Мы ВКонтакте

Стаття 197(1). Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво

1. Самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику, - карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель, - карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині першій цієї статті, - карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

4. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, зазначеній у частині другій цієї статті, або вчинене особою, раніше судимою за такий саме злочин або злочин, передбачений частиною третьою цієї статті, - карається позбавленням волі на строк від одного до трьох років.

Примітка. Відповідно до цієї статті шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Коментар:

1. У цій статті передбачено відповідальність за два самостійних (хоч і пов'язаних між собою) злочини - самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику (ч. 1), і самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці (ч. 3). Відповідальність за їх вчинення обтяжують кваліфікуючі ознаки, вказані, відповідно, у ч. 2 і ч. 4 коментованої статті.

З урахуванням імперативної заборони на зворотну дію в часі законів, що посилюють кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 5), і порівняльного аналізу відповідних санкцій, слід зробити висновок про те, що випадки самовільного зайняття земельних ділянок та пов'язаного з ним самовільного будівництва, які мали місце до набрання чинності Законом України від 11 січня 2007 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки", повинні кваліфікуватись не за ст. 1971, а (за наявності до цього підстав) за ст. 356.

Потерпілим від злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 1971, є законний володілець або власник самовільно зайнятої земельної ділянки. До законних володільців належать землекористувачі - особи, які мають право постійного користування земельними ділянками, орендарі земельних ділянок, особи, які використовують чужі земельні ділянки для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій), а також концесіонери. Права землекористувачів (за винятком права відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, а також якщо інше не передбачене законом або договором) збігаються з правами власників земельних ділянок. Йдеться, зокрема, про права: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

2. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, є право власності на землю (право володіння і користування землею), а злочину, передбаченого ч. 3, - встановлений законодавством порядок будівництва на земельних ділянках відповідних об'єктів (будівель та споруд). Додатковими об'єктами вказаних злочинів виступають, зокрема: правомірна управлінська діяльність державних і самоврядних органів у галузі земельних та архітектурно-будівельних відносин; система оподаткування (винні у самовільному зайнятті земельних ділянок, як правило, не сплачують плату за землю, яка включає земельний податок й орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності і входить у систему оподаткування).

3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, виступає конкретна земельна ділянка, під якою треба розуміти частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Юридичними ознаками земельної ділянки як об'єкта права власності та як предмета розглядуваного злочину визнаються: 1) її виокремлення в аспекті землевпорядкування за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з категорій земельного фонду країни; 2) визначення правового титулу належності земельної ділянки конкретній особі та закріплення прав останньої щодо неї. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на: 1) поверхневий (ґрунтовий) шар; 2) водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться; 3) простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Аналізований злочин може бути вчинений стосовно земельної ділянки будь-якої категорії, на які поділяються землі України за основним цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, водного фонду, промисловості, транспорту, запасу тощо). При цьому належність самовільно зайнятої земельної ділянки до земель зі специфічним правовим режимом (наприклад, до земель в охоронних зонах) визнається кваліфікуючою ознакою (ч. 2). Варто враховувати і те, що згідно з чинним законодавством об'єктами права державної власності, на які може посягати винний, є не тільки конкретні земельні ділянки, виокремлені за ознаками визначення місць розташування і встановлення меж на земній поверхні, а й усі землі відповідних категорій у просторових межах держави, які не віднесені до комунальної та приватної власності. Самовільне зайняття земельної ділянки має місце і у випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки.

Під будівлею як предметом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 1971, слід розуміти об'єкт будівництва, призначений для постійного або тимчасового перебування людей із захистом їх від впливу несприятливих атмосферних умов (житловий будинок, літня кухня, школа, вокзал тощо). Споруда - це об'ємна, площинна або лінійна наземна, надземна чи підземна будівельна система (інженерно-будівельний об'єкт), що не належить до будівель і яка складається з несучих та в окремих випадках з огороджувальних конструкцій і призначена до виконання виробничих процесів різних видів, зберігання матеріалів, виробів, устаткування, для тимчасового перебування людей, пересування людей та вантажів тощо (наприклад, цех, склад, сарай, гараж, погріб, вежа, міст, тунель). Для кваліфікації за ч. 3 і ч. 4 ст. 1971 не має значення те, яке призначення має самовільно збудована будівля або споруда - житлово-цивільне, комунальне, промислове або інше.

4. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 1971, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки, а злочину, передбаченого ч. 3 цієї статті, - у самовільному будівництві будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування (постійне, оренда, земельний сервітут, емфітевзис, суперфіцій) або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об'єкта, розташованого на земельній ділянці).

Для встановлення суті кримінально караного самовільного зайняття земельної ділянки важливим є визначення моменту виникнення права власності на земельну ділянку чи права користування нею. За чинним земельним законодавством право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Це означає, що наявність рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування поки що не створює права на землю і є лише умовою виникнення такого права у майбутньому. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. забороняє приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Документальним свідченням права на земельну ділянку є одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державна реєстрація.

Водночас, якщо ст. 125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. виникнення права власності та права користування земельною ділянкою пов'язує з одержанням документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та його державною реєстрацією, то ст. 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. підставою набуття права на землю називає рішення уповноваженого органу про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування, чи результати аукціону. Набуття громадянами та юридичними особами права власності на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, відбувається у спеціальному порядку, визначеному законодавством.

З огляду на зазначене вище і вимогу ч. 3 ст. 62 Конституції України, тлумачити сумніви щодо доведеності вини особи на її користь (див. також п. 8 коментарю до ст. 2), на будь-яке заволодіння земельною ділянкою без належним чином оформленого і зареєстрованого правовстановлювального документа (а ним є державний акт на право власності на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою або договір оренди) може розглядатись як злочин - самовільне зайняття земельної ділянки. Йдеться, зокрема, про ситуацію використання земельної ділянки у проміжку часу між одержанням земельної ділянки за рішенням уповноваженого органу або отриманої на іншій законній підставі та реєстрацією державного акта про право на землю. Використання земельної ділянки у цьому проміжку часу є не самовільним зайняттям земельної ділянки, а використанням останньої без правовстановлювального документа. Фактично у випадку здійснення експлуатації земельної ділянки до одержання документа, що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації має місце самостійне земельне правопорушення, яке не пов'язане з порушенням прав власника земельної ділянки або користувача нею і за вчинення якого може наставати адміністративна відповідальність (ст. 1885 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Таким чином, не може вважатись суспільно небезпечним і кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки використання земельної ділянки особою, яка, хоч і не має поки що належного правовстановлювального документа, однак: 1) одержала земельну ділянку у власність або користування на підставі рішення органу виконавчої влади (органу місцевого самоврядування); 2) набула права на земельну ділянку на підставі цивільно-правового договору (наприклад, міни, дарування, довічного утримання) або в порядку прийняття спадщини. Так, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором.

Не може вважатися самовільним зайняттям земельної ділянки її використання: орендарем на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки, навіть якщо цей договір не був посвідчений нотаріально та/або належним чином не зареєстрований; без державного акта на неї особою, якій ця ділянка у свій час (до 1990 р.) була надана за рішенням не органу влади, а, наприклад, керівництва сільськогосподарського підприємства. Це також стосується використання землі, наданої за рішенням уповноваженого органу, до встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки у такій ситуації відсутні, по-перше, самовільність зайняття землі у зазначеному вище значенні, по-друге, як така юридично оформлена земельна ділянка - предмет розглядуваного злочинного посягання.

Не злочином (ст. 1971), а адміністративним проступком (ст. 54 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.) є несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель, наданих на підставі договору у тимчасове (короткострокове або довгострокове) користування.

Зайняття земельної ділянки як злочин може полягати у різноманітних діях, у тому числі в експлуатації земельної ділянки у значенні вилучення її корисних властивостей. Йдеться, зокрема, про: огородження ділянки; виставлення охорони, яка перешкоджає власнику земельної ділянки чи землекористувачеві здійснювати свої права на землю; вирощування сільськогосподарських культур; видобування корисних копалин; розміщення товарів, техніки і будівельних матеріалів. Для самовільного зайняття земельної ділянки достатньо заволодіння нею без законних на те підстав, тобто винний може фактично її не використовувати. Протиправне використання чужої земельної ділянки (наприклад, проїзд нею транспортним засобом або складування на ній сміття), не поєднане із фактичним заволодінням цією ділянкою (інакше кажучи, без встановлення контролю над нею), не повинно визнаватись самовільним зайняттям земельної ділянки, караним за ст. 1971, і в передбачених законом випадках тягне за собою адміністративну відповідальність (наприклад, за статтями 104, 141 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Якщо користування самовільно зайнятою земельною ділянкою набуває вигляду самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 1971 (або ч. 2 і ч. 4 ст. 1971), оскільки у такій ситуації має місце реальна сукупність злочинів, утворена вчиненими у різний час діяннями, передбаченими різними частинами однієї статті Особливої частини КК.

Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди (про поняття значної шкоди див. примітку до ст. 1971). Кількісний аспект цієї криміноутворюючої ознаки дозволяє відмежувати злочинне самовільне зайняття земельної ділянки без обтяжуючих обставин від відповідного адміністративного проступку (ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Згідно з чинним законодавством розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель та її територіальними органами за спеціальною формулою з урахуванням таких показників: площа самовільно зайнятої земельної ділянки; середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням; коефіцієнт функціонального використання земель; коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель. Визначення розміру заподіяної шкоди у випадку належності самовільно зайнятої земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови має особливість, яка полягає у врахуванні спеціальних коефіцієнтів (застосовуються до населених пунктів обласного значення, м. Києва, м. Севастополя і населених пунктів, віднесених до курортних), а також у тому, що розмір середньорічного доходу, який можна отримати від земель житлової та громадської забудови, диференційовано залежно від належності населеного пункту до тієї чи іншої групи за чисельністю населення.

До шкоди, заподіяної власникові земельної ділянки або землекористувачеві, можуть включатись й інші складові, зокрема: 1) збитки, пов'язані із знищенням або пошкодженням зелених насаджень або руйнуванням будівель чи споруд (наприклад, гідротехнічних), які знаходились на самовільно зайнятій земельній ділянці; 2) витрати, які особа мусить понести для відновлення: а) свого порушеного права на земельну ділянку (скажімо, проведення геодезичних робіт із відновлення межових знаків); б) якості земельної ділянки як об'єкта права власності чи користування (зокрема, оранка, внесення добрив, проведення рекультивації порушених земель). Це випливає з того, що Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. до збитків, які підлягають відшкодуванню, відносить реальні збитки та упущену вигоду. Витрати на знесення будівель і споруд, які самочинно збудовані чи будуються на самовільно зайнятих земельних ділянках, не повинні враховуватись при визначенні розміру заподіяної шкоди в порядку застосування ч. 1 ст. 1971, оскільки вказана шкода власникові земельної ділянки чи землекористувачеві є результатом не самовільного зайняття земельної ділянки, а самовільного будівництва на такій ділянці - самостійного злочину, виділеного в окремий склад у ч. 3 ст. 1971. При цьому зі змісту вказаної кримінально-правової норми не випливає, що злочином визнається самовільне будівництво будівлі (споруди) за умови, що самовільне зайняття земельної ділянки заподіяло значну шкоду.

Посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, які знаходяться на самовільно зайнятих земельних ділянках, є власністю власників земельних ділянок та землекористувачів, а, отже, майном, чужим для того, хто самовільно зайняв земельну ділянку. У зв'язку з цим заволодіння вирощеним, але не зібраним урожаєм, особою, винною у самовільному зайнятті земельної ділянки, потребує додаткової кваліфікації як викрадення чужого майна, зокрема, за статтями 185, 186 або ст. 187. Злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 1971, може утворювати сукупність із: умисним знищенням або пошкодженням чужого майна (ст. 194); злочинами проти довкілля (наприклад, статті 239, 240, 242, 246); злочинами проти життя і здоров'я особи (наприклад, статті 121, 122); злочинами проти громадського порядку та моральності (зокрема, статті 293, 294); злочинами проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (наприклад, статті 342, 345).

Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці полягає у веденні на такій ділянці без належного дозволу будівельних робіт (у тому числі земляних), а також виконанні монтажних робіт по спорудженню нового об'єкта - будівлі чи споруди. Поняттям будівництва охоплюється як нове будівництво, так і реконструкція, реставрація, впорядкування або капітальний ремонт вже існуючих об'єктів - будівель чи споруд, розширення і технічне переоснащення підприємств.

Для того, щоб здійснювати будівництво, фізична або юридична особа зобов'язана набути права власності на земельну ділянку або права користування нею, зареєструвавши відповідний правовстановлювальний документ у встановленому законом порядку. Так, забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, зокрема, на підставі документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або договору суперфіцію.

