Мы ВКонтакте

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб -

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом катування є здоров'я, а додатковим обов'язковим - воля, честь і гідність особи.

2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у виді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причиновим зв'язком між вказаними діями і наслідками.

Про поняття побої див. коментар до ст. 126. Мучення (або заподіяння мук) - це дії, пов'язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих для здоров'я умовах тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені: умисне легке та середньої тяжкості тілесне ушкодження, різні посягання на статеву недоторканність особи, дії, характерні для мордування (про поняття мордування див. коментар до ст. 126), та інші, крім побоїв і мучення, форми насильства. Заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 чи 2 ст. 127 і частинами 1 чи 2 ст. 121. Якщо насильницькі дії були поєднані з позбавленням людини волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 127 і, відповідно, 146, 152, 153. Завдання побоїв і мордування під час катування повністю охоплюється ст. 127.

Загалом поняття "інші насильницькі дії" повинно тлумачитися якомога більш широко з тим, щоб охопити собою усі можливі причини заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов'язкових для України актів міжнародного законодавства, які визнають катування одним з видів жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання.

Так, у ст. 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін "катування" означає "будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне", і в цей термін не включаються тільки "біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково". При цьому підкреслено, що "ця стаття не завдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному законодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування".

Згідно з приміткою до принципу 6 Зводу принципів захисту всіх осіб, що підлягають затриманню або ув'язненню в будь-якій формі термін жорстокі, нелюдські чи такі, що принижують гідність, види поводження або покарання повинен тлумачитися таким чином, щоби забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань фізичного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув'язненої особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати стрес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний чи моральний опір.

В окремих актах Європейського суду зазначається, що до актів катування та іншого жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити такі, як позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання капюшонів, утримання в приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де особа ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо; надзвичайно жорстокою визнається затримка тривалістю в кілька років між винесенням та виконанням смертного вироку, коли держава не дотримується розумного строку для оскарження вироку і прийняття рішення про помилування; принижуючими гідність людини визнаються такі дії, як огоління голови, виставлення оголеної людини на очі інших людей, примушування одягатися так, щоби це викликало насмішки, примушування їсти неїстівні речовини тощо.

Оцінка акту як жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження залежить від сукупності таких обставин, як тривалість та інтенсивність відповідного поводження, його наслідки для здоров'я людини, стать, вік, попередній стан здоров'я та інші індивідуальні особливості потерпілого. Наприклад, у справі "Хохліч проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що в одиночній камері, де кілька місяців перебував заявник, яскрава лампа була увімкнена 24 години на добу, але, оскільки постійне світло не турбувало заявника, це не було розцінене як катування чи інше жорстоке поводження.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях не визнав актами катування (нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), зокрема: кількарічне невиконання судового рішення, винесеного на користь заявника; адміністративний арешт строком на сім діб з наступним утриманням заявника в камері, який був застосований на законних підставах.

Водночас, Європейський суд з прав людини визнав порушенням ст. 3 ("Заборона катування") Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: застосування фізичної сили до особи, позбавленої волі, яке не було вкрай необхідним через її власну поведінку і яке спричинило завдання кількох синців на тілі потерпілого; дев'ятимісячне утримання потерпілого у камерах, насичених тарганами, клопами і вошами, в яких на особу припадало від 1,3 до 2,5 м2, в яких через перевищення норм утримання потерпілий мусив розділяти ліжко з іншим затриманим і в яких було відсутнє достатнє світло; тривале утримання потерпілого під вартою в погано провітрюваній одиночній камері без доступу природного світла, де він був позбавлений контактів з іншими в'язнями та газет, іноді з позбавленням його необхідного лікування та їжі або з видачею їжі, непридатної для споживання; утримання в одиночній камері, де не вистачало світла, в якій не було можливостей дотримуватися гігієни (за відсутності туалету ув'язнений вимушений був користуватися відром), до того ж перед поміщенням до камери потерпілому примусово поголили голову; утримання засудженого до смертної кари (згодом - до довічного ув'язнення) у тісних камерах, природне освітлення до яких не потрапляло, майже за відсутності прогулянок і можливості зайнятися якоюсь діяльністю або контактувати з іншими людьми.

У міжнародному праві під катуванням розуміється завдання сильного болю чи страждань як фізичних, так і психічних, але катуванням не вважаються біль або страждання, які виникають лише в результаті законних санкцій, невіддільні від цих санкцій або викликаються ними випадково.

