Мы ВКонтакте

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи, -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин.

3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є честь і гідність особи, а також - крім випадків, коли угода, об'єктом якої є людина, укладається за згодою цієї ж людини,- воля особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя та здоров'я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень.

2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 149 дає змогу дійти висновку, що з об'єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах:

1) торгівля людьми;

2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина;

3) вербування людини;

4) переміщення людини;

5) переховування людини;

6) передача людини;

7) одержання людини.

Поняття торгівля людьми в Протоколі про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, а так само і в інших актах міжнародного законодавства, які є чинними і для України, означає "здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей", які вчинюються певними способами.

Той факт, що український законодавець, на відміну від міжнародних актів, торгівлю людьми виділив як окрему форму злочину, відмінну від таких його форм, як вербування, перевезення (переміщення), передача, приховування або одержання людини, означає, що у ст. 149 під торгівлею людьми слід розуміти власне торгівлю, тобто вчинення актів купівлі-продажу людей.

Здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, передбачає здійснення таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу, та будь-які інші, за якими особа передається для експлуатації.

Не можна вважати здійсненням незаконної угоди, об'єктом якої є людина, дії особи (сутенера), яка зводить проститутку з клієнтом, оскільки у таких випадках людина передається іншій особі фактично не у володіння, а лише у тимчасове користування.

Під вербуванням людини слід розуміти досягнення домовленості шляхом безпосереднього наймання, тобто запрошування і набору добровольців ніби для участі у певній діяльності.

Переміщення людини - це зміна її місця перебування шляхом перевезення та іншого переміщення її як через державний кордон України, так і в межах території України. При цьому дії винного, пов'язані з незаконним переміщенням людини через державний кордон України, потребують додаткової кваліфікації за ст. 332, а у випадках, коли для перетинання державного кордону були викрадені чи підроблені і використані завідомо підроблені документи, - ще й за відповідними частинами статей 357 і 358. Якщо жертва торгівлі людьми перетинає державний кордон України на підставі належних документів, ст. 332 застосуванню не підлягає.

Переховування людини передбачає розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції і т. ін.

Під передачею і одержанням людини треба розуміти відповідні фактичні дії, вчинені після вчинення стосовно неї акту купівлі-продажу, вербування, переміщення тощо, пов'язані з переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до іншої.

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві (а специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються,- людина,- хоча й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на незаконні, але залишає незмінною зовнішню правову оболонку; недаремно законодавець у статті 149 використовує термін цивільного права - "угода"), то злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором купівлі-продажу, який de-facto означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо передбаченого договором між сторонами.

Злочин у його третій - сьомій формах є закінченим з того моменту, коли жертва злочину, відповідно, завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.

Як випливає із примітки 3 до ст. 149, обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149, якщо він вчинюється у третій - сьомій формах, крім випадків вчинення його стосовно малолітнього та неповнолітнього, є спосіб. Він може альтернативно проявлятися у використанні: 1) обману; 2) шантажу; 3) уразливого стану особи. Більш небезпечні способи вчинення цього злочину розглядаються як його кваліфікуючі ознаки (див. нижче).

Обман як спосіб вербування, переміщення, переховування, передачі, одержання людини полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (наприклад, відомостей про те, що він буде брати участь у конкурсі або отримає широкі можливості для працевлаштування за кордоном) або приховуванні певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого (наприклад, відомостей про дійсні умови праці, розміри і порядок виплати заробітку). Про поняття обман див. також коментар до статей 190, 192, 225, а про поняття шантаж - коментар до статей 120 і 303.

Грубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману, у т. ч. стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України (ст. 173), слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 149, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони, об'єкта та суб'єкта. Передусім треба мати на увазі, що при вчиненні злочину, передбаченого ст. 149, обман застосовується, як правило, під час вербування, а при вчиненні злочину, передбаченого ст. 173, - вже під час виконання угоди про працю.

Поняття уразливого стану особи міститься у примітці 2 до ст. 149. Відповідно до цього поняття про уразливий стан особи може свідчити викликана суб'єктивними чи об'єктивними причинами: 1) нездатність особи (або ж її нездатність повною мірою): а) усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; б) приймати за своєю волею самостійні рішення; в) чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, а так само 2) збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. Незважаючи на зовні всеохоплююче визначення цього поняття, воно залишається оціночним: лише органи досудового розслідування і суд можуть на підставі конкретних обставин справи встановити, чи був стан особи насправді уразливим. Уразливим стан особи слід визнавати в усіх випадках, коли за обставинами справи її згода на вербування, переміщення, переховування, передачу чи одержання була вимушеною, одержаною під впливом зазначених суб'єктивних та/або об'єктивних причин і не відповідала її справжнім інтересам.