Що стосується самовільного характеру будівництва, то за цивільним законодавством самочинним визнається будівництво, яке було здійснене за однієї з таких обставин: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Вимоги цивільного законодавства в цій частині поширюються як на власників земельних ділянок і землекористувачів, так і на осіб, які не мають юридично оформлених титулів на земельні ділянки.

При цьому із змісту ч. 3 ст. 1971 випливає, що поняття кримінально караного самовільного будівництва має специфіку, яка полягає у його поєднанні із самовільним зайняттям земельної ділянки. Інші різновиди самовільного (самочинного) будівництва ознак аналізованого складу злочину не містять. Вони можуть визнаватися адміністративним проступком (ст. 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.) або кримінально караним самоправством (див. коментар до ст. 356).

Факт самовільного зайняття земельної ділянки, яке передувало самовільному будівництву, може бути встановлений: 1) вироком суду, яким особа одночасно визнається винною у скоєнні двох злочинів - самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди; 2) вироком суду, яким особу раніше було засуджено за ч. 1 (ч. 2) ст. 1971, постановою суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений цією кримінально-правовою нормою, або постановою посадової особи органу земельних ресурсів про накладення адміністративного стягнення за ст. 531 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.

Злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971, визнається закінченим не з моменту зведення готової будівлі або споруди, а з початку ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці. Регулятивне законодавство до підготовчих робіт до будівництва об'єкта відносить: підготовку земельної ділянки; влаштування огородження будівельного майданчика та знесення будівель і споруд; спорудження елементів благоустрою; спорудження тимчасових виробничих і побутових споруд, необхідних для організації та обслуговування будівництва; підведення тимчасових інженерних мереж; улаштування під'їзних шляхів; складування будівельних матеріалів.

5. Суб'єкт злочинів, передбачених різними частинами ст. 1971, - загальний. Зі змісту ч. 3 ст. 1971 випливає, що самовільне будівництво об'єктів на самовільно зайнятій земельній ділянці має визнаватись злочином і у випадку, коли воно здійснюється особою, яка не займала самовільно відповідну земельну ділянку.

Дії службової особи за наявності підстав потребують додаткової кваліфікації за ст. 364 або 365.

6. Суб'єктивна сторона самовільного зайняття земельної ділянки і самовільного будівництва на ній будівель або споруд характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку (права здійснювати будівельні роботи), однак бажає її захопити (збудувати на ній будівлю або споруду). Психічне ставлення до значної шкоди, заподіяної власнику земельної ділянки або її законному володільцю (ч. 1 ст. 1971), може бути у формі непрямого умислу. Умислом особи, винної у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 1971, має охоплюватись належність самовільно зайнятої земельної ділянки до вказаних у цій нормі земель з особливим правовим режимом. У випадку здійснення самовільного будівництва тим, хто не здійснював самовільне зайняття земельної ділянки - місце будівництва будівлі чи споруди, умисел винного повинен включати усвідомлення того, що земельна ділянка є самовільно зайнятою.

Помилка особи щодо справжніх меж того чи іншого землеволодіння має виключати відповідальність за ст. 1971 КК через відсутність умислу. Висновок про відсутність складу злочину треба робити і у випадку добросовісного користування земельною ділянкою, коли особа, здійснюючи без законних підстав обробку та присвоєння корисних властивостей земельної ділянки, вважає своє землекористування правомірним. Йдеться про таке користування земельною ділянкою, яке дозволяє набути права на неї за давністю.

7. Кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення цього злочину: 1) особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 1971 (див. ст. 88 і коментар до неї); 2) групою осіб (див. ст. 28 і коментар до неї); 3) щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 1971), а кваліфікуючими ознаками самовільного будівництва будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці - 1) ведення такого будівництва на земельній ділянці, зазначеній у ч. 2 ст. 1971; 2) вчинення його особою, раніше судимою за такий самий злочин або злочин, передбачений ч. 3 ст. 1971 (ч. 4 ст. 1971). Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 1971 дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.

До особливо цінних земель належать: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Названі види земель становлять особливу цінність з огляду на їх агроекологічні, історико-культурні чи інші особливості - висока родючість, наявність унікальних природних комплексів або об'єктів культурної спадщини. Належність земель до особливо цінних визначається за даними Державного земельного кадастру.

