Мы ВКонтакте

Стаття 136. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження, -

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам -

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого, -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Коментар:

1. Об'єкт цього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 135.

2. З об'єктивної сторони злочин може набувати таких форм:

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження;

2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані (за умови, що винна особа самостійно не може надати допомогу), якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

Обов'язковою ознакою злочину є причиновий зв'язок між бездіяльністю винного і відповідними наслідками.

Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення без допомоги, про зміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження - ст. 121 і коментар до неї.

Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, підприємства і організації та службові й інші особи, які зобов'язані за законом, іншим нормативним актом, або цивільно-правовим договором надавати допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135.

3. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя та здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб'єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16-річного віку, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом, іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом, іншим нормативним актом, або цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам, піклуватися про них, а також тих, хто сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за статтями 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується необережністю до бездіяльності і до наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень.

Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 136,- тільки необережністю.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1) ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.

 * * *

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (п. "в" ст. 10, ч. 2 ст. 11).

Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (ст. 1).