Порушення посадовими особами порядку або строків подання інформації про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки (піклування) батьків, для централізованого обліку, тягне відповідальність за ст. 1842 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. Якщо такі дії вчинені з метою продажу цих дітей, вони можуть розглядатися як готування до злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 (за ознаками вчинення його щодо неповнолітнього і з використанням службового становища).

3. Суб'єкт злочину загальний. Вчинення злочину службовою особою та вчинення злочину особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, розглядаються як його кваліфікуючі ознаки.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Крім того, для третьої і наступних його форм (вербування, переміщення, переховування, передача і одержання людини) обов'язковою ознакою є мета експлуатації людини.

Що ж стосується двох перших форм, то торгівля людьми та здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, мають тягнути кримінальну відповідальність за ст. 149 незалежно від того, чи вчинені вони із зазначеною метою. Інший підхід унеможливив би притягнення до відповідальності особи, яка здійснила продаж людини або передала її за іншою угодою, адже за допомогою існуючих процесуальних засобів практично неможливо довести, що винною особою факт подальшої - після продажу або іншої передачі - експлуатації людини усвідомлювався як неминучий (тим більше неможливо довести, що для інтелектуальної ознаки умислу особи, яка продала дитину, характерним є усвідомлення того, що в подальшому покупець усиновить дитину, маючи за мету наживу). Вказана мета може бути доведена, як правило, лише у випадках, коли винна особа систематично поставляє певним покупцям дітей для використання їх як жебраків або жінок для сексуальної експлуатації тощо. У більшості ж випадків продавцю насправді байдуже - буде покупець використовувати продану йому особу в порнобізнесі чи одружиться з нею.

Психічне ставлення до тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст. 149, може характеризуватися тільки необережністю.

Мета експлуатації розкривається у примітці 1 до ст. 149. Під експлуатацією розуміються, серед інших її можливих форм, насамперед:

1) всі форми сексуальної експлуатації;

2) використання в порнобізнесі;

3) примусова праця або примусове надання послуг;

4) рабство або звичаї, подібні до рабства;

5) підневільний стан;

6) залучення в боргову кабалу;

7) вилучення органів;

8) проведення дослідів над людиною без її згоди;

9) усиновлення (удочеріння) з метою наживи;

10) примусова вагітність;

11) втягнення у злочинну діяльність;

12) використання у збройних конфліктах.

Сексуальна експлуатація - це вид експлуатації праці особи у сфері проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув'язненим та деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у тій чи іншій країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.

Торгівля людьми, поєднана з подальшим втягненням потерпілої особи у проституцію чи з примушуванням її до заняття проституцією, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 149 і 303.

Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у тій чи іншій країні чи незаконний вид підприємництва, пов'язаний з проституцією, утриманням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру тощо. Використання у порнобізнесі означає використання особи як сутенера, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.

Примусова праця передбачає працю, до якої особа примушується насильством чи будь-яким іншим способом і внаслідок якої відбувається присвоєння матеріальних результатів її праці (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами примусової праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Примусове надання послуг є різновидом примусової праці, коли остання здійснюється у сфері послуг. Експлуатація дитини, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без вербування, перевезення (переміщення), передачі, приховування та одержання, кваліфікується тільки за ст. 150 (детальніше про відмежування злочинів, передбачених статтями 149 і 150, див. коментар до ст. 150).

Рабство, згідно з Конвенцією про рабство,- це стан чи становище людини, щодо якої здійснюються атрибути права власності чи деякі з них.