Охоронні зони створюються: 1) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; 2) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

Зони санітарної охорони створюються навколо об'єктів, де є підземні та відкриті джерела водопостачання, водозабірні та водоочисні споруди, водоводи, об'єкти оздоровчого та іншого призначення, для їх санітарно-епідеміологічної захищеності. Так, встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою. Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму встановлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами виділення, зокрема, шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови.

Зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Правовий режим санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель визначається законодавством України.

8. Самовільне зайняття земельної ділянки як злочин, передбачений ч. 1 та ч. 2 ст. 1971, потрібно відрізняти від інших злочинів проти власності - шахрайства і вимагання. Якщо самовільне зайняття земельної ділянки означає фактичне заволодіння (користування) земельною ділянкою, не поєднане з отриманням титулу на неї, то винний у шахрайстві або вимаганні у певний спосіб отримує (прагне отримати) правовстановлювальний документ на земельну ділянку, а, отже, право на неї як різновид нерухомості, щодо відчуження якої законом встановлені спеціальні правила.

Самовільне зайняття земельної ділянки слід також відрізняти від порушення порядку надання земельної ділянки у власність чи у користування (неправильне оформлення правовстановлювального документа, ухвалення рішення про надання земельної ділянки всупереч чинному законодавству або неуповноваженим органом чи особою, у завищеному розмірі або особі, яка не має права на отримання конкретної земельної ділянки, тощо). Такі діяння можуть кваліфікуватись за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини у сфері службової діяльності. Наприклад, це стосується випадків складання сільськими головами як посадовими особами органів місцевого самоврядування завідомо неправдивих документів - рішень сільських рад нібито про виділення земельних ділянок при тому, що колегіально ці питання не розглядались. Відсутнє кримінально каране самовільне зайняття земельної ділянки і в тому разі, коли рішення державного органу (органу місцевого самоврядування) про передачу земельної ділянки у власність або надання її у користування ухвалено внаслідок давання-одержання хабара. Наявність відповідного рішення уповноваженого органу інкримінування ст. 1971 виключає, а кримінально-правова оцінка вчиненому має даватись знову із посиланням на норми КК про службові злочини. 

* * *

Конституція України (ст. 14).

Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. (статті 78, 81 - 95, 100, 112 - 115, 116, 119, 120, 124, 125, 128, 150).

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. (статті 531, 97, 1885).

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 22, 181, 376, глави 33, 34).

Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р.

Закон України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 р.

Закон України "Про основи містобудування" від 16 листопада 1992 р. (ст. 22).

Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р. (ст. 45).

Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. (ст. 6).

Закон України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1996 р. (ст. 20).

Закон України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р.

Закон України "Про архітектурну діяльність" від 20 травня 1999 р. (ст. 9).

Закон України "Про планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 р. (статті 23, 281, 29).

Закон України "Про охорону атмосферного повітря" в редакції Закону від 21 червня 2001 р. (ст. 24).

Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" від 10 січня 2002 р. (ст. 34).

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 р. (ст. 1).

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 р.

Рішення Конституційного Суду України у справі про постійне користування земельними ділянками N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 р.

Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 29 червня 2005 р. "Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель" N 1643/2005 від 21 листопада 2005 р.

Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 18 січня 2008 р. "Про стан виконання Указу Президента України" від 21 листопада 2005 р. N 1643 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України" від 29 червня 2005 р. "Про стан додержання вимог законодавства та заходи щодо підвищення ефективності державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель" N 121/2008 від 14 лютого 2008 р.

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 2073 від 25 грудня 1998 р.

Порядок надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 2328 від 20 грудня 1999 р.

Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Затверджена постановою Кабінету Міністрів України N 963 від 25 липня 2007 р.

Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і права постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі. Затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах N 43 від 4 травня 1999 р.

Методичні рекомендації щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу. Затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах та Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель N 110 від 12 вересня 2007 р.

Лист Державного комітету України по земельних ресурсах "Щодо застосування терміна "самовільне зайняття земельної ділянки" N 14-17-4/6045 від 16 серпня 2006 р.

Лист Державного комітету України по земельних ресурсах "Щодо притягнення порушників земельного законодавства до відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки" N 14-26-7/2367 від 3 квітня 2007 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 7 від 16 квітня 2004 р. "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".