Мы ВКонтакте

Стаття 116. Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Коментар:

1. Умисне вбивство, передбачене ст. 116, як і умисні вбивства, передбачені статтями 117 і 118, належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, яке значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

2. Об'єкт злочину - життя особи.

3. Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діями - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді смерті людини; 3) причиновим зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого.

Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. Фізіологічний афект не розглядається як медичний критерій неосудності, оскільки не є видом іншого хворобливого стану психіки. Така особа є, по суті, обмежено осудною (див. ст. 20 та коментар до неї). Фізіологічний афект потрібно відрізняти від патологічного афекту, який є тимчасовим розладом психічної діяльності, що слугує підставою для визнання особи неосудною (ч. 2 ст. 19). Для з'ясування, чи вчинено діяння в стані сильного душевного хвилювання, має проводитися судово-психіатрична експертиза.

Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.

Особливістю об'єктивної сторони даного складу злочину є те, що посягання на життя іншої особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого. Закон не уточнює, яким саме за характером має бути застосовуване потерпілим насильство. Таким чином, насильство, внаслідок якого виникає стан сильного душевного хвилювання, може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень, побої), так і психічним (погроза заподіяти фізичну, моральну чи майнову шкоду). Поняттям насильства у складі цього злочину охоплюються і будь-які інші дії насильницького характеру (незаконне позбавлення волі, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним способом тощо). Основна вимога, яка пред'являється до насильства у складі розглядуваного злочину,- спроможність викликати в особи стан сильного душевного хвилювання. Що стосується погроз, то очевидно, що найбільшу потенційну можливість у цьому плані мають найнебезпечніші види погрози, зокрема погроза вбивством, зґвалтуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, знищенням майна, заподіянням тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Встановлення реальної можливості спричинення тим чи іншим насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою стану сильного душевного хвилювання є питанням факту, яке повинно вирішуватися з урахуванням всіх обставин справи (характеру дій потерпілого, особливостей психічного стану винного, характеру відносин потерпілого з винним, обстановки, за якої застосовувалося насильство чи завдавалася тяжка образа, тощо).

Насильство, яке викликає у винного стан сильного душевного хвилювання, обов'язково має бути протизаконним. Протизаконний характер означає, що потерпілий не мав за законом права у даному випадку застосовувати таке насильство. Протизаконність дій потерпілого у даному випадку виступає причиною виникнення у винного специфічного емоційно-психологічного стану, який, у свою чергу, викликає відповідну його реакцію у вигляді заподіяння смерті потерпілому. Іншими словами, якби потерпілий не вчиняв протизаконних дій щодо винного чи інших осіб, винний, у свою чергу, не вчинив би протиправних дій щодо нього. Причиною виникнення стану сильного душевного хвилювання може бути протизаконне насильство з боку як приватної, так і службової особи, у т. ч. тієї, яка за своєю посадою чи характером виконуваних повноважень наділена законом правом застосовувати насильство до громадян (це, наприклад, працівники міліції, Служби безпеки України, члени громадських формувань з охорони громадського порядку, працівники органів і установ виконання покарань).

Систематичне знущання - особливо цинічне глузування, тривале кепкування над особою, образа дією чи словом, що мають багаторазовий (три і більше епізодів) характер. Воно може, зокрема, проявлятися у фізичному насильстві (нанесенні численних ударів, штовханні, нанесенні ран гострими предметами), безжалісному, грубому поводженні з потерпілим, що завдає йому фізичних та психічних страждань (позбавлення їжі, води, одягу), принизливому ставленні до потерпілого (постійні образи, цькування, цілеспрямоване висміювання, глум над ним тощо).

Тяжка образа - умисне грубе приниження честі і гідності суб'єкта, яке може бути вчинене у будь-якій формі - словом (усно, письмово), шляхом зображення, дією. Образою можуть бути визнані, наприклад, публічні цинічні зневажливі вислови, нецензурна лайка чи висловлення принизливих характеристик на адресу потерпілого або близьких йому осіб. Образа способом зображення може бути здійснена, зокрема, шляхом виконання карикатури чи компонованої фотографії, які зображують вказаних осіб у принизливому вигляді. Образа дією може полягати у цинічно-глузливому торканні до тіла потерпілого, демонструванні непристойних жестів, плювання в обличчя, зривання одягу з оголенням інтимних частин тіла тощо. До тяжкої образи слід також відносити іншу явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує честь і гідність суб'єкта або його близьких. Важливе значення для оцінки образи як такої, що є тяжкою, мають емоційні особливості суб'єкта, сприйняття ним факту образи.

Протизаконне насильство, систематичне знущання і тяжка образа можуть мати комбінований характер. Наприклад, нанесення тілесних ушкоджень може бути поєднане з висловленням погроз, особливо цинічним глузуванням, зневажливими висловлюваннями.

Виникнення стану сильного душевного хвилювання внаслідок застосування до особи насильства на законних підставах (наприклад, при затриманні її працівниками міліції у разі вчинення нею злочину чи іншого правопорушення) або ж не в результаті систематичного знущання або тяжкої образи виключає відповідальність особи, яка в такому стані умисно вчинила вбивство, за ст. 116.

У випадках, коли вбивство вчинено після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного потрібно кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за вчинення зазначених злочинів без пом'якшуючих обставин. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, що зменшує суспільну небезпечність злочину і пом'якшує покарання винного (п. 7 ст. 66).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей злочин може бути вчинений лише тоді, коли винний перебуває у стані сильного душевного хвилювання. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин. Крім того, характерною ознакою об'єктивної сторони цього злочину є обстановка його вчинення - вбивству має передувати протизаконне насильство, систематичне знущання або тяжка образа з боку потерпілого.

Злочин вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілого. Про поняття смерті людини див. коментар до ст. 115.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла до його вчинення 14-річного віку і перебувала під час вчинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.

Вчинення умисного вбивства службовою особою, яка перебувала в стані сильного душевного хвилювання, при перевищенні нею влади або службових повноважень слід також кваліфікувати за ст. 116. Додаткової правової оцінки за ч. 3 ст. 365 такі дії не потребують.

5. Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим (виникаючи раптово, він одразу й реалізується); 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Мотивами умисного вбивства в стані сильного душевного хвилювання (які не впливають на кваліфікацію вчиненого за ст. 116), як правило, є помста і ревнощі.

6. Умисне вбивство потерпілого в стані сильного душевного хвилювання може бути вчинене за обставин, які за законом (ч. 2 ст. 115) для умисного вбивства є обтяжуючими. Це може бути вбивство: двох і більше осіб, малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; з особливою жорстокістю; способом, небезпечним для життя багатьох осіб; у зв'язку з виконанням особою службового або громадського обов'язку (пункти 1, 2, 4, 5, 8 ч. 2 ст. 115). У таких випадках має місце конкуренція двох спеціальних кримінально-правових норм - норми, що містить склад злочину з пом'якшуючими обставинами, і норми, що містить склад злочину з обтяжуючими обставинами. За правилами кваліфікації злочинів перевага при правовій оцінці вчиненого за таких обставин надається нормі, що містить склад злочину з пом'якшуючими обставинами, тобто ст. 116.

 * * *

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 75, 76, 203, 204).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (пункти 9, 23, 28).