Мы ВКонтакте

Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Коментар:

1. Об'єктом злочину є порядок збереження лікарської таємниці, який забезпечує належний стан здоров'я громадян.

2. Його предметом є лікарська таємниця - певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина.

Відповідно до ст. 286 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні; забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Лікарською таємницею є, зокрема, відомості про:

а) факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному закладі чи перебування в психоневрологічних закладах для соціального захисту або спеціального навчання, а також інші відомості про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя;

б) зараження особи інфекційною хворобою, що передається статевим шляхом, проведені медичні огляди та обстеження з цього приводу, дані інтимного характеру, отримані у зв'язку з виконанням професійних обов'язків посадовими особами та медичними працівниками закладів охорони здоров'я;

в) результати медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (вони повідомляються лише цим особам. При цьому приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним).

Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таємниці (інформації для пацієнта). Остання передбачає відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов'язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.

Незаконне розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ чи іншої невиліковної інфекційної хвороби та його результатів тягне відповідальність тільки за ст. 132. Розголошення лікарської таємниці, якщо вона водночас є таємницею слідства, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 145 і 387.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується діянням у виді розголошення лікарської таємниці, тяжкими наслідками, а також причиновим зв'язком між діянням і наслідками. Поняття розголошення означає усну чи письмову розповідь стороннім особам про зміст документів, що містять лікарську таємницю, у т. ч. через засоби масової інформації, та інше віддання гласності певних відомостей.

Способами розголошення можуть бути також: публічна демонстрація особи, яка страждає на психічний розлад, фотографування її чи кінозйомка, відеозапис, звукозапис без згоди цієї особи або без згоди її законного представника та лікаря-психіатра, який надає психіатричну допомогу, з наступним розповсюдженням фотознімків, кіно-, відео- чи звукових стрічок тощо.

Відповідно до законодавства України не вважається розголошенням лікарської таємниці:

1) передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психіатричної допомоги за усвідомленою згодою цієї особи або її законного представника іншим особам в інтересах самої особи, яка страждає на психічний розлад, для: а) проведення обстеження та лікування; б) захисту її прав і законних інтересів; в) здійснення наукових досліджень, публікацій в науковій літературі, використання у навчальному процесі;

2) передача відомостей про стан психічного здоров'я особи та про надання їй психіатричної допомоги без згоди цієї особи або без згоди її законного представника для: а) організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; б) провадження дізнання, досудового слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду;

3) вписування у листку непрацездатності, що видається особі, яка страждає на психічний розлад, діагнозу психічного розладу за згодою цієї особи.

Тяжкими наслідками розголошення вказаних відомостей можуть бути визнані самогубство чи самоскалічення потерпілого, серйозне загострення його хвороби внаслідок переживань тощо. Настання таких наслідків розголошення лікарської таємниці, як самогубство потерпілого, заподіяння йому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень не охоплюється ст. 145 і за наявності підстав потребує додаткової кваліфікації за статтями 120, 128.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є медичні працівники та інші особи, у т. ч. і службові, яким відповідна інформація стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків. Для кваліфікації злочину не має значення, була така інформація довірена особі (надана за обліковим документом) чи стала відома за інших обставин (навіть і випадково, але у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків - обов'язків лікаря, адвоката, нотаріуса, вихователя, спеціаліста-психолога тощо).

Суб'єктом цього злочину не є: а) сама особа, стану здоров'я якої стосується лікарська таємниця та її законний представник; б) особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням громадських чи інших, крім професійних і службових, обов'язків, стала відома лікарська таємниця, незважаючи на те, що цим особам законами України (зокрема, Законом "Про психіатричну допомогу") також прямо заборонено її розголошувати.

5. З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується змішаною формою вини: прямим або непрямим умислом до діяння і необережністю до його наслідків.

 * * *

Конституція України (статті 31, 32).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 285 - 286).

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. (ст. 30).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 39, 40).

Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. (статті 3, 23, 31, 47, 48).

Закон України "Про психіатричну допомогу" від 22 лютого 2000 р. (ст. 6).

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 р. (ст. 26).

Рішення Конституційного Суду України у справі К. Г. Устименка N 18/203-97 від 30 жовтня 1997 р.