Визначення наявності ознак катування є компетенцією суду.

3. Суб'єкт катування загальний. Як правило, це особа, яка здійснює контроль над потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності. Так, тією чи іншою мірою можуть залежати: неповнолітні від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників та вихователів, хворі - від медичного персоналу та від інших осіб, які турбуються про них, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органів дізнання і слідчих тощо. У частині визначення суб'єкта цього злочину ст. 127 не зовсім узгоджена з положеннями Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, згідно з ч. 1 ст. 1 якої суб'єктом катування можуть бути тільки державні посадові особи чи інші особи, які виступають як офіційні.

За злочин, передбачений ст. 127, не можуть нести відповідальність особи, яким до вчинення злочину не виповнилось 16 років. Вчинення особою віком від 14 до 16 років насильницьких дій з метою, визначеною у ч. 1 ст. 127, за наявності підстав може тягнути відповідальність за статтями 121, 122 чи іншою статтею Особливої частини КК, з урахуванням положень ч. 2 ст. 22.

4. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127, характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою з чотирьох, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 127: 1) примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; 2) покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюється; 3) залякати його чи інших осіб; 4) дискримінувати його чи інших осіб.

Про поняття примушування див. коментар до статей 27, 40, 120, 122, 154, 173, 174, 180, 228, 280, 300, 303, 373, 386, 404, а про поняття залякування - коментар до ст. 122.

Під терміном "покарати", який слід тлумачити широко, у ст. 127 розуміється застосування до особи будь-яких заходів, які нагадують одне з існуючих або таких, що існували в історичному минулому кримінальних покарань або адміністративних чи дисциплінарних стягнень, у т. ч. так званих тілесних покарань.

Дискримінація - це обмеження прав людини чи групи людей за певною ознакою (ознакою раси, кольору шкіри, національності, рідної мови, політичних чи релігійних переконань, соціального походження, майнового стану, роду занять, місця народження чи проживання, статі, сексуальної орієнтації, віку, інвалідності, стану здоров'я тощо) або переслідування їх через наявність зазначених ознак.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою катування може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя особа чи у вчиненні яких вони підозрюються. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що цілі катування - примусити вчинити дії проти своєї волі, отримати відомості або визнання, залякати, дискримінувати,- можуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпілого і через іншу особу.

Мета отримати від потерпілого або іншої особи відомості чи визнання конкретизується законодавцем тому, що така мета є найбільш поширеною. Що ж до інших дій, що суперечать волі потерпілого або іншої особи, примушування до яких є метою цього злочину, то ними можуть бути будь-які дії, до яких особу спонукають. При цьому слід мати на увазі, що насильницькі дії, які вчиняються з метою: примусити людину до проведення небезпечних для її життя чи здоров'я дослідів над нею кваліфікуються за ч. 2 ст. 142; примусити людину до вилучення у неї органів чи тканин - за частинами 2 чи 3 ст. 143; примусити до вступу у статевий зв'язок, залежно від конкретних обставин, - за статтями 152, 153 чи 154; примусити священнослужителя до проведення релігійного обряду - за ч. 2 ст. 180; отримати чуже майно чи право на майно - за ст. 189; протидіяти законній господарській діяльності - за ст. 206; примусити до антиконкурентних узгоджених дій - за ст. 228; примусити неповнолітніх до участі у створенні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, - за ч. 3 ст. 300; примусити неповнолітніх до участі у створенні порнографічних предметів - за ч. 3 ст. 301; примусити до зайняття проституцією - за ст. 303; примусити представника влади, працівника правоохоронного органу, члена відповідного громадського формування до виконання явно незаконних дій - за ч. 3 ст. 342; примусити до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань - за ст. 355; примусити до відмови до давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих показань - за ст. 386; примусити начальника чи іншу особу, яка виконує обов'язки з військової служби, до порушення її обов'язків - за ст. 404. У випадках, коли передбачені ч. 2 ст. 142, частинами 2 чи 3 ст. 143, статтями 152, 153, 154, ч. 2 ст. 180, статтями 189, 206, 228, ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, статтями 303, 355 відповідні насильницькі дії, змістом яких є примушування, яке суперечить волі потерпілого, вчинюються службовою особою з використанням свого службового становища, їх треба додатково кваліфікувати за ч. 2 ст. 127.

