Мы ВКонтакте

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

Коментар:

1. Об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок реалізації фізичними та юридичними особами своїх прав та виконання обов'язків, нормальна управлінська діяльність і авторитет органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких ознак: 1) самовільним, всупереч встановленому законом порядку, вчиненням будь-яких дій; 2) оспорюваністю правомірності цих дій з боку інших громадян або юридичних осіб; 3) заподіянням такими діями значної шкоди правоохоронюваним інтересам; 4) причиновим зв'язком між діями винної особи та значною шкодою.

Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або уявного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку (наприклад, особа, яка на законній підставі отримала ордер на квартиру, не очікуючи виїзду попередніх мешканців, самовільно її займає). Під уявним (передбачуваним, гаданим) слід розуміти право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб'єкт не володіє.

Зокрема, за ст. 356 за наявності всіх ознак цього складу злочину належить кваліфікувати привласнення ввіреного майна працівником, якому роботодавець не виплачує належну зарплату, заволодіння майном, яке є предметом цивільно-правового спору або перебуває у спільній власності суб'єкта та інших осіб, а також заволодіння майном, щодо якого особа передбачає, хоч і помилково, наявність у неї певних прав (наприклад, винний вилучає у потерпілого річ, помилково вважаючи її своєю власністю, або працівник підприємства вилучає списане майно, з огляду на те, що на його утримання та ремонт він витрачав власні кошти). Заволодіння майном за відсутності дійсного або уявного права на це майно має розцінюватись як злочин проти власності (див. також Загальні положення до розділу VI Особливої частини КК).

До інших самовільних дій, які не пов'язані з реалізацією дійсного або уявного права, належать: самовільне будівництво будинків або споруд (крім випадків самовільного будівництва, поєднаного із самовільним зайняттям земельної ділянки, див. коментар до ст. 1971); створення перешкод для реалізації особою права користуватись квартирою, належного їй за договором найму житлового приміщення; самовільне використання для зайняття підприємницькою діяльністю приміщення іншої особи; самовільне виконання рішення суду про виселення боржника або звільнення приміщення від його майна; порушення порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань; самовільне зайняття кімнати, що звільнилась у комунальній квартирі, особою, яка усвідомлює відсутність у неї переважного права на одержання цієї кімнати, тощо.

Оспорюваність правомірності дій особи означає, що інший громадянин або підприємство, установа, організація вважають дії того, хто вчиняє самоправні дії, незаконними, відкрито не погоджуються з ними, оскаржують їх. При цьому не обов'язково, щоб оскарження відбувалось саме у передбаченому законом порядку (судовому, адміністративному тощо). Відсутність оспорюваності дій виключає визнання їх кримінально караним самоправством. Із тексту ст. 356 випливає, що зазначена оспорюваність може мати місце до вчинення дій, у процесі їх вчинення або після їх вчинення.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Самоправство, яке не заподіяло значної шкоди правоохоронюваним інтересам, розглядається як адміністративний проступок (ст. 186 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.).

Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода значною, потрібно вирішувати окремо у кожному конкретному випадку (оціночна ознака). До нематеріальної

значної шкоди при самоправстві потрібно відносити, зокрема, заподіяння шкоди здоров'ю особи, порушення політичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Самоправство, поєднане з побоями і мордуванням, катуванням або заподіянням тілесних ушкоджень, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 356 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за злочин проти здоров'я особи (зокрема, статтями 121, 122, 125, 126, 127).

У разі, коли самоправні дії утворюють інші самостійні склади злочинів, вони охоплюються відповідними статтями КК і додаткової кваліфікації за ст. 356 не потребують. Це стосується, зокрема, порушення недоторканності житла (ст. 162), самовільного зайняття земельної ділянки (ст. 1971), незаконної порубки лісу (ст. 246), примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355).

3. Суб'єкт злочину загальний. Самоправні дії службової особи, які явно виходять за межі наданих їй повноважень, слід кваліфікувати за ст. 365.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. Психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків у вигляді значної шкоди за загальним правилом також характеризується умислом. Відповідальність за ст. 356 виключається, якщо особа сумлінно помиляється у питанні належності їй права, яке вона реалізує всупереч установленому законодавством порядку.