Під звичаями, подібними до рабства, у Додатковій конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, розуміються:

а) боргова кабала, тобто стан чи становище, що виникає внаслідок застави боржником у забезпечення боргу особистої праці або праці залежної від нього особи, якщо належним чином обумовлена цінність виконуваної роботи не зараховується в погашення боргу або якщо тривалість цієї роботи не обмежена і характер її не визначений (на практиці в таке становище потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у дім розпусти іншої країни, власник якого, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї всі документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку);

б) кріпацький стан, тобто таке користування землею, коли користувач зобов'язаний за законом, звичаєм чи угодою жити і працювати на землі, що належить іншій особі, і виконувати визначену роботу для такої іншої особи, за винагороду або без такої, і не може змінити цей свій стан;

в) будь-який інститут чи звичай, через які: жінку обіцяють за винагороду видати або видають заміж, без права відмовлення з її боку, її батьки, опікун, родина або будь-яка інша особа або група осіб; чоловік жінки, його родина або його клан, за винагороду або без такої, мають право передати її іншій особі; жінка після смерті чоловіка передається у спадщину іншій особі;

г) будь-який інститут чи звичай, в силу яких дитина передається одним або обома своїми батьками чи своїм опікуном іншій особі, за винагороду або без такої, з метою експлуатації цієї дитини чи її праці.

Згідно зі ст. 7 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, під особою, яка перебуває у підневільному стані, розуміється особа, яка перебуває у стані чи становищі, створеному в результаті інститутів чи звичаїв, подібних до рабства.

Про поняття вилучення органів див. коментар до ст. 143, а проведення дослідів над людиною - коментар до ст. 142.

Усиновлення (удочеріння) - це здійснене на підставі рішення суду (а стосовно дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, з дозволу урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини) прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина. Під метою наживи при усиновленні (удочерінні) треба розуміти мету, яка досягається шляхом отримання будь-якої матеріальної вигоди або уникнення від певних витрат завдяки усиновленню (удочерінню). Втягнення усиновленої дитини з метою наживи у зайняття жебрацтвом, азартними іграми або у злочинну діяльність охоплюється ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 304 не потребує.

Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою її усиновлення (удочеріння), не можуть кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за частинами 2 або 3 ст. 149.

Примусова вагітність означає посягання на волю жінки, пов'язане з тим, що вона завагітніла, у т. ч. шляхом штучного запліднення, у примусовому порядку.

Примусова вагітність, звернення в сексуальне рабство, примушування до проституції за Римським статутом Міжнародного кримінального суду (ст. 7) у певних випадках розглядаються як міжнародні злочини проти людяності, які може бути вчинено, наприклад, з метою зміни етнічного складу якого-небудь населення чи з метою вчинення інших серйозних порушень міжнародного права. Тому, якщо акт торгівлі людьми вчинено з метою примусової вагітності чи іншої експлуатації в контексті геноциду, вчинене слід кваліфікувати за ст. 442 КК України.

Втягнення у злочинну діяльність - це дії, пов'язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, шантаж, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховування слідів злочину, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схилення її до вчинення злочину та ін.). Детальніше про втягнення у злочинну діяльність див. коментар до ст. 304. Втягнення дитини у злочинну діяльність охоплюється ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 304 не потребує.

Використання у збройних конфліктах передбачає використання особи для виконання нею бойових завдань, пов'язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

Вербування повнолітньої людини з метою використання її у збройних конфліктах інших держав потребує кваліфікації тільки за ч. 1 ст. 447, а якщо такі дії вчинюються з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або з використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності,- то ще й за частинами 1, 2 чи 3 ст. 149. Вербування неповнолітньої людини з метою використання її у збройних конфліктах інших держав охоплюється частинами 2 або 3 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 447 не потребує.

Перелік форм, в яких може виявитися експлуатація людини, наведений у примітці 1 до ст. 149, не є вичерпним. Саме тому тільки за ст. 149, без посилання на статті 143 і 144, має кваліфікуватися торгівля людьми, вчинена зокрема з метою трансплантації не лише органів, а й тканин людини або з метою вилучення крові у людини-донора.

5. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) службовою особою з використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності; 7) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 8) з погрозою застосування такого насильства (ч. 2 ст. 149).

Про поняття неповнолітній див. коментар до ст. 66, про поняття попередня змова групи осіб - коментар до ст. 28, а про поняття насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, і погроза застосування такого насильства - коментар до ст. 186. Неповнолітньою жертва злочину має бути на момент укладення відповідної угоди щодо неї.

Кілька осіб - це дві і більше особи незалежно від їхнього віку та інших ознак, які виступають як потерпілі, незалежно від того, одночасно чи в різний час щодо них були вчинені відповідні діяння. Вчинення передбачених ч. 1 ст. 149 дій щодо однієї і тієї самої особи у різний час за відсутності інших обтяжуючих обставин кваліфікується за ч. 1 ст. 149.

Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Використання службового становища передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою. Нею може бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку дитини, представник Державної прикордонної служби України, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо. Якщо злочин, передбачений ч. 2 ст. 149, вчинено службовою особою - працівником правоохоронного органу, його треба додатково кваліфікувати за ч. 3 ст. 364, крім випадків, коли працівник правоохоронного органу є військовою службовою особою (наприклад, військовослужбовцем Військової служби правопорядку у Збройних Силах України).

Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися про службове підпорядкування, підкорення чужій, більш сильній волі, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Так, тією чи іншою мірою неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи - від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти - від викладачів та адміністрації навчальних закладів, хворі - від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про направлення на лікування, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органів дізнання, слідчих і прокурорів, підсудні - від суддів та ін. Дружина може перебувати у залежності від свого чоловіка або батько чи мати - від сина чи доньки. У кожному конкретному випадку встановлення наявності відповідної залежності є компетенцією органів досудового розслідування та суду.

6. Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину визнається вчинення тих самих дій: 1) щодо малолітнього; 2) організованою групою; 3) у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 149).

Про поняття малолітній див. коментар до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я і погроза застосування такого насильства,- коментар до ст. 187, а про поняття організована група - коментар до ст. 28. Якщо торгівля людьми пов'язана з переміщенням їх через державний кордон України, членами такої групи є також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншим особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють об'єктивну сторону цього злочину, ними виконувались.

Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, тяжка венерична хвороба, втрата репродуктивної здатності, переривання вагітності, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, тощо), заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, самогубство жертви злочину чи зникнення її безвісти (відповідно до статей 43 і 46 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., якщо в місці постійного проживання особи немає відомостей про місце її перебування протягом одного року, вона визнається зниклою безвісті, а, як правило, протягом трьох років,- померлою) тощо.

Оскільки психічне ставлення до тяжких наслідків, передбачених ч. 3 ст. 149, може характеризуватися тільки необережністю, то у разі умисного ставлення винної особи до смерті потерпілого або до заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень вчинене треба додатково кваліфікувати за статтями 115 або 121.

У разі, якщо винний продав особу для вилучення в неї органу, що завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження), його дії мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 149, п. 5 ст. 27 і п. 6 (а також, залежно від конкретних обставин справи, пунктами 2, 4, 9 або 11) ч. 2 ст. 115 або ст. 121.

 * * * 

Конституція України (статті 28, 29, 32, 51, 52).

Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. УРСР приєдналася до Конвенції 29 серпня 1956 р.

Протокол до Конвенції про рабство від 23 жовтня 1953 р. УРСР приєдналася до Протоколу 30 квітня 1957 р.

Конвенція Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю від 28 червня 1930 р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956 р.

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства, від 7 вересня 1956 р. Ратифікована УРСР 31 жовтня 1958 р.

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980 р. (ст. 6).

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р. (статті 34, 35).

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Ратифікований Україною 3 квітня 2003 р.

Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах. Ратифікований Україною 23 червня 2004 р.

Протокол про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, від 15 листопада 2001 р. Ратифікований Україною 4 лютого 2004 р.

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 12 грудня 2000 р. Ратифікована Україною 4 лютого 2004 р.

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 р. Україна приєдналась до Конвенції згідно з Законом від 11 січня 2006 р.

Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. (ст. 7).

Конвенція про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р.

Європейська конвенція про усиновлення дітей (ETS N 58) від 24 квітня 1967 р.

Рекомендація N R (91) 11 Комітету міністрів Ради Європи щодо експлуатації сексу у цілях наживи, порнографії, проституції, торгівлі дітьми та неповнолітніми від 9 вересня 1991 р.

Рекомендація N R (2000) 11 Комітету міністрів Ради Європи щодо торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації від 19 травня 2000 р.

Угода про співробітництво держав - учасниць СНД у боротьбі з торгівлею людьми, органами і тканинами людини від 25 листопада 2005 р.

Рамкове рішення Ради ЄС "Про боротьбу з торгівлею людьми" N 2002/629/JAI від 19 липня 2002 р.

Рамкове рішення Ради ЄС "Про боротьбу із сексуальною експлуатацією дітей і дитячою порнографією" N 2004/68/ЮВС від 22 грудня 2003 р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 43, 46, 291, 313).

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. (глава 18).

Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 46 і 47).

Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16 липня 1999 р.

Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 р. (статті 2, 10).

Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р.

Консульський статут України. Затверджений Указом Президента України N 127/94 від 2 квітня 1994 р. (глава VI).

Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1377 від 28 серпня 2003 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України N 6 від 17 січня 1995 р.