Мы ВКонтакте

Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я - карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я -

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Коментар:

1. Об'єктом злочину є право громадян на охорону здоров'я та медичну допомогу, у т. ч. на безоплатну медичну допомогу у державних та комунальних закладах охорони здоров'я.

2. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох формах:

1) незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я (ч. 1 ст. 184);

2) незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я (ч. 2 ст. 184).

Поняттям медична допомога охоплюються лікування, профілактичні заходи, які провадяться при захворюваннях, травмах, пологах, а також медичний огляд та деякі інші види медичних робіт (близьким до цього поняття є поняття "медичні послуги").

Відповідно до ст. 49 Конституції України, "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно". Це означає, що індивід, який отримує таку допомогу у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, не повинен відшкодовувати її вартість ні у вигляді будь-яких платежів, ні у будь-якій формі незалежно від часу надання медичної допомоги. Це також означає, що у громадян відсутній обов'язок сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання. Словосполучення "безоплатність медичної допомоги" означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я у будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівково) чи у формі "добровільних внесків" до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов'язкових страхових платежів (внесків) тощо. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватись у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні та відновленні здоров'я.

Не охоплюються поняттям "медична допомога", передбаченим ч. 1 ст. 184, встановлені відповідно до закону платні медичні послуги для громадян України, а також медична допомога, що надається за плату іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України.

Закладами охорони здоров'я є санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади, які забезпечують безпосередню охорону здоров'я населення (лікарні, поліклініки, диспансери, клініки науково-дослідних інститутів, пологові будинки, санаторії).

Державними є такі заклади охорони здоров'я, які створені на базі державної власності і фінансуються з державного бюджету, комунальними - створені органом місцевого самоврядування або органом місцевого самоврядування спільно з місцевою державною адміністрацією як засновником (співзасновником) на базі чи за участю комунальної власності та за відповідного фінансування з місцевого бюджету. Тобто, конституційне положення про те, що "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно", поширюється на всі такі заклади, які перебувають у державній (незалежно від відомчого підпорядкування) або комунальній власності і фінансуються з бюджетів будь-якого рівня.

Незаконною слід визнавати вимогу оплати за надання медичної допомоги, яка має місце у випадку, коли така оплата: а) не передбачена в Україні загалом, у даному закладі охорони здоров'я чи для даної категорії осіб зокрема; б) вимагається у розмірах, що перевищують офіційно встановлені; в) вимагається у не передбаченій нормативно-правовими актами формі.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184, має місце у разі незаконної вимоги оплати за надання медичної допомоги як громадянам України, так і іноземним громадянам, а також особам без громадянства, коли така допомога їм має надаватися безоплатно згідно із законами України та міжнародними угодами.

Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 184, лише у разі, коли вона має місце щодо надання такої допомоги тільки у державних та комунальних закладах охорони здоров'я.

Діяння, яке передбачене ч. 1 ст. 184, необхідно відмежовувати від одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354). Ці діяння відрізняються між собою за двома основними моментами. По-перше, за суб'єктом злочину. Відповідальність за злочин, передбачений ч. 1 ст. 184, може нести працівник як державного, так і комунального закладу охорони здоров'я. Крім того, це може бути як службова особа, так і працівник, який такою особою не є. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 354, може бути лише працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою. По-друге, при вчиненні діяння, відповідальність за яке встановлена ч. 1 ст. 184, винний незаконно вимагає внесення відповідної оплати на користь закладу охорони здоров'я, в якому він працює, а при вчиненні діяння, передбаченого ст. 354, він вимагає незаконної винагороди для себе особисто.

Змістом другої форми цього злочину (ч. 2 ст. 184) є незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я. Згідно з Конституцією України (ст. 49), існуюча мережа державних і комунальних закладів не може бути скорочена. Виходячи з того, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64), а ст. 49 Основного Закону таких випадків не передбачає, то існуюча мережа зазначених закладів може бути скорочена лише в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64). Скорочення такої мережі в інших випадках визнаватиметься незаконним.

Під мережею державних та комунальних закладів охорони здоров'я розуміється сукупність таких закладів, розташованих на певній території (республіки, області, району, міста). Скорочення такої мережі - це насамперед зменшення загальної кількості зазначених закладів. Як скорочення слід розглядати також перепрофілювання існуючих закладів охорони здоров'я, їхніх структурних ланок, зменшення кількості ліжко-місць певного профілю, кількісного і якісного складу медичного персоналу, якщо це порушує існуючі нормативи і знижує рівень охорони здоров'я населення.

Закінченим цей злочин при вчиненні його у першій формі вважається з моменту висунення незаконної вимоги оплати за надання медичної допомоги, а в другій - з моменту фактичного скорочення існуючої на певній території мережі державних або комунальних закладів охорони здоров'я.

3. Суб'єктом злочину у першій його формі можуть бути працівники державних чи комунальних закладів охорони здоров'я (як службові, так і неслужбові, наприклад, головний лікар, завідуючий відділенням, лікар, медсестра, реєстратор), у другій формі - службові особи, до компетенції яких належить забезпечення існування повної мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я. Якщо службова особа видала нормативний акт про незаконне скорочення мережі зазначених закладів, перевищивши при цьому свої службові повноваження, вчинене за наявності підстав слід додатково кваліфікувати за ст. 365.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

* * * 

Конституція України (статті 49, 64).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. (статті 11, 16).

Рішення Конституційного Суду України у справі про платні медичні послуги N 15-рп від 25 листопада 1998 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про безоплатну медичну допомогу N 10-рп від 29 травня 2002 р.

Угода про надання медичної допомоги громадянам держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27 березня 1997 р.

Протокол про механізм реалізації Угоди про надання медичної допомоги громадянам держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав від 27 березня 1997 р.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. N 1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти".

Порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997 р. N 79.

Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребують екстреної медичної допомоги. Затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України N 225 від 16 липня 1997 р.