Мы ВКонтакте

Стаття 355. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

Коментар:

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок виконання цивільно-правових зобов'язань, обов'язковим додатковим - психічна чи тілесна недоторканість, воля, здоров'я людини, право власності (залежно від конкретного змісту погрози, якою супроводжується примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань).

Потерпілими від злочину є фізична особа, яка має цивільно-правове зобов'язання, а також її близькі родичі.

2. З об'єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. Зміст такого примушування складають дві взаємопов'язані дії: 1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання; 2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.

Цивільно-правовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього його обов'язку.

Кримінально караним діянням вимогу виконати чи не виконати цивільно-правове зобов'язання робить протиправний спосіб впливу на потерпілого. Маючи право на пред'явлення вимоги про виконання певного зобов'язання, винний при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, не вправі добиватися задоволення цієї вимоги насильницьким способом.

За ст. 355 відповідальність може наставати лише тоді, коли особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші майно, послуги, результати творчості тощо. Відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (ст. 525), зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Підставами виникнення зобов'язань у цивільному праві, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати: безпосередньо з актів цивільного законодавства; з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування; з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

При з'ясуванні змісту цивільно-правового зобов'язання, обсягу прав кредитора та обов'язків боржника (що є важливим для визначення об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 355) необхідно мати на увазі кілька важливих цивільно-правових положень зобов'язального права. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора. Закон передбачає певні випадки зміни кредитора у зобов'язанні. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. З'ясування у кожному конкретному випадку цих та інших положень зобов'язального права дасть можливість дати правильну правову оцінку вчиненому, у т. ч. відмежувати злочин, передбачений ст. 355, від суміжних злочинів (зокрема, самоправства, вимагання).

При вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, особа може примушуватись до виконання цивільно-правових зобов'язань не лише за дійсними, а й за недійсними. До недійсних (нікчемних та оспорюваних) правочинів закон відносить, зокрема, фіктивні, удавані, а також правочини, вчинені: малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; без дозволу органу опіки та піклування; з порушенням публічного порядку; під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини; в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною та інші.

Недійсність правочину не є перешкодою для кваліфікації діяння за ст. 355, оскільки так само, як і дійсний, недійсний правочин породжує певні цивільно-правові зобов'язання для однієї із сторін. Наприклад, у разі визнання правочину недійсним з причин укладення його внаслідок обману сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Стаття 355 встановлює відповідальність за примушування до виконання чи невиконання лише цивільно-правових, а не будь-яких зобов'язань, обов'язок виконання яких встановлюється іншими нормами права. Так, примушування повнолітніх дітей, на яких законом покладається обов'язок утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги, і піклуватися про них, не утворює складу цього злочину, оскільки за чинним законодавством вказаний обов'язок не є цивільно-правовим зобов'язанням. Примушування до виконання чи невиконання будь-яких інших (крім цивільно-правових) зобов'язань за наявності для того підстав може бути кваліфіковано як самоправство чи інший злочин.

Вимога виконати (не виконати) цивільно-правове зобов'язання означає викладену в рішучій (категоричній) формі пропозицію винного до потерпілого негайно або у визначений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зобов'язання. Така вимога може висловлюватись у будь-якій формі (усно, письмово). Вона має бути конкретною, зрозумілою для потерпілого. У складі цього злочину вимога може бути як правомірною (найчастіше), так і неправомірною. Правомірною вимога може бути, наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумовленої договором роботи, виплати вартості купленої речі тощо. Неправомірною ж є, скажімо, вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов'язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований. При оцінці правомірності вимоги слід мати на увазі, що цивільне законодавство певним чином регулює питання виконання цивільно-правових зобов'язань.

Так, відповідно до загальних правил, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання має виконуватися належними сторонами і в установлений строк (якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Склад злочину, передбаченого ст. 355, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань утворює лише у разі, коли воно поєднане з погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів. Погроза повинна бути дійсною і реальною (про дійсність та реальність погрози див. коментар до ст. 189).

