Мы ВКонтакте

Стаття 138. Незаконна лікувальна діяльність

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, -

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є життя або здоров'я особи, а його додатковим об'єктом - порядок надання громадянам якісної та кваліфікованої медичної допомоги.

Непрофесійне втручання у людський організм як унікальний за своєю складністю і непередбачуваністю об'єкт нерідко призводить до втрати дорогоцінного часу, який можна було б використати для ефективного лікування, а також здатне викликати тяжкі наслідки, у тому числі смерть людини.

Медична практика може здійснюватись за умови одержання ліцензії на такий вид діяльності та за умови дотримання кваліфікаційних, організаційних та інших ліцензійних вимог. Медична практика провадиться ліцензіатами за спеціальностями, які зазначаються в ліцензії відповідно до номенклатури лікарських спеціальностей та спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою та відповідно до обсягів, визначених кваліфікаційними вимогами, затвердженими МОЗ.

2. Об'єктивна сторона злочину виражається у занятті особою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу означає, що особа займається такою діяльністю, не отримавши у встановленому порядку відповідний дозвіл (ліцензію). Відсутність спеціального дозволу вбачається також у разі здійснення тих видів лікувальної діяльності, які не зазначені в отриманій ліцензії. Заняття лікувальною діяльністю передбачає такі дії, як огляд хворого, встановлення діагнозу, консультування, призначення до вживання ліків, визначення засобів, методів і прийомів впливу на організм людини, проведення процедур, хірургічне втручання тощо. При цьому не обов'язково, щоб лікувальна діяльність здійснювалась особою тривалий період і була для неї джерелом існування.

У разі, якщо незаконна лікувальна діяльність здійснюється забороненими методами чи засобами, вчинене підлягає кваліфікації за ст. 138 і додатково, залежно від конкретного забороненого методу чи засобу, за статтями 141, 142, 143, 314, 315, 324 тощо. Якщо особа, не маючи належної медичної освіти, підроблює та (або) використовує завідомо підроблений документ, який засвідчує начебто її відповідність єдиним кваліфікаційним вимогам у сфері медицини, дії винного слід додатково кваліфікувати за відповідною частиною ст. 358. Кваліфікація за сукупністю злочинів, передбачених статтями 138, 190, буде правильною за умови, що винний усвідомлює неефективність і марність прийомів і методів, які використовуються ним під час незаконної лікувальної діяльності і лише виконують роль засобу шахрайського заволодіння чужим майном.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти спричинення смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. При цьому під хворим розуміється не тільки особа, яка насправді має певне захворювання, а й будь-яка інша особа, яка звернулась до винного тому, що сама вважала себе хворою або її вважали хворою батьки, опікуни тощо. Для інкримінування особі ст. 138 необхідно довести, що вказані суспільно небезпечні наслідки перебувають у причиновому зв'язку з незаконним лікарюванням. Заняття медичною практикою особою, яка не має належної медичної освіти, без отримання ліцензії на такий вид підприємництва, що не мало своїм наслідком тяжких наслідків для потерпілого, тягне за собою відповідальність за ст. 203. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, кваліфікується за ст. 134.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не має належної медичної освіти.

Згідно із законодавством про охорону здоров'я лікувальною (медичною та фармацевтичною) діяльністю можуть займатись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Отже, особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів: а) диплом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні; б) свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні; в) свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії; г) сертифікат про присвоєння звання лікаря-спеціаліста. Лікарі, які не працюють за конкретною спеціальністю понад три роки, допускаються до медичної практики після проходження у встановленому порядку стажування.

Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності в Україні на підставі рішень МОЗ або іншої уповноваженої установи (наприклад, для фахівців-фармацевтів - це рішення обласного виробничого об'єднання "Фармація"). На підставі поданих документів залежно від рівня кваліфікації визначаються додаткові умови, виконання яких дасть змогу встановити відповідність рівня кваліфікації заявника кваліфікаційним вимогам (підготовка в інтернатурі, стажування з присвоєнням звання лікаря (провізора), легалізація кваліфікаційної категорії тощо).

