Мы ВКонтакте

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути громадська безпека, життя та здоров'я особи, власність тощо.

2. Об'єктивна сторона його характеризується суспільно небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як заручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути особи, які завідомо для винного є представниками влади, працівниками правоохоронних органів та їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або тримаються як заручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслужбових) осіб до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з іншими особами створює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукупність).

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи.

Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи унеможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути вищими за погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена. Тривалість тримання особи як заручника значення для кваліфікації не має і враховується при призначенні покарання.

Захоплення заручників із числа осіб, що відбувають покарання у виправній установі і наступна злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи про їх звільнення, за наявності інших необхідних ознак злочину, передбаченого ст. 391, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 147 і 391.

Так само утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 147 і 189, 206, 315 або 343, висування до родичів затриманого, фізичної або службової особи, наприклад, вимог про передачу чужого майна, права на майно чи вчинення дій майнового характеру (вимагання), про припинення зайняттям господарською діяльністю чи обмеження її, укладення угоди чи не виконання укладеної угоди (протидія законній господарській діяльності), про вживання іншою особою наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), про прийняття незаконного рішення працівником правоохоронного органу (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу) тощо.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути тільки необережним.

Якщо винний свідомо припускає, що внаслідок захоплення як заручника особи (наприклад, особи, яка перебуває у реанімації у зв'язку з тяжкою хворобою) може настати її смерть, то його психічне ставлення до смерті заручника, що настала, не охоплюється ч. 2 ст. 147 і потребує додаткової кваліфікації за відповідними частиною і пунктом ст. 115.

Дії особи, яка захопила або тримала особу як заручника і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 147 за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. 3 ч. 2 ст. 115.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо).

Вчинення чи невчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення заручника.

Адресатом вимоги можуть бути такі суб'єкти:

1) державна або інша установа, підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т. ч. іноземні або міжнародні;

2) родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі). Про поняття родичі див. коментар до ст. 122;

3) службові особи. Про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

5. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття неповнолітній, організована група, погроза, знищення людей див. коментар, відповідно, до статей 66, 28, 129, 113.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у т. ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, спричинення великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо. При цьому, крім безпосередньо заручника, потерпілими від цього злочину можуть бути визнані й інші особи, що постраждали під час захоплення або тримання особи як заручника.

 * * *

Конституція України (статті 28 - 29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р. УРСР приєдналась до Конвенції 8 травня 1987 р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987 р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (глави 20 - 22).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 26 березня 1993 р. "Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі" (пункти 10 - 11).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (пункти 9, 12).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 2 від 7 лютого 2003 р. "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (п. 7).