Катування, вчинене з метою доведення особи до самогубства, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 120 і частинами 1 чи 2 ст. 127.

Саме за наявністю мети цей злочин слід відмежовувати від мордування (ч. 2 ст. 126). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122), а так само умисне завдання побоїв або інші насильницькі дії, вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126), слід відмежовувати від побоїв, мучення або інших насильницьких дій, вчинених з метою залякування потерпілого або інших осіб (ст. 127) за ознаками, що характеризують коло осіб, які залякуються, і ознаками об'єктивної сторони. Так, у ч. 2 ст. 122 йдеться, крім потерпілого, лише про його родичів, у ч. 2 ст. 126, крім потерпілого,- лише про близьких йому осіб, а у ст. 127 - про будь-яких осіб; наслідками відповідних дій відповідно до ст. 126 є завдання фізичного болю, а відповідно до ст. 127 - сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання.

Крім того, при кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 і ст. 127 за ознакою мети залякування слід враховувати, що у деяких випадках усі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони цих злочинів можуть збігатися (наприклад, коли умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що заподіяло сильного фізичного болю і фізичного та морального страждання, було вчинене з метою залякати потерпілого). У цьому зв'язку слід вказати на те, що відповідні положення цих статей конкурують і така ситуація вимагає законодавчого їх узгодження.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) службовою особою з використанням свого службового становища. Про поняття повторності і попередньої змови групи осіб див. статті 32 і 28 та коментар до 32, 28, а про поняття службової особи - ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

6. Умисне заподіяння смерті внаслідок катування потребує додаткової кваліфікації за ст. 115 (чи іншою статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство).

Згідно із Законом N 270-VI від 15 квітня 2008 р. абзац перший частини другої статей 365 і 373 доповнено словами "за відсутності ознак катування". Це означає, що побої, мучення або інші насильницькі дії, вчинені:

1) під час перевищення влади або службових повноважень службовою особою;

2) при допиті особою, яка проводить дізнання або досудове слідство, -

кваліфікуються за ч. 2 ст. 127 в усіх випадках, коли вони вчинені з метою: примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюється; залякати його чи інших осіб; дискримінувати його чи інших осіб.

Отже, навіть якщо особою, яка проводить дізнання чи досудове слідство, насильницькі дії щодо потерпілого вчинені з метою отримати від нього відомості чи визнання (показання), вони не можуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 373. Кваліфікація за цією нормою виключається також у разі, коли примушування давати показання (відомості чи визнання) при допиті зазначена особа поєднує зі знущанням над потерпілим, адже знущання, яке є різновидом мучення, що завдає моральних страждань, також підпадає під ознаки катування.

Так само з часу набрання чинності Законом N 270-VI від 15 квітня 2008 р. практично не може виникнути ситуація, за якої перевищення службовою особою влади чи службових повноважень, яке супроводжується насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, могло б кваліфікуватися за ч. 2 ст. 365.

Разом з тим, застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або перевищення дисциплінарної влади, якщо ці дії були вчинені шляхом мучення і заподіяли істотну шкоду, а також застосування насильства щодо підлеглого, вчинені з метою: примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання; покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним чи іншою особою або у скоєнні яких він чи інша особа підозрюється; залякати його чи інших осіб; дискримінувати його чи інших осіб,- треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 424 (адже у цій нормі немає слів "за відсутності ознак катування").

 * * * 

Конституція України (ст. 28).

Статут Організації Об'єднаних Націй (статті 55, 62, 73).

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р.

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (статті 7 і 10). Ратифікований СРСР 18 вересня 1973 р.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р. (ст. 3).

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987 р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, від 26 листопада 1987 р. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. (ст. 7).

Звід принципів захисту всіх осіб, що підлягають затриманню або ув'язненню в будь-якій формі. Резолюція 43/173 ГА Організації Об'єднаних Націй від 9 грудня 1988 р.

Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 18 грудня 1982 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Булинко проти України" від 21 червня 2005 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України" від 6 вересня 2005 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ассенов та інші проти Болгарії" від 28 жовтня 1998 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хохліч проти України" від 29 квітня 2003 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Алієв проти України" від 29 квітня 2003 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Янков проти Болгарії" від 11 грудня 2003 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" від 8 липня 2004 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Майзіт проти Росії" від 20 січня 2005 р.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 р.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України N 6 від 17 січня 1995 р. (п. 3).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (п. 27).