Мы ВКонтакте

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності - карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, - караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

Коментар:

 

1. Об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування, кредитування і оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси кредиторів.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 виключається у разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи договору.

Під дотацією розуміють грошові кошти, які на безоплатній основі надходять з бюджету. Дотація застосовується в Україні не лише як метод бюджетного регулювання у разі перевищення видатків нижчих бюджетів над їхніми доходами (наприклад, дотації вирівнювання місцевим бюджетам), а й як допомога, що надається підприємствам, зокрема, для покриття збитків від їх господарської діяльності (дотації можуть надаватись суб'єктам господарювання, що опинились у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капіталовкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності). Видом дотації є компенсація або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

На відміну від дотації субвенція є різновидом тієї грошової допомоги, яка спрямовується на фінансування певного заходу, проекту, програми і підлягає поверненню у разі нецільового використання коштів.

Субсидією визнається допомога у грошовій або натуральній формах, яка надається державою місцевим органам влади, фізичним або юридичним особам, у т. ч. суб'єктам господарювання, і спрямовується на фінансування конкретних заходів, напрямів економічної і соціальної діяльності, бажаних для суспільства (наприклад, на фундаментальні наукові дослідження, створення нових робочих місць, перепідготовку кадрів, виробництво певного виду продукції).

Кредит - це надання одним суб'єктом (кредитором) позички у грошовій або натуральній формах іншому суб'єктові (позичальнику) на умовах повернення її у встановлений термін і, за загальним правилом, поєднане зі сплатою відсотків. Потрібно розрізняти такі форми кредиту: фінансовий, у т. ч. банківський, міжбанківський, комерційний (товарний), державний, споживчий, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний, кредит під цінні папери тощо. Різновидом кредиту є бюджетні позички, оскільки кошти з бюджету надаються на умовах повернення, платності і строковості. На кваліфікацію за ст. 222 не впливає форма надання банківського кредиту - готівкова чи безготівкова.

Пільга щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати податку залежно від особливостей платника податку або характеру здійснюваної ним діяльності. Податкові пільги є альтернативою дотаціям, субсидіям, іншим варіантам бюджетного фінансування та пільговому кредитуванню. Всі податкові пільги мають спільну рису - це скорочення розміру або перенесення строків погашення податкових зобов'язань платників податків. Пільги щодо податків поділяються на: 1) вилучення (характеризуються виведенням з-під оподаткування окремих об'єктів чи предметів); 2) скидки (означають скорочення податкової бази); 3) звільнення (у формі зниження податкової ставки, податкових канікул, відстрочення або розстрочення податкових зобов'язань тощо). Встановлення і скасування податкових пільг здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою АРК, сільськими, селищними і міськими радами. Податкові пільги не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування. Пільги щодо оподаткування місцевими податками і зборами встановлюються або змінюються виключно відповідними органами місцевого самоврядування.

Належними адресатами надання завідомо неправдивої інформації з точки зору отримання пільг щодо податків виступають не лише податкові органи, а й, зокрема, Міністерство економіки України, міжвідомча Комісія з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, Комісія з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України, митні органи.

Надання завідомо неправдивої інформації - це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям коментованого злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані: 1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) техніко-економічні обґрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурно-будівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя (бухгалтерські звіти і баланси, звіти аудиторів тощо); 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи, документи, які підтверджують нібито належність предмета застави боржнику чи перекручують вартість заставленого майна, підроблені договори страхування і страхові поліси тощо).

У разі шахрайства з фінансовими ресурсами шляхом використання підроблених документів у діях винного вбачається не конкуренція частини і цілого, а різнооб'єктна ідеальна сукупність злочинів, у зв'язку з чим вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222, 358 (366).

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей і стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, причинно зумовлюють її надання. Наприклад, у сфері банківського кредитування завідомо неправдива інформація - це дані, які, впливаючи на волю кредитора, відповідно до вимог чинного законодавства, локальних нормативних актів банків і усталеної практики ділового обороту, враховуються в процесі прийняття рішення про надання кредиту та його умови (розмір кредиту, розмір відсотків, строк повернення кредиту, його забезпечення тощо). Якби позичальник надав правильні відомості, банк не надав би кредит взагалі або надав у меншому розмірі, або збільшив відсоток за кредитом у зв'язку з великим ризиком, або вимагав більш якісного забезпечення його повернення тощо.

Завідомо неправдива інформація в плані відповідальності за ст. 222 за своїм змістом має бути такою, що могла бути підставою для прийняття рішення про надання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (наприклад, у документах, наданих банку, не зазначається, що у позичальника є інший неповернутий кредит, або вказується неправдива мета використання бюджетних коштів, які особа має намір одержати як дотацію, субсидію, субвенцію).

Повідомлення завідомо неправдивої інформації, яка не впливає на прийняття рішення про надання дотації, субсидії, субвенції, податкової пільги або кредиту, розглядуваного складу злочину не утворює і за наявності до цього підстав має кваліфікуватися за статтями 358 або 366.

Зміст завідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише суб'єкта господарювання, який отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів).

Якщо відповідний суб'єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід кваліфікувати за ст. 222.

Охоплюються розглядуваним складом злочину ситуації, в яких нецільове використання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку заробити на кредитних коштах, а потім використати позичку на цілі, передбачені кредитним договором. Нецільове використання кредиту може полягати, наприклад, у: внесенні коштів на депозит і отриманні за ним відсотків; придбанні нерухомості та іншого майна, що не має відношення до цілі, вказаної у кредитному договорі; переведенні кредитних коштів у готівку і використанні їх на власні потреби; погашенні інших отриманих раніше кредитів. Питання про відповідність вкладення позичкових коштів цілям, вказаним у кредитній угоді, потребує вирішення у кожному конкретному випадку.

Якщо суб'єкт господарської діяльності з об'єктивних причин, які виникли після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани, використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно погасити заборгованість, склад злочину, передбачений ст. 222, відсутній.

У разі, коли керуючий філією комерційного банку як службова особа, яка у кредитних відносинах діє від імені банку і має право укладати кредитні договори, знає про те, що поданий до банку пакет документів містить неправдиві дані, цей склад злочину також відсутній (наприклад, керівництво банку сподівається на дієвість неформальних стосунків з клієнтом, або кредит отримується шляхом підкупу керівного банківського працівника, або неповернення кредиту за домовленістю з позичальником заздалегідь планується кредитором). У таких ситуаціях немає обману банку з боку позичальника і кримінально-правову оцінку вчиненому треба давати не за допомогою ст. 222, назва якої вказує на шахрайство, а з використанням норм Кримінального кодексу про відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.

Оскільки у ст. 222 йдеться про надання завідомо неправдивих даних банку з метою одержання кредиту, то ситуації, в яких неправдива інформація надається банку не до або під час укладення кредитного договору, а після його підписання і видачі кредиту, складу цього злочину не утворюють. Водночас, у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом певного проміжку часу, завідомо неправдива інформація може бути надана банку позичальником вже безпосередньо у процесі кредитування, після укладання кредитного договору. Сума кожного кредиту у межах кредитної лінії оформлюється окремим строковим зобов'язанням, в якому вказується конкретний строк погашення позички. Якщо обман банку відбувається перед оформленням чергового строкового зобов'язання і видачею кредиту - частини загальної грошової суми, зазначеної у кредитній угоді, дії винного потрібно кваліфікувати за ст. 222.

Обман, пов'язаний із справжнім або вигаданим станом стійкої фінансової неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності, утворює сукупність злочинів, передбачених статтями 218 і 222, лише у разі, коли винний не тільки перекручує фінансове становище підприємства-позичальника, а й має на меті незаконне одержання кредиту. Надання завідомо неправдивої інформації щодо платоспроможності з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків за наявності до цього підстав може кваліфікуватись за сукупністю злочинів, передбачених статтями 222 і 220 або 219.

Злочин вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному отримати той чи інший фінансовий ресурс або ухилитись від сплати податків, заподіяна чи ні майнова шкода.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) особа, яка займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи; 2) громадянин-засновник (учасник) суб'єкта господарської діяльності; 3) службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктом злочину не визнаються службові особи тієї юридичної особи, яка виступила як засновник чи власник юридичної особи суб'єкта господарської діяльності. Якщо об'єднання громадян надає завідомо неправдиву інформацію для одержання створеним ним підприємством - суб'єктом господарювання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків, то службова особа такого об'єднання, яка надала зазначену інформацію, також не визнається суб'єктом розглядуваного злочину.

Про поняття господарської діяльності див. коментар до ст. 202. Відповідно до Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (наприклад, підприємства об'єднань громадян і релігійних організацій, споживчі та обслуговуючі кооперативи, казенні підприємства, товарні біржі). Суб'єктом цього злочину мають визнаватись службові особи і тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва. Вирішуючи питання про притягнення до відповідальності за ст. 222 службових осіб некомерційних підприємств, треба встановлювати, що завідомо неправдива інформація, надана ними належним адресатам з метою отримання певних фінансових ресурсів, стосувалась саме господарської діяльності таких підприємств.

Фізична особа, яка фактично займається підприємницькою діяльністю без належної державної реєстрації, не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 222.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами не можуть виступати особи, які хоч і є фізичними особами - підприємцями або службовими особами суб'єктів господарської діяльності, але в кредитних відносинах виступають як приватні особи, які отримують споживчі кредити (це кредити, які надаються фізичним особам на придбання споживчих товарів та послуг).

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222) може виражатися у прямому або непрямому умислі.

Особу, яка, надаючи завідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього залежно від того, чи вдалося їй заволодіти майном і отримати реальну можливість розпоряджатись або користуватись ним за власним розсудом.

Головними критеріями розмежування злочинів, передбачених статтями 222 і 190, є спрямованість умислу та момент його виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним, можливо, несвоєчасним їх поверненням. Щодо неповернення банківського кредиту як способу шахрайського заволодіння майном, яке не охоплюється диспозицією ст. 222, потрібно виходити з того, що отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов'язання може кваліфікуватися як шахрайство лише у разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його присвоїти, а зобов'язання - не виконувати. У разі шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Кошти чи майно, правомірно одержані суб'єктом господарювання як субсидії, субвенції, дотації, кредити, переходять у його власність з моменту їх фактичного отримання. Якщо після одержання у службової особи такого суб'єкта виникає умисел на їх привласнення, то відповідні дії мають кваліфікуватись за ст. 191. Якщо зазначені кошти були одержані з цією метою неправомірно, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 222 і 190. Таким же чином кваліфікуються дії особи, яка мала умисел на привласнення лише частини одержаних коштів.

Стаття 212, яка не конкретизує спосіб ухилення від сплати податків (а отже, ним може бути і "використання" винним державних органів, і неправомірне одержання податкової пільги), потрібно розглядати як загальну норму щодо ст. 222 - в частині незаконного отримання пільг щодо податків. Подання державним органам завідомо неправдивої інформації (наприклад, завищення відсотка певної категорії працюючих) з метою одержання податкових пільг спрямоване на те, щоб ухилитись від оподаткування. У зв'язку з цим надання недостовірних даних з метою одержання пільг щодо податків потрібно кваліфікувати за ст. 222 - спеціальною нормою, яка, конкретизуючи за способом посягання на систему оподаткування, найбільш повно враховує специфічні ознаки вчиненого податкового злочину. У разі, коли пільга щодо податків була надана платнику на законних підставах, які згодом було втрачено, дії особи, яка приховала це, необхідно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 212. При цьому сума несплаченого податку обраховується з моменту втрати права на податкову пільгу. Наприклад, не за ст. 222, а за ст. 212 (за наявності всіх ознак складу злочину) має кваліфікуватись порушення платником податків вимог щодо цільового використання товарів, звільнених відповідно до законодавства від сплати податків під час митного оформлення. Зокрема це стосується ввезених у пільговому режимі гуманітарних вантажів.

Оскільки шахрайству з фінансовими ресурсами притаманний специфічний прийом (спосіб) злочинної поведінки - надання державному органу завідомо неправдивої інформації з метою отримання пільг щодо податків, то ситуації, пов'язані із самостійним використанням платниками податкових пільг (у тому числі поєднані із наданням належному адресату інформації про наявність податкової пільги), диспозицією ст. 222 не охоплюються і є підставою для застосування ст. 212. Такий саме висновок слід робити і стосовно зловживань з пільгами не щодо податків, а інших обов'язкових платежів, які входять у систему оподаткування.

Якщо для шахрайського заволодіння кредитними коштами було використано створену або придбану юридичну особу - фіктивний суб'єкт підприємництва, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 190, 205. У разі, коли умисел викрасти кошти, отримані у формі банківського кредиту, не встановлено, а кредитна заявка, техніко-економічне обґрунтування та інші документи надходять від фіктивного підприємства, дії особи, яка обрала розглядуваний спосіб обману кредитора, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 205 і 222.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є: 1) вчинення його повторно (про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї); 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди (див. примітку до ст. 218).

У цій частині шахрайство з фінансовими ресурсами є матеріальним складом злочину і визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння вказаної шкоди. Матеріальна шкода може бути заподіяна внаслідок використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту, несплати відсотків за ним, ухилення від сплати податків. Шкода, заподіяна кредитору, може полягати не лише у прямих збитках, викликаних неповерненням всього або частини кредиту, а й у неможливості виконання зобов'язань майнового характеру, в іншій втраченій вигоді.

Сам по собі факт нецільового використання кредитних коштів у разі їх вчасного повернення кредиторові не утворює кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 222, оскільки такими діями матеріальна шкода кредитору не заподіюється.

Вирішуючи питання про те, чи заподіяно кредиторові у разі неповернення у встановлений строк наданого кредиту велику матеріальну шкоду, потрібно враховувати те, що кредитний договір може забезпечуватися договором застави майна, належного суб'єкту господарської діяльності. Якщо стосовно вказаного майна, вартість якого перевищує суму отриманого кредиту і відсотків за ним, було задіяно механізм стягнення і кошти від його реалізації планувалось спрямувати на задоволення інтересів кредиторів, кваліфікація за ч. 2 ст. 222 за ознакою заподіяння великої матеріальної шкоди виключається.

У разі вчинення злочину у формі незаконного одержання пільг щодо податків злочин визнається закінченим з моменту фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів, які мали бути сплачені у строки, передбачені законодавством з питань оподаткування.

У разі неодноразового надання неправдивих відомостей банку для отримання кредитів у межах відкритої кредитної лінії дії винного як такі, що охоплюються єдиним злочинним наміром, потрібно розцінювати як продовжуваний злочин (див. ст. 32), що виключає кваліфікацію за ч. 2 ст. 222 за ознакою повторності.

* * * 

Бюджетний кодекс України від 21 червня 2001 р.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 50, 1057).

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 8, 16, 42, 52, 53, 55, 62, 112, 128, 131, 345 - 348).

Закон України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. (ст. 26).

Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.).

Закон України "Про встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" від 14 жовтня 1998 р.

Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.

Закон України "Про гуманітарну допомогу" від 22 жовтня 1999 р.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р.

Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. (ст. 14).

Закон України "Про обіг векселів в Україні" від 5 квітня 2001 р.

Закон України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р.

Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19 жовтня 2000 р. (ст. 13).

Закон України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 р. (ст. 17).

Закон України "Про іпотеку" від 5 червня 2003 р.

Закон України "Про іпотечне кредитування, операцій з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р.

Закон України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р.

Закон України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" від 23 червня 2005 р.

Порядок повернення бюджетних коштів, отриманих як субвенція, до відповідного бюджету в разі їх нецільового використання. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 495 від 11 квітня 2002 р.

Статут відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 261 від 25 лютого 2003 р.

Порядок надання дозволу на право користування пільгами з оподаткування для підприємств та організацій громадських організацій інвалідів. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1010 від 8 серпня 2007 р.

Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Затверджена постановою Правління Національного банка України N 368 від 28 серпня 2001 р.

Положення про порядок застосування законодавства з питань пільгового оподаткування виконавців робіт, послуг на митній території України, які виконуються за рахунок міжнародної технічної допомоги, що надається на безоплатній та безповоротній основі на період підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, або за рахунок коштів, які передбачаються в державному бюджеті як внесок України до Чорнобильського фонду "Укриття". Затверджене наказом Міністерства економіки України і Державної податкової адміністрації України від 7 жовтня 2003 р.

Наказ Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Вимоги про повернення використаної не за цільовим призначенням суми субвенції до відповідного бюджету та Довідки про встановлені факти нецільового використання субвенції" N 9 від 14 січня 2004 р.

Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України. Схвалені постановою Правління Національного банка України N 361 від 2 серпня 2004 р.

Порядок подання документів, які підтверджують право суб'єктів підприємницької діяльності на користування встановленими законодавством податковими пільгами під час митного оформлення товарів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з митної території України. Затверджений наказом Державної митної служби України N 514 від 22 червня 2006 р.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності, пов'язаної із збиранням, обробленням, зберіганням, захистом, використанням інформації, яка складає кредитну історію. Затверджені наказом Держпідприємництва та МЮ N 115/107/5 від 27 грудня 2006 р.

Порядок підтвердження пільги з оподаткування при митному оформленні товарів, які надходять у рамках міжнародних договорів з надання Україні міжнародної технічної допомоги. Затверджений наказом Міністерства економіки України N 291 від 5 вересня 2007 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. 19).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 3 від 25 квітня 2003 р. "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" (пункти 2, 21 - 27).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 15 від 8 жовтня 2004 р. "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" (пункти 13 - 16).