До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до законодавства про охорону здоров'я, прирівнюються особи без спеціальної освіти, які здійснюють діяльність у галузі народної медицини. Народна медицина (цілительство) - це методи оздоровлення, профілактики, діагностики і лікування, що ґрунтуються на досвіді багатьох поколінь людей, усталені в народних традиціях і не потребують державної реєстрації. Різновидами такої медицини визнаються, зокрема, аромотерапія, біоенерго-інформотерапія, іридодіагностика, мануальна терапія, фітотерапія. Право на заняття народною медициною (цілительством) мають особи, які отримали спеціальний дозвіл, виданий МОЗ або уповноваженим ним органом. МОЗ встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються цілительством, порядок заняття народною медициною, а так само порядок видачі та анулювання спеціального дозволу на заняття цілительством.

Якщо цілитель, отримавши спеціальний дозвіл на заняття народною медициною, порушує належні умови проведення такої діяльності (наприклад, здійснює цілительство на масову аудиторію, у тому числі з використанням ЗМІ), вчинене має розцінюватись як порушення встановлених законодавством вимог щодо заняття народною медициною (ст. 462 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.), а за наявності до цього підстав - за ч. 1 ст. 202. Якщо цілитель займається лікувальною діяльністю не у галузі народної медицини, - вчинене може кваліфікуватись за ст. 138.

Право лікарювання у межах, визначених законодавством про охорону здоров'я, мають такі представники медичного персоналу, як лікар, фельдшер, акушер, медична сестра. Медичною практикою дозволяється займатись лише за спеціальністю, визначеною у сертифікаті або посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповідних медичних спеціальностей, які затверджуються МОЗ. Якщо особа бажає застосувати методи, не передбачені кваліфікаційними вимогами певної спеціальності, але дозволені у медичній практиці для лікарів або середнього медичного персоналу, до документів, які подаються для отримання ліцензії на заняття медичною практикою, додається посвідчення про опанування такими методами в закладах, яким надано право видавати посвідчення до диплома певної спеціальності державного зразка.

Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до документально посвідченої спеціальності, у контексті відповідальності за ст. 138 також слід визнавати особами, які не мають належної медичної освіти. Не є суб'єктом цього злочину, наприклад, медична сестра, яка за плату робить призначену хворому медичну маніпуляцію, або лікар-окуліст, який за плату оглядає хворого і рекомендує йому окуляри. Якщо ці медичні послуги надаються в державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, то незаконна вимога їх оплати може бути кваліфікована за ч. 1 ст. 184 або за ст. 354.

Якщо особа з належною медичною освітою займається проведенням розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу чи інших методів психічного або біоенергетичного впливу без отримання на такий вид медичної практики спеціального дозволу МОЗ, то вчинене, за наявності інших необхідних ознак злочину, має кваліфікуватися за ст. 142.

4. Суб'єктивна сторона злочину визначається ставленням до наслідків і характеризується необережністю.

 * * * 

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 74 - 75).

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (ст. 462).

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.

Наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про подальше удосконалення атестації лікарів" N 359 від 19 грудня 1997 р.

Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатись медичною і фармацевтичною діяльністю. Затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України N 195 від 25 грудня 1992 р.

Наказ Міністерства охорони здоров'я України N 48 від 17 березня 1993 р. "Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності".

Порядок надання права на професійну діяльність в Україні особам, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн. Затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України N 118-С від 19 серпня 1994 р. (у редакції наказу N 410 від 27 червня 2006 р.).

Положення про порядок проведення атестації лікарів. Затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України N 359 від 19 грудня 1997 р.

Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини. Затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України N 36 від 11 лютого 1998 р.

Інструкція про порядок надання Комітетом з питань народної і нетрадиційної медицини при Міністерстві охорони здоров'я України спеціального дозволу для провадження медичної діяльності в галузі народної і нетрадиційної медицини. Порядок проведення атестації та експертизи цілительських здібностей осіб, які виявили бажання займатись медичною діяльністю в галузі народної і нетрадиційної медицини. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України N 195 від 10 серпня 2000 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики. Затверджені наказом Держпідприємництва та Міністерства охорони здоров'я України N 38/63 від 16 лютого 2001 р.

Статут державного підприємства "Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини Міністерства охорони здоров'я України". Затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України N 522 від 27 липня 2006 р.