Мы ВКонтакте

Стаття 134. Незаконне проведення аборту

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, -

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Коментар:

1. Протиприродне переривання вагітності може бути патологічним (результатом певного захворювання жінки) або штучним. У свою чергу, штучний аборт поділяється на правомірний та незаконний, у т. ч. кримінально караний. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 134, визначається тим, що це діяння ставить у небезпеку життя і здоров'я вагітної жінки, може супроводжуватись різними ускладненнями - кровотечами, сепсисом, безпліддям, психічними аномаліями, гінекологічними та онкологічними захворюваннями, смертю тощо. Аборти не лише механічно, біологічно і психічно травмують організм жінки, а й негативним чином впливають на демографічну ситуацію в країні, нерідко стають причиною невиношування наступної вагітності (самовільних викиднів і передчасних пологів).

2. Об'єктом злочину є здоров'я вагітної жінки.

3. З об'єктивної сторони злочин може мати такі форми:

1) проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134);

2) незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здоров'я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134). Між діянням у цій формі та вказаними наслідками має бути причиновий зв'язок.

Проведення аборту - це протиправне штучне переривання вагітності жінки за наявності її згоди на проведення операції. Відповідальність за ст. 134 настає і у разі, коли жінка погоджується на переривання вагітності під впливом погроз з боку інших осіб. Особи, які не лише примушують жінку до штучного переривання вагітності, а й сприяють незаконному проведенню аборту (наприклад, надають приміщення, інструменти або заздалегідь обіцяють приховати сліди злочину), мають притягуватись до відповідальності за ч. 5 ст. 27, ст. 134 як пособники. Для встановлення факту передчасного переривання вагітності провадиться судово-медична експертиза, яка повинна відповісти на питання про те, був аборт мимовільним або викликаним штучно, проведеним самою жінкою або сторонньою особою, скільки часу минуло з моменту його проведення, яким способом був проведений аборт тощо.

Переривання вагітності незалежно від її тривалості без згоди потерпілої внаслідок застосованого до неї фізичного насильства (скажімо, в результаті нанесення їй удару чи побоїв) залежно від форми вини та інших обставин справи може бути кваліфіковане за статтями 121, 128 або 140. Інші способи штучного переривання вагітності можуть бути різними (медикаментозний, кюретаж порожнини матки, вакуум-аспіраторний тощо), на кваліфікацію за ст. 134 не впливають і враховуються при призначенні покарання.

Заподіяння смерті плоду людини після того, як почались фізіологічні роди і з'явилась можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини, є не абортом, а вбивством малолітньої дитини (ч. 2 ст. 115). Позбавлення життя дитини, яка опинилася поза утробою матері внаслідок передчасних родів або нещасного випадку, також слід розцінювати як вбивство. Не виключається кваліфікація вчиненого за сукупністю злочинів - як незаконне проведення аборту та вбивство, наприклад, з метою приховати раніше вчинений злочин.

Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів у невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю хворої жінки, здійснюється особою, яка має спеціальну медичну освіту, без згоди хворої або її законних представників на медичне втручання.

Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, у будь-якому разі визнається незаконним. Аборт, вчинений особою із спеціальною медичною освітою, тягне відповідальність за ч. 2 ст. 134 за наявності двох умов: 1) його незаконності; 2) спричинення тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої. Такі наслідки щодо проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, відіграють роль кваліфікуючих ознак.

Аборт визнається незаконним, якщо він, зокрема, здійснюється: 1) за наявності медичних протипоказань переривання вагітності незалежно від її строку (гострі запальні та інфекційні захворювання) або за наявності протипоказань до медикаментозного штучного переривання вагітності (підозра на позаматкову вагітність, ниркова або печінкова недостатність тощо) - у випадку застосування саме такого способу аборту; 2) не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров'я - пологових будинках, лікарнях, де є гінекологічні загальнохірургічні відділення, жіночих консультаціях тощо (наприклад, у домашніх умовах, службових приміщеннях, непрофільних медичних закладах); 3) за допомогою недозволених або заборонених засобів чи способів; 4) з порушенням порядку отримання згоди вагітної жінки або її законного представника на операцію; 5) фахівцем, який не є лікарем-акушером-гінекологом першої або вищої кваліфікаційної категорії,- у разі штучного переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів.

