Мы ВКонтакте

Стаття 232. Розголошення комерційної або банківської таємниці

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, - карається штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

 

Коментар:

 

1. Об'єкт злочину аналогічний об'єкту злочину, передбаченого ст. 231. Про поняття комерційної таємниці та банківської таємниці див. коментар до ст. 231.

2. З об'єктивної сторони злочин виражається у формі розголошення комерційної або банківської таємниці, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи, яка раніше не була ознайомлена з відповідною інформацією. Розголошення може бути здійснене будь-яким способом (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, через засоби масової інформації тощо). Про поняття розголошення таємниці див. також коментар до статей 132, 145, 168, 328.

Розголошення інформації, зазначеної у ст. 232, утворює склад даного злочину за умови, якщо воно вчинене без чітко вираженої згоди на це громадянина-підприємця, керівника (іншої уповноваженої особи) чи керівного органу юридичної особи - власника таємниці.

Не визнається розголошенням передача службовою особою органу державної влади (слідчим, прокурором, суддею тощо) іншим особам відомостей чи ознайомлення інших осіб з відомостями, що є комерційною або банківською таємницею, якщо така передача (ознайомлення) є наслідком виконання вимог закону (наприклад, направлення слідчим кримінальної справи, в якій містяться отримані ним відомості, що є комерційною таємницею, прокурору). Водночас повідомлення такою особою комерційної таємниці іншим особам, яке не обумовлювалось виконанням нею своїх службових обов'язків, кваліфікується за ст. 232.

Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної або банківської таємниці істотної шкоди (див. коментар до ст. 231).

3. Суб'єктом злочину може бути особа: 1) якій відповідна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, член спостережної ради, інша посадова особа господарського товариства, яка не є його працівником, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є працівником юридичної особи чи індивідуального підприємця - власника таємниці; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема, слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов'язків.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом.

Про поняття корисливого мотиву див. коментар до ст. 115. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємства чи організації тощо.

* * * 

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 505 - 508, 862, 1076).

Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 25, 32, 36, 162).

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. (статті 17, 18).

Постанова Кабінету Міністрів України "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" N 611 від 9 серпня 1993 р.