Про поняття близьких родичів див. коментар до ст. 115.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань підлягає кваліфікації за ст. 355 за відсутності в діях винної особи ознак вимагання. Відмежовуючи примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань від вимагання, слід виходити з того, що при вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ст. 355, винний не посягає на чуже майно, право на нього, не вимагає від потерпілого вчинення інших дій майнового характеру, які останній не зобов'язаний вчиняти. Він примушує потерпілого виконати свій юридичний обов'язок, який випливає з цивільно-правових зобов'язань, або ж утриматись від його виконання. При вчиненні цього злочину посягання на власність відсутнє, більше того, винний шляхом примушування може прагнути поновити порушені з вини потерпілого відносини власності. Таким чином, вимога при вчиненні злочину, передбаченого ст. 355, як уже зазначалось, може мати правомірний характер. Вимагач же такого права не має навіть у принципі, його вимога завжди позбавлена будь-яких законних підстав. За таких обставин утворюється ще одна відмінність вимагання від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань: у першому випадку обидві складові злочину (вимога і насильницька дія) мають протиправний характер, у другому - вимога може мати правомірний характер.

Злочин, передбачений ст. 355, є спеціальним складом самоправства, тому його слід відмежовувати від самоправства, відповідальність за яке встановлена ст. 356. Ці злочини відрізняє, насамперед, сфера їх вчинення: перший з них (примушування) може вчинюватися лише у сфері цивільно-правових зобов'язань, тоді як вчинення іншого (самоправства) закон не обмежує якоюсь певною сферою. Відрізняються ці злочини і за способом вчинення - якщо примушуванню (ст. 355) завжди притаманний насильницький спосіб вчинення, то для самоправства (ст. 356) це не є характерним. Самоправні дії, які утворюють склад злочину, передбачений ст. 356, можуть і не заподіювати фізичну чи іншу шкоду конкретній фізичній особі, тоді як для складу примушування наявність конкретного потерпілого є обов'язковою. Обов'язковою ознакою загального складу самоправства є оспорюваність правомірності дій винного, тобто визнання їх такими, що суперечать закону. Відсутність факту такого оспорювання свідчить про відсутність злочину, передбаченого ст. 356. Натомість ст. 355 такої обов'язкової ознаки для примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань не передбачає (хоча закон передбачає такий різновид правочинів, як оспорювані). Як не визначає вона і заподіяння значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, що відповідно до ст. 356 є необхідною ознакою об'єктивної сторони самоправства. Слід зазначити, що за правилами конкуренції загальної і спеціальної норм вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань повністю охоплюється ст. 355 і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребує.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов'язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Його суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає. При примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань в основі дій винної особи корисливі спонукання можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказаних дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних підставах.

Психічне ставлення винної особи до таких наслідків примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, як велика шкода та інші тяжкі наслідки, може бути умисним або необережним.

5. Кваліфікуючими ознаками примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна (ч. 2 ст. 355), а особливо кваліфікуючими - вчинення його: 1) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я; 3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 355).

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї.

Велика шкода у складі цього злочину є оціночним поняттям і повинна визначатися судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Під великою шкодою тут слід розуміти майнову шкоду - прямі збитки та упущену вигоду. Виходячи із законодавчого визначення значної майнової шкоди, а також шкоди у великих та особливо великих розмірах як кваліфікуючих ознак у деяких суміжних злочинах

 (зокрема, вимагання), видається, що великою шкода у складі примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань може бути визнана тоді, коли цим злочином спричинено матеріальні збитки приблизно на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До інших тяжких наслідків, які також є оціночним поняттям, належать, зокрема, заподіяння одній чи декільком особам тяжкого тілесного ушкодження, двом і більшій кількості осіб середньої тяжкості тілесних ушкоджень, вбивство або самогубство особи, банкрутство організації тощо. Заподіяння в результаті примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого способом, що має характер особливого мучення, а також з метою залякування потерпілого, або яке спричинило його смерть, умисне вбивство або вбивство через необережність потерпілого чи його близьких родичів потребують кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч. 3 ст. 355 і відповідно за ч. 2 ст. 121, статтями 115 та 119.

Інші кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки цього злочину за своїм змістом збігаються з аналогічними ознаками у складі вимагання. Про їх поняття див. коментар до ст. 189.

* * *

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. (статті 11, 228 - 230, 231, 234, 509, 511, 525, 526 - 546).

Постанова Пленуму Верховного Суду України N 12 від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" (п. 17).