Мы ВКонтакте

Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності

1. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом особою -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Коментар:

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що службові особи, уповноважені законом на притягнення до кримінальної відповідальності, використовують ці повноваження щодо особи, яка завідомо для них не вчиняла злочину, чим грубо порушують права і свободи цієї особи, породжують у неї та інших осіб відчуття правової незахищеності, підривають віру у справедливість і законність правосуддя. За своєю юридичною природою цей злочин є спеціальним видом зловживання владою або службовим становищем.

2. Об'єктом злочину є інтереси правосуддя в частині забезпечення доведеності вини і гарантій захищеності прав особи від незаконного обвинувачення.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у притягненні завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину. Підстави і порядок притягнення до кримінальної відповідальності регламентуються кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством. Для притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідні дві підстави: кримінально-правова - вчинення суб'єктом діяння, яке містить склад злочину, і кримінально-процесуальна - наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення цього діяння саме цією особою. Тож притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності полягає у тому, що використовуючи свої владні повноваження, слідчий чи прокурор виносить вмотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого і пред'являє їй обвинувачення, завідомо знаючи, що ця особа не вчиняла злочину, в якому її обвинувачують. Об'єктивна сторона цього злочину має місце не тільки тоді, коли особа взагалі не вчиняла злочину, а й тоді, коли цією особою вчинено інший злочин, а не той, за вчинення якого її притягають до кримінальної відповідальності.

Злочин є закінченим з моменту оголошення (пред'явлення) потерпілому постанови про притягнення як обвинуваченого.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки слідчий чи прокурор. Згідно з чинним законодавством, жодна інша службова особа не уповноважена притягувати інших осіб до кримінальної відповідальності. Тому у ч. 1 ст. 372 слова "іншою уповноваженою на те законом особою" є зайвими.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому умислом винного охоплюється те, що насправді відсутні докази, які вказують на вчинення відповідного злочину саме цією особою, або взагалі відсутня подія злочину, за який особа притягується до кримінальної відповідальності. Склад цього злочину утворює також і притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, якого вона завідомо не вчинювала, у разі, коли вчинення нею інших злочинів доведено сукупністю необхідних і достатніх доказів. Мотиви злочину значення для його кваліфікації не мають, але особа, яка притягнула до кримінальної відповідальності невинного через неправильну оцінку зібраних доказів, несе дисциплінарну відповідальність.

6. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його у поєднанні з: 1) обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину; 2) штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією (ч. 2 ст. 372).

Про поняття тяжкого і особливо тяжкого злочину див. ст. 12 і коментар до неї. Під штучним створенням доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією слід розуміти підроблення документів, що є доказами в кримінальній справі, підміну або знищення речових доказів, примушування свідка, потерпілого, експерта до відмови від давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих показань чи висновку тощо. За наявності підстав такі дії слід кваліфікувати за сукупністю зі злочинами, передбаченими статтями 127, 366, 373, 365, 424.

 * * *

Конституція України (статті 62, 129).

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. (статті 4, 6, 67, 131 - 133, 140 - 142).

Рішення Конституційного Суду України у справі про депутатську недоторканність N 9-рп/99 від 27 жовтня 1999 р.