще й за відповідним пунктом цієї статті.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115) має місце за наявності в діях винної особи, спрямованих на позбавлення життя іншої особи, зазначеної мети. При цьому для наявності складу умисного вбивства з метою приховати інший злочин не має значення, намагався приховати винний закінчений злочин, готування до злочину чи замах на злочин. Не має також значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Потерпілим при такому вбивстві може бути будь-яка особа, яка володіє певною інформацією про вчинений злочин і ця обставина відома винному.

Якщо винний особисто вчинив інший злочин та умисне вбивство з метою його приховання, його дії слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 та за статтею КК, яка передбачає відповідальність за інший вчинений ним злочин. При цьому на кваліфікацію вчиненого не впливає роль, яку виконував винний при вчиненні іншого злочину,- був його організатором, підбурювачем чи пособником. Коли винний вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин, вчинений іншою особою, його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115 без додаткової кваліфікації за ст. 396. Якщо ж умисне вбивство з метою приховати злочин, вчинений іншою особою, було заздалегідь обіцяно, то вчинене винним слід кваліфікувати за п. 9 ч. 2 ст. 115 та як співучасть (пособництво) у вчиненні того злочину, який приховувався.

Умисне вбивство також кваліфікується за п. 9 ч. 2 ст. 115, якщо воно: а) вчинене винним з метою полегшити вчинення іншого злочину особисто; б) вчинене з метою полегшити вчинення злочину іншою особою.

Потерпілим при умисному вбивстві з метою полегшити вчинення іншого злочину є будь-яка особа, яка здатна у будь-якій формі перешкодити винному вчинити злочин. При цьому для кваліфікації вчиненого за п. 9 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи здійснив винний свій умисел на вчинення такого іншого злочину. Коли він вчинив цей інший злочин (злочини) або готування до вчинення цього злочину чи замах на його вчинення, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, залежно від стадії вчинення іншого злочину (наприклад, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 14 і ч. 3 ст. 312). Якщо ж винний вчинить заздалегідь обіцяне умисне вбивство з метою полегшити вчинення якогось злочину іншою особою, то він є співучасником (пособником) даного іншого злочину. Вчинене у таких випадках кваліфікується також за сукупністю злочинів (наприклад, п. 9 ч. 2 ст. 115, ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 312).

Умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115). Про поняття зґвалтування див. ст. 152 і коментар до неї, а про поняття насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом - коментар до ст. 153. Оскільки вбивство не є способом вчинення зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, то умисне вбивство в процесі зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом або одразу ж після їх вчинення слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за п. 10 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 152 або ч. 3 ст. 153. У випадках, коли умисне вбивство потерпілої особи з метою приховати зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом вчинено через деякий час після вчинення названих злочинів, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною статей 152 або 153 та за п. 10 ч. 2 ст. 115. За п. 10 ч. 2 ст. 115 слід кваліфікувати також і умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть з трупом людини.

Умисним вбивством, вчиненим на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115), є умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. В останньому випадку, коли доручення має форму угоди, умисне вбивство кваліфікується за п. 11 ч. 2 ст. 115 незалежно від того, коли було вчинено обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру - до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. Під діями матеріального характеру слід, зокрема, розуміти: сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо, а під діями нематеріального характеру - будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (наприклад, допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо).

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи є або підбурювачем, або організатором (якщо він не є співвиконавцем цього вбивства), і його дії слід кваліфікувати за частинами 3 або 4 ст. 27 і п. 11 ч. 2 ст. 115. Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за п. 11 і 12 ч. 2 ст. 115 як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 12 ч. 2 ст. 115, коли вбивство було замовлене групі осіб). Якщо ж замовник умисного вбивства, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливими, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника необхідно кваліфікувати за ч. 3 чи 4 ст. 27 і п. 6 та 11 ч. 2 ст. 115. Дії виконавця умисного вбивства на замовлення, якщо він також вчинив злочин з корисливих мотивів, кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115. Але п. 11 ч. 2 ст. 115 не може застосовуватися, коли замовлено не умисне вбивство, а будь-який інший насильницький злочин. Якщо, наприклад, замовник доручив виконавцеві заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого, то замовник підлягає кримінальній відповідальності за співучасть у злочині, який він організував або до вчинення якого підбурював, а виконавець - за той злочин, який фактично вчинив, окрім передбаченого п. 11 ч. 2 ст. 115.

У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого життя, але з незалежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 27, 14 (15) і п. 11 ч. 2 ст. 115.

Умисне вбивство визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), якщо у позбавленні життя потерпілого брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи, які заздалегідь (до початку цього злочину) домовилися про його спільне вчинення.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати для реалізації цього умислу.

З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання, в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство.

Якщо учасники групи осіб діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавляв життя одного потерпілого, дії кожного із них слід кваліфікувати як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб (пункти 1 і 12 ч. 2 ст. 115). У випадку, коли умисне вбивство вчинене за попередньою змовою організованою групою, дії її членів також слід кваліфікувати за п. 12 ч. 2 ст. 115. Якщо ж умисне вбивство вчинене злочинною організацією, озброєною бандою, терористичною групою чи терористичною організацією, не передбаченим законом воєнізованим або збройним формуванням, організованою групою, створеною з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, воно підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених п. 12 ч. 2 ст. 115 та, відповідно, ч. 1 ст. 255, ст. 257, ст. 2583, ч. 5 ст. 260, ст. 392.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116 - 118 КК, не підлягає кваліфікації за п. 13 ч. 2 ст. 115, якщо судимість особи за раніше вчинене умисне вбивство знята чи погашена в установленому порядку та на момент вчинення наступного умисного вбивства не спливли строки давності притягнення її до кримінальної відповідальності за раніше вчинене умисне вбивство, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49, коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Підставою для кваліфікації діяння за п. 13 ч. 2 ст. 115 є вчинення особою не лише вбивства, передбаченого ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 93, 94 КК 1960 р., а й умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, відповідальність за яке передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

Відповідальність за повторне умисне вбивство чи замах на нього настає незалежно від того, чи вчинила особа раніше умисне вбивство або замах на нього, чи була вона виконавцем або іншим співучасником умисного вбивства. Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене умисне вбивство або замах на нього, такі його дії підлягають самостійній кваліфікації, а наступне умисне вбивство слід кваліфікувати за п. 13 ч. 2 ст. 115. Подібним чином самостійно повинні кваліфікуватися діяння і у випадках, коли: а) спочатку вчинюється замах на умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115), а потім умисне вбивство (ч. 1 ст. 115); б) коли спочатку вчинюється вбивство за обтяжуючих обставин, а потім замах на умисне вбивство.

Якщо винний в різний час вчинив два замахи на умисне вбивство за обтяжуючих обставин і за перший з них не був засуджений, вчинене загалом потрібно кваліфікувати за частинами 2 або 3 ст. 15 і п. 13 ч. 2 ст. 115 та відповідними пунктами ч. 2 ст. 115, що передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Коли особа у різний час вчинила декілька умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 (реальна сукупність злочинів), її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених цими пунктами та за п. 13 ч. 2 ст. 115.

Вчинення умисного вбивства особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (за винятком умисних вбивств, передбачених статтями 116 - 118), як кваліфікуюча ознака, передбачена в п. 13 ч. 2 ст. 115, повинна застосовуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується.

 * * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (п. 11 ст. 32).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (ст. 52).

Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині" від 16 липня 1999 р. (ст. 15).

Інструкція щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку. Затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України N 226 від 25 вересня 2000 р.

Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості. Затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України N 179 від 29 березня 2006 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи".