Мы ВКонтакте

Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю

Умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, - караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 

Коментар:

 

1. Об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб'єктами.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов'язані з виробництвом, технологіями, управлінням, фінансами та іншою діяльністю суб'єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам.

Склад відомостей, які становлять комерційну таємницю, самостійно встановлюється відповідним суб'єктом господарської діяльності. Проте законом може бути визначено коло відомостей, що не підлягають віднесенню до комерційної таємниці. На даний час згідно із законодавством не можуть бути визнані комерційною таємницею: установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма встановленими формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату, про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків і обов'язкових платежів; інформація про порушення законодавства та розміри завданих при цьому збитків; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю; інші відомості, які підлягають оголошенню відповідно до чинного законодавства.

Збирання, поширення чи використання неправомірно одержаної комерційної таємниці є порушенням як кримінального, так і цивільного, господарського та антимонопольного законодавства. Водночас правомірним є використання господарюючим суб'єктом самостійно створеної чи правомірно отриманої ним виробничої, технологічної, наукової чи іншої подібної інформації навіть у випадку, коли іншим суб'єктом господарювання така інформація віднесена до відомостей, які становлять його комерційну таємницю.

Банківською таємницею є наявна у банку інформація про: а) клієнта (стан рахунків клієнта, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, фінансово-економічний стан клієнта тощо), яка стала відомою банку під час обслуговування клієнта або третім особам під час надання послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, або яка збирається внаслідок проведення банківського нагляду; б) банки, яка збирається під час проведення банківського нагляду (така, що не підлягає опублікуванню, звітність по окремому банку, коди, що використовуються банками для захисту інформації тощо). Законом встановлено жорсткі вимоги щодо охорони відомостей, які є банківською таємницею, зокрема, визначено вичерпний перелік умов, за яких вони можуть бути розкриті.

Інформація про зміст біржової угоди, яка не може розголошуватись відповідно до законодавства, підлягає охороні за ст. 231 у випадках, коли учасники біржової угоди віднесли її зміст до відомостей, які є їх комерційною таємницею.

2. З об'єктивної сторони злочин може мати такі дві форми: 1) вчинення дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю; 2) незаконне використання таких відомостей.

Статтею 231 охоплюються будь-які цілеспрямовані дії, вчинені з метою отримання комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, яка не має законних підстав і можливостей для ознайомлення з відповідними відомостями в силу свого правового статусу, службового становища чи професійної діяльності (тобто не є власником, посадовою особою, працівником відповідної юридичної особи, слідчим, прокурором, суддею тощо). Ці дії можуть мати форму: викрадення відповідної інформації чи об'єктів, які її містять; застосування спеціальних технічних засобів, зокрема, для негласного підслуховування розмов або зняття інформації з каналів зв'язку; отримання інформації шляхом проникнення у комп'ютери, комп'ютерні мережі тощо.

Не охоплюються складом цього злочину випадки, коли особа випадково дізналась про відомості, що є комерційною або банківською таємницею, або коли такі відомості добровільно були повідомлені цій особі власниками, посадовими особами чи працівниками відповідного суб'єкта господарської діяльності.

Використанням відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, є пряме застосування відповідної інформації у виробничій, комерційній чи іншій господарській діяльності для отримання додаткової матеріальної вигоди чи переваги над конкурентом. Використанням слід вважати й інші дії, які особа, котра незаконно отримала відомості, що є комерційною або банківською таємницею, вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності у неї такої інформації. Зокрема, використанням є висунення тим, хто здобув відповідну інформацію, майнових чи інших вимог до власника комерційної таємниці за повернення або нерозголошення відповідних відомостей.

Одним із способів використання відомостей, що становлять відповідну таємницю, є розголошення. Тому всі випадки незаконного умисного розголошення комерційної або банківської таємниці, крім тих, що передбачені ст. 232, слід вважати її використанням.

Використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, утворює склад злочину, передбаченого ст. 231, якщо воно є незаконним. Використання є незаконним у випадках, коли воно здійснюється без згоди власника таємниці.

Під дію ст. 231 підпадають не лише випадки використання спеціально зібраної інформації, а й її використання особою, яка отримала таку інформацію від того, хто її зібрав з метою розголошення чи іншого використання, а також отримала її правомірно від власника відповідної таємниці чи уповноваженої ним особи під зобов'язання про її нерозголошення і невикористання. Не може вважатись діями, забороненими цією статтею, використання працівниками органів державної влади (податкових, правоохоронних органів, суду тощо) отриманої ними згідно із законом інформації для здійснення відповідних службових функцій і завдань (перевірка правильності сплати податків, проведення досудового слідства, розгляд справи в суді тощо).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони коментованого злочину є спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві - власникові комерційної або банківської таємниці. Термін "істотна шкода" у цій статті має оціночний характер. Питання про наявність чи відсутність істотної шкоди вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, грошового розміру заподіяної шкоди та майнового стану власника відповідних відомостей. Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Для випадків вчинення злочину у формі дій, спрямованих на отримання зазначених у ст. 231 відомостей, обов'язковою також є мета - розголошення або інше використання зібраних відомостей.

* * * 

Цивільний кодекс України (статті 505 - 508, 862, 1076).

Господарський кодекс України (статті 25, 32, 36, 162).

Закон України "Про товарну біржу" від 10 грудня 1991 р. (ст. 15).

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. (статті 16, 19).

Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. (статті 60 - 62).

Постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" N 611 від 9 серпня 1993 р.

Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці. Затверджені постановою Правління Національного банка України N 267 від 14 липня 2006 р.