Вирішуючи питання про незаконність аборту, слід враховувати, що згідно з Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р.: 1) штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватись за бажанням жінки, якій виповнилось 14 років. Проведення штучного переривання вагітності у пацієнтки віком до 14 років або у недієздатної особи здійснюється за заявою її законних представників; 2) у випадках, установлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів. Таке переривання вагітності здійснюється у спеціалізованих акредитованих закладах охорони здоров'я за висновком комісії, утвореної відповідним органом охорони здоров'я, за наявності визначених Кабінетом Міністрів України підстав. До підстав медичного характеру належать: новоутворення; уроджені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії; розлади психіки та поведінки; хвороби ендокринної системи, розлади харчування та порушення обміну речовин; хвороби крові і кровотворних органів та окремі порушення із залученням імунного механізму; деякі інфекційні та паразитарні хвороби; хвороби нервової системи, системи кровообігу, органів дихання і травлення, сечостатевої системи, шкіри та підшкірної клітковини, кістково-м'язової системи та сполучної тканини. Підставами немедичного характеру визнаються: вік вагітної жінки менш як 15 років або більше як 45 років; вагітність внаслідок зґвалтування; настання інвалідності під час цієї вагітності.

Тривалість вагітності визначається від першого дня останнього нормального менструального циклу. Якщо дата останньої нормальної менструації невідома, тривалість вагітності визначається на основі найбільш надійних клінічних ознак. Строк вагітності визначається у повних днях чи повних тижнях.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 134, вважається закінченим з моменту фактичного переривання вагітності. При цьому факт вилучення плоду, який не здатен більше розвиватись, з організму матері не має значення для визнання злочину закінченим. Плодом визнається внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня вагітності до вигнання/вилучення з організму матері. Якщо особа вчинила всі дії, які з її погляду були необхідними для переривання вагітності (зробила ін'єкцію, здійснила хірургічне втручання тощо), однак вагітність перервати не вдалося, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 134.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 134, вважається закінченим з моменту настання певних суспільно небезпечних наслідків - тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої. Про поняття тривалого розладу здоров'я див. коментар до ст. 122, а про поняття безплідності - коментар до ст. 155. Смерть вагітної жінки може настати як під час незаконного проведення аборту, так і після закінчення операції.

Незаконне проведення аборту особою, яка має спеціальну медичну освіту, за відсутності зазначених у ч. 2 ст. 134 наслідків кримінальну відповідальність не тягне незалежно від тривалості вагітності. Це можна розглядати як прогалину у кримінально-правовому захисті майбутнього (ненародженого) життя, що є особливо неприпустимим з огляду на закріплення права на життя майбутньої дитини у ратифікованій Україною Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини.

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, є особа, яка досягла 16-річного віку і не має спеціальної медичної освіти. Це можуть бути: 1) лікарі, тобто особи, які отримали вищу медичну освіту, однак не мають спеціальної медичної підготовки і за характером своєї професійної діяльності не уповноважені на проведення операцій штучного переривання вагітності (наприклад, лікарі-стоматологи, окулісти); 2) особи середнього медичного персоналу (медичні сестри, акушерки, фельдшери тощо) або студенти медичних навчальних закладів; 3) особи, які не мають жодного відношення до медицини. КК не передбачає відповідальності жінки за штучне переривання своєї вагітності.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134, крім зазначених категорій осіб, можуть виступати особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі - акушери-гінекологи за фахом.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, характеризується прямим умислом.

Психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 134, є необережним. За наявності умислу до смерті, безплідності або тривалого розладу здоров'я дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 134 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК (наприклад, статтями 115, 121, 122).

У разі, коли тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої сталися внаслідок проведення аборту, який здійснювався на законних підставах лікарем з профільною медичною підготовкою, за наявності підстав вчинене слід кваліфікувати за ст. 140 або ст. 128 (ст. 119).

 

 * * *

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 50, 57, 58).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (ст. 281).

Постанова Кабінету Міністрів України "Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України" N 144 від 15 лютого 2006 р.

Нормативи надання медичної допомоги жіночому населенню за спеціальністю "Акушерство і гінекологія" в умовах акушерсько-поліклінічних лікувальних закладів. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України N 503 від 28 грудня 2002 р.

Нормативи надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України N 620 від 29 грудня 2003 р.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності. Затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України N 508 від 20 липня 2006 р.

Положення про Комісію органу охорони здоров'я з визначення показань до штучного переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів. Затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України N 508 від 20 липня 2006 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України N 6 від 17 січня 1995 р.

Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості. Затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України N 179 від 29 березня 2006 р.