Мы ВКонтакте

Стаття 155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

1. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є нормальний фізичний, психічний і соціальний розвиток неповнолітніх, а також статева недоторканість особи. Додатковий об'єкт - здоров'я неповнолітньої особи, якому передчасний вступ у статевий зв'язок може завдати серйозної шкоди.

2. Потерпілим від злочину є особа жіночої або чоловічої статі, яка не досягла статевої зрілості. Особи жіночої і чоловічої статі віком до 14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Статева зрілість є виключно біологічним поняттям, яке не стосується соціальних факторів, зокрема здатності виховувати дитину і матеріальної спроможності утримувати її. Проте не є злочином добровільні статеві зносини з особою, яка досягла шлюбного віку (для жінок - це 17 років, для чоловіків - 18 років). Шлюбний вік визначається законом з урахуванням як формування статевої зрілості, так і психічного, інтелектуального та соціального розвитку людини. Питання про досягнення статевої зрілості особою у віці від 14 років до шлюбного віку вирішується у кожному конкретному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи, яка за таких обставин є обов'язковою.

Статева зрілість полягає у завершенні формування організму чоловіка чи жінки, коли статеве життя, а для жінок, крім того, запліднення, вагітність, пологи та годування дитини, є фізіологічно нормальною функцією і не завдає шкоди подальшому розвиткові організму. При встановленні статевої зрілості враховується сукупність таких ознак: а) загальний фізичний розвиток; б) розвиток зовнішніх і внутрішніх статевих органів; в) для особи жіночої статі - здатність до статевих зносин, запліднення, виношування плоду, розродження (пологів) і годування дитини, а для особи чоловічої статі - здатність до статевих зносин та запліднення.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні природного статевого акту (див. п. 3 коментарю до ст. 152) з особою, яка не досягла статевої зрілості. Статеві зносини у даному разі не поєднуються із застосуванням фізичного насильства, погрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи і не включають в себе задоволення статевої пристрасті неприродним способом (див. коментар до ст. 153). Такий висновок випливає із системного тлумачення кримінального закону - зокрема із використання у тексті ст. 152 тотожного поняття "статеві зносини" і необхідності розмежування складів злочинів, передбачених статтями 155 і 156. Добровільні статеві зносини неприродним способом з особою, яка не досягла статевої зрілості, за наявності підстав можуть бути кваліфіковані за ст. 156.

За загальним правилом, розглядуваний склад злочину передбачає згоду потерпілого на вчинення статевого акту з ним. У разі, коли статевим зносинам з особою, яка не досягла статевої зрілості, передувало примушування жінки або чоловіка до вступу у статевий зв'язок, статевий акт має недобровільний характер, у зв'язку з чим дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 154 і 155.

Якщо потерпіла особа з тих чи інших причин (малолітній вік, розумова відсталість, непритомний стан тощо) не розуміла характеру і наслідків вчинюваних з нею дій, скоєні статеві зносини треба розцінювати як зґвалтування малолітньої (малолітнього) або неповнолітньої (неповнолітнього) з використанням її (його) безпорадного стану (див. також коментар до ст. 152). Якщо особа, яка не досягла статевої зрілості, була спочатку зґвалтована, а потім погодилась на вступ у статеві зносини, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 і 155.

Злочин визнається закінченим з початку вчинення хоча б одного статевого акту. На кваліфікацію діяння за ст. 155 не впливає те, були статеві зносини одноразовими, неодноразовими або тривали більш-менш значний проміжок часу, набувши, скажімо, форми фактичного шлюбу.

4. Суб'єкт злочину - особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16 років. Оскільки у ст. 155 йдеться про природний гетеросексуальний акт, стать винного завжди протилежна статі потерпілої особи.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому у судовій практиці визнається, що психічне ставлення до стану статевої зрілості потерпілої особи може бути і необережним - коли винний міг і повинен був передбачати, що потерпіла особа не досягла статевої зрілості. Це питання вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обізнаності винного про вік потерпілої особи, її зовнішнього вигляду і поведінки, інших факторів. Сумлінна помилка щодо досягнення статевої зрілості особою, з якою здійснювались статеві зносини, відповідальність за ст. 155 виключає. Наприклад, це може мати місце у випадку того чи іншого порушення статевого дозрівання, зумовленого патологією ендокринної системи або генетичними аномаліями.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 155) визнаються: 1) вчинення його батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього; 2) спричинення безплідності чи інших тяжких наслідків.

Порядок визначення походження дитини від батьків залежно від того, перебувають вони у шлюбі або ні, внесення відповідних записів до документів про народження дитини, а також порядок оспорювання батьківства і материнства встановлено законом. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. також містить правила визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій. У певних випадках батьківство або материнство може бути визнане за рішенням суду. До батьків належать і усиновителі, оскільки відповідно до закону вони у відношенні до усиновлених прирівнюються в особистих та майнових правах та обов'язках до родичів за походженням.

Вітчимом вважається нерідний батько - чоловік рідної матері дитини, а мачухою - нерідна мати - дружина рідного батька дитини, з якою вони проживають однією сім'єю. Якщо шлюб з батьком (матір'ю) дитини припинено внаслідок його (її) смерті, вдова (вдівець), який залишається спільно проживати з дитиною, буде і надалі для останньої мачухою (вітчимом). У випадку розірвання шлюбу з батьком (матір'ю) дитини колишня дружина (колишній чоловік) вже не може вважатись мачухою (вітчимом) для дитини, навіть якщо вона (він) продовжує проживати з нею спільно.

Відповідно до Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. опіка і піклування встановлюються над дітьми, які залишились без батьківського піклування (батьки померли, визнані у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими, недієздатними або обмежено дієздатними, позбавлені батьківських прав, відбувають покарання у місцях позбавлення волі, тривалий час хворіють тощо), і мають на меті забезпечення виховання таких дітей, а також захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Різниця між поняттями опіки і піклування, яка не має значення з точки зору виховання підопічних дітей, зумовлена неоднаковим обсягом визначеної Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. дієздатності осіб у віці до 14 років (малолітніх) і від 14 до 18 років (неповнолітніх). Опікун - це призначена органом опіки та піклування за її згодою повнолітня дієздатна особа, яка здійснює опіку над дитиною, котрій не виповнилось 14 років, а піклувальник - це зазначена особа, яка здійснює піклування над дитиною у віці від 14 до 18 років. Якщо позбавлена батьківського піклування дитина, яка не має опікуна чи піклувальника, постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна чи піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію закладу і виконуються його керівником (директор, завідувач, головний лікар). З погляду застосування ч. 2 ст. 155 до опікунів і піклувальників не можуть бути віднесені ті, хто відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. здійснює опіку і піклування над визнаними недієздатними або обмежено дієздатними повнолітніми особами, оскільки останні не визнаються потерпілими від розглядуваного злочину (див. п. 2 цього коментарю).

До осіб, на яких покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, слід відносити: а) патронатного вихователя (особа, яка на підставі договору про патронат взяла у свою сім'ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування); б) прийомних батьків і батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу (подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання, відповідно, від одного до чотирьох та не менш як п'ять дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування); в) фактичного вихователя (особа, яка взяла у свою сім'ю дитину-сироту чи дитину, з інших причин позбавлену батьківського піклування, і яка згідно з вимогами Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 р. зобов'язана виховувати таку дитину і піклуватись про неї так само, як опікун чи піклувальник); г) особу, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої дитини або нагляд за нею на підставі договору (няня, гувернантка, домашній вчитель та ін.); д) відповідних працівників закладів охорони здоров'я, навчальних, позашкільних навчальних та інших закладів, зобов'язаних наглядати за дітьми і піклуватись про них (лікарні, будинки дитини, школи, дитячі садочки, оздоровчі табори, дитячі будинки, дитячі будинки-інтернати, школи-інтернати, притулки для дітей, загальноосвітні школи соціальної реабілітації, професійні училища соціальної реабілітації тощо).

У певних випадках обов'язок утримувати своїх малолітніх і неповнолітніх онуків закон покладає на діда і бабу, а обов'язок утримувати малолітніх і неповнолітніх братів і сестер - на повнолітніх братів і сестер. Незважаючи на це, дід, баба, повнолітні брати і сестри не можуть бути визнані особами, на яких покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, як цього вимагає ч. 2 ст. 155, оскільки Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. не покладає на вказаних осіб (на відміну, зокрема, від батьків) такі особисті немайнові і відмінні від майнових (утримання) обов'язки, як обов'язки виховувати дитину, піклуватись про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання.

Добровільні статеві зносини батьків, опікунів та інших осіб, вказаних у ч. 2 коментованої статті, з неповнолітніми, які досягли статевої зрілості, кримінальну відповідальність за ст. 155 не тягнуть.

Безплідність - це нездатність особи жіночої або чоловічої статі до запліднення, а в особи жіночої статі це також нездатність до виношування плоду та розродження (пологів). Некоректність законодавчого закріплення безплідності як кваліфікуючої ознаки статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, полягає у тому, що безплідність особи як така може бути встановлена судово-медичною експертизою лише щодо того, хто досягнув статевої зрілості. Крім безплідності, до інших тяжких наслідків, за наявності хоча б одного з яких дії винного кваліфікуються за ч. 2 ст. 155, потрібно відносити, зокрема, тяжке тілесне ушкодження, смерть або самогубство потерпілої особи, зараження вірусом імунодефіциту людини або іншою невиліковною інфекційною хворобою.

* * * 

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (ст. 76).

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. (глави 12, 18 - 21).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (глави 6, 82).

Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 10, 12, 24, 27, 34, 35).

Закон України "Про попередження насильства в сім'ї" від 15 листопада 2001 р.

Типове положення про притулок для дітей служби у справах дітей. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України N 565 від 9 червня 1997 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України N 6 від 17 січня 1995 р.

Типове положення про будинок дитини. Затверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України N 123 від 18 травня 1998 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 3 від 15 травня 2006 р. "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (пункти 3 - 13).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 3 від 